Культ кіно: рецензія на фільм «Мовчання ягнят»

14 лютого 1991 року відбулась подія, яка надовго змінила історію горорів – на екранах американський кінотеатрів уперше з’явився Ганнібал Лектер у виконанні Ентоні Гопкінса. Франшизу Томаса Гарріса намагались адаптувати і раніше – у 1986 році вийшов «Мисливець на людей» Майкла Манна, в якому роль знаменитого маніяка зіграв Браян Кокс. Але саме «Мовчання Ягнят» зробило Лектера культовим персонажем – стрічка згодом отримала п’ять «Оскарів», серед яких і головні нагороди вечора: статуетки за найкращу гру першого плану, сценарій, режисуру та фільм.

Зараз це вже не здається чимось дивним, але тоді перемога кривавого горору на «Оскарі» була порушенням усіх неофіційних правил – до цього у категорії «Найкращий фільм» номінувались лише два фільми жахів, «Екзорцист» та «Щелепи». Перемога була неочікуваною ще й через тематику «Мовчання ягнят» – у кінці 1970-х почалась запекла суспільна дискусія про гендерне насильство в кіно. Тож стрічка про маніяка-збоченця, що знімає шкіру з жінок, здавалась дуже вже неочевидним фаворитом. Як постановнику Джонатану Деммі вдалось перетворити сенсаційний роман Томаса Гарріса на один з найтонших психологічних трилерів в історії кіно, а протагоністку – на головну феміністичну ікону початку 1990-х?

Як і однойменний роман Гарріса, «Мовчання ягнят» розповідає про Кларису Старлінг (Джоді Фостер), талановиту та амбітну студентку академії ФБР, яку залучають до розслідування серії жахаючих убивств. Оскільки бюро ніяк не може знайти хоч якусь зачіпку, керівництво наважується на небезпечний крок – вирішує звернутись за порадою до доктора Ганнібала Лектера (Ентоні Гопкінс). Колись він вважався видатним психіатром, але через звичку їсти своїх пацієнтів (недаремно його прозвали «каннібалом Ганнібалом») опинився за гратами тюрми особливого режиму. Скоріше за все, саме він може знайти логіку у злочинах загадкового маніяка, який знімає шкіру з молодих жінок, але чи зможе Клариса переконати Лектера допомагати ФБР?

Оригінальна назва
Silence of the lambs
Тривалість
118 хв
Прем’єра
14 Лютого 1991
Жанр
горор
Режисер
Джонатан Демме
Актори
Энтони Хопкинс, Джоди Фостер


Деммі постійно нагадує глядачеві про те, що Лектера не можна сприймати лише як вишуканого естета чи як неконтрольованого монстра.

Центральна сюжетна лінія «Мовчання ягнят» – своєрідна інтерпретація класичної історії про пакт з дияволом: щоб отримати допомогу Ганнібала, героїня Джоді Фостер змушена ділитись найболючішим спогадами свого життя, і вона беззастережно дозволяє маніяку грати зі своєю психікою. Замість того, щоб вичавлювати максимум з кривавого першоджерела, сценарист Тед Таллі досліджує психологічний зв’язок між Кларисою та Лектером. Як і героїня Фостер, ми чудово розуміємо, що за скляною перегородкою знаходиться патологічний садист, психопат, який не знає жалю. Що ж змушує дівчину довіряти цьому монстру?

Звісно, один варіант відповіді на це запитання – беззаперечний шарм антагоніста (та гіпнотична харизма самого Гопкінса). Деммі постійно нагадує глядачеві про те, що Лектера не можна сприймати лише як вишуканого естета чи як неконтрольованого монстра. Це людина, яка чудово малює, з насолодою слухає Моцарта, а у той же час – холоднокровно планує зжерти обличчя полісмена. Ганнібал одночасно уособлює дві сторони людства – звабливу витонченість та дику жорстокість, і цей тонкий баланс зачаровує не лише Кларису, але й самих глядачів. До речі, Деммі неочікувано надає перевагу максимально реалістичній зйомці, показуючи інтеракції персонажів за допомогою крупних планів. Не уявляю, як би це виглядало, якби центральні ролі дістались іншим акторам – лаконічні багатозначні діалоги та переглядання цілком могли б виглядати просто гумористично. На щастя, Фостер та Гопкінс не оступаються ні на секунду – кожен їх рух виглядає природно, але у той же час наділений символічним підтекстом.

Друга причина, з якої героїня Джоді Фостер так легко симпатизує Лектеру – ізольованість протагоністки, її психологічні травми та постійний тиск з боку патріархального суспільства. Якщо Ганнібал символізує тваринну кровожерливість та небажання підкорятись правилам моралі та соціуму, то Клариса – загнана тварина, яка постійно ухиляється від чергових ударів долі та змушена приховувати свою вроджену амбітність. Це підкреслюється операторською роботою Таки Фуджимото, який постійно намагається показати нам історію очима головної героїні – ми звертаємо увагу на всі хтиві погляди її колег, усі рамки, які їй нав’язує традиційно маскулінна сфера роботи. Клариса усвідомлює, що її відправляють у якості наживи для Лектера, але вона відмовляється бути жертвою. Якраз ця радикальність не дозволяє «Мовчанню ягнят» загубитись серед решти експлуатаційних трилерів того часу – зараз стрічка виглядає не менш актуальною, ніж на початку 1990-х.

Неможливо навіть приблизно оцінити вплив «Мовчання Ягнят» на сучасну поп-культуру: без культової роботи Деммі точно не було б ні «Ганнібала» Брайана Фуллера, ні сотні інших історій про харизматичних антагоністів, а горори досі були б десь на периферії масової культури. Лише уявіть світ без «Мисливця за розумом», режисерських робіт Джордана Піла, «Секретних матеріалів» (агентку Дану Скаллі створили під впливом образу Клариси Старлінг) чи навіть «Джокера». У 2017 році стрічка відсвяткувала своє двадцятип’ятиліття, але досі продовжує надихати режисерів та сценаристів по всьому світі. А головне – продовжує лякати все нових глядачів та знайомити їх з тим, наскільки емоційними та глибокими можуть бути, здавалось би, старі страшилки про маніяків.

Плюси

— кожен аспект фільму

Мінуси
Оцінка

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: