Глава 1: «Клуб Пекельне полум’я»
З поверненням у Гокінз! І заодно в Каліфорнію. Брати Даффери, які не лише написали сценарій, а й зняли першу (і не лише її) серію, повертають нас у світ «Дивних див», де минув лише рік. Але перед цим влаштовують дещо неочікуваний екскурс в минуле.
Відкриваюча сцена переносить нас в 1978 рік, де доктор Бреннер займається зі своїми піддослідними і робить він це набагато ласкавіше та приємніше, ніж у випадку з Одинадцятою. Але довго від нас секрет не тримають — схоже, специфічне ставлення Папа (наголос на другу а) до героїні Міллі Боббі Браун зумовлене тим, що вона перебила усіх «колег по цеху». Чому так сталося, ми дізнаємося у наступних серіях. Поки найкраща здогадка — до цього має якийсь стосунок новий демон з того світу.
Та повернемося до шкільних буднів. Чудова динаміка і монтаж від Дафферів перетворюють серію на дуалістичну замальовку, де одночасно постійно відбуваються паралельні події, що віддзеркалюють одна одну. Особливо яскраво це помітно в одночасному діалозі Джонатана і Ненсі та у фіналі серії, де Сінклери роблять різницю в обох іграх. Підозрюю, паралельний монтаж баскетболу та ДнД, які не поступаються одне одному в драматизмі — помста Дафферів цим клятим спортсменам зі школи, які не вірили, що рольові ігри — це дійсно цікаво! Я це кажу тобі, Джим, капітан команди з софтболу!
Найбільше кидаються в очі два пов’язаних між собою моменти. По-перше, динаміка серед головних героїв змінилася і зробила це послідовно до фіналу минулого сезону. Макс віддалилася від друзів через психологічні проблеми, пов’язані зі смертю Біллі, Лукас вирішив проміняти друзів на популярність, Вілл досі схоже не справився з наслідками мандрівки на той бік, а у Джейн (нове ім’я Одинадцятої) проблеми з тим фактом, що соціалізація — штука складна і не з’являється одномоментно. А ще з тим, що вона втратила свої сили і досі цим переймається.
По-друге, незважаючи на зміни, Даффери віртуозно вправляються з «хімією» всередині величезного касту. Дастіну вистачає трьох фраз, щоб переконати нас у їхній зі Стівом особливій дружбі, Еріка запалює так, ніби без неї неможлива Америка (а ми знаємо, що це так), а Джойс і Мюррей нагадують, що Вайнона Райдер і Бретт Гельман не дарма вважаються хорошими акторами. Ба більше, нас знайомлять з новенькими — класичним фріком/гіком того часу Едді та Кріссі Канінгем, яка, судячи з фіналу серії та референсів на «Екзорциста», з нами на довго не залишиться.
Як результат, усі страхи очікування серіалу знімає майже миттєво — четвертий сезон розпочинається яскраво, стилізовано, весело, драйвово і з кліффгенгером на ім’я «новий антагоніст, який ще страшніший за попередніх і явно натхненний грою в ДнД, а саме Векною, який був антагоністом у грі Едді».
P.S. Лукас не лише поводить себе як не найкращий друг, у нього ще й дуже повільний кидок. Три секунди на джампер! Не дивно, що він увесь сезон полірував лавку.