Глава 2: «Прокляття Векни»

Якщо ви не зрозуміли, як же Гоппер потрапив у СРСР, то от вам відповідь — портал в Гокінзі вів кудись вглиб «імперії зла». Тому улюблений шериф втік від дезінтеграції в «совок», де одразу нарвався на катування та каторгу. Зізнаюся чесно, враховуючи війну з Росією, дивитися зараз подібні сюжети важко. З іншого боку, якщо совєтів показують абсолютним злом — це лише на краще. Тим більше, що Даффери провели якісне дослідження, продемонструвавши навіть «слоника» — улюблену тортуру не лише КДБ, але й українських правоохоронців середини 2000х.

Але повернімося у Гокінз, де Макс з самого ранку зрозуміла, що весняні канікули цілком можуть перетворитися на чергову серію порятунку світу. І якщо в попередніх сезонах команда борців з потойбіччям періодично демонструвала неготовність до певних ситуацій, то цього разу Дастін спрацював на «відмінно», відразу організувавши штаб операції.

І знову таки, не можу не відзначити дуже органічні зміни у спілкуванні персонажів. Даффери дуже серйозно ставляться до дорослішання героїв, тож динаміка спілкування між ними суттєво змінюється. Це можна помітити на прикладі Майка і Вілла, Лукаса і Макс (не беручи до уваги їх розрив) чи Дастіна і Стіва, де перший став ще більш іронічно ставитися до Гаррінгтона.

Окрім того, сценаристи зайнялися своїм улюбленим заняттям — розділили усю ватагу на окремі команди, які діятимуть в різних локаціях і, дуже вірогідно, зберуться разом лише у другій частині сезону. Так, Джойс і Мюррей готуються витягувати Гоппера з каторги, каліфорнійська група розбирається з тим, що Одинадцяту потрохи перетворюють на Керрі, Ненсі, найвірогідніше, приєднається до Стіва з компанією, а Лукас насолоджується першим в житті похміллям під час полювання на свого компаньйона, Едді.

До речі, про полювання. Серіал продовжує свою традицію робити другорядним антагоністом білого популярного хлопця зі старшої школи. Спочатку був Стів, потім Біллі, а тепер Джейсон — симпатичний капітан баскетбольної команди, який примудрився проігнорувати усі симптоми психологічних проблем своєї дівчини, але при цьому дуже любить використовувати мертвих людей для своїх надихаючих промов.

А Даффери, тим часом, продовжують свій хрестовий похід з осоромлення людей, які думали погано про ДнД, органічно вплітаючи в сюжет істерію 80-х щодо сатанинських ритуалів та віри деяких американців у те, що ДнДшники можуть сплутати гру з реальністю і почати вбивати. Ага, кубиком на двадцять граней.

Хоча у потойбіччя свої стосунки з ДнД, адже інакше ніяк не поясниш настільки очевидну паралель між грою та реальними антагоністами. От тепер і Едді несвідомо зробив гру про Векну — набагато страшнішого противника, ніж попередні демогоргони різної величини.