Епізод 9: «Колекціонери»
Коли сюжетна арка про серійних убивць виходила вперше у 1989 році, то здавалася дивних витвором похмурої уяви Ґеймана. Навіть коли я читав «Пісочного чоловіка» на початку 2010-х, вона здавалася фарсом та гіперболою. Зараз, коли виходить серіал, я цілком готовий повірити, що такі конвенти у США відбуваються на регулярній основі та не без участі локальних селебріті.
Але тут варто ще й відмітити цікаві наслідки транзиту з медіуму в медіум. Якщо у коміксі події з’їзду фанатів серіалів (версія української адаптації) був набором лякаючих епізодів, вдало підкреслених малюнком, то в екранізації він перетворюється у подію, яка лякає реалізмом та рутинністю того, що ти бачиш. Особливо в сцені, коли герой Стівена Фрая по черзі відвідує різні зали конвенту.
Загалом в дев’ятому епізоді серіал дещо відходить від першоджерела заради стрункості історії та драматизму. Першоджерело залишалося вірним своїй «колажній» структурі, зводячи події сюжетних ліній Коринтянина та Роуз волею випадку. У серіалі ж, оскільки герой Бойда Голлбрука залишається головним антагоністом, який всіляко намагається вбити Морфея, щоб залишитися у світі живих, то він цілком навмисно використовує Джеда і Роуз для власних планів.
Що цікаво, шоу набагато менше акцентується на тому факті, що Коринтянин є, за історією коміксу, саме тим елементом, який створив проблему серійних вбивць у США. В оригіналі складається враження, що зацікавлений цією дивною Америкою британець Ґейман намагається знайти пояснення дивній пошесті маніяків у країні, вигадуючи елегантне пояснення. Серіал же згадує, що від Коринтянина усі фанатіють та називають його натхненником та «одним з перших», але не намагається знайти очевидну відповідь на одне з найактуальніших питань для Сполучених Штатів.
А от в сюжетній лінії з Літою та її дитиною ми нарешті бачимо більш близького до коміксів Морфея — спокійного, могутнього та не надто зацікавленого у суперечках з наївними смертними, особливо з тими, які завагітніли уві сні від свого загиблого чоловіка.
Серйозно, попри те, що сюжетну лінію з Літою сценаристи використали для того, щоб хоч якось антагонізувати Сна в очах Роуз, вона все ще виглядає неймовірно відірваною навіть від дивної реальності «Сендмена». Якщо у першоджерелі Літа була просто позбавлена суб’єктності та ілюструвала архетип «супутниці супергероя», то тут вибір дівчини оселитися у сні та спокійне ставлення до власної прискореної вагітності виглядає аж надто механічно.
Зате приз найкращого сурогатного батька відходить Морфею, який навіть особливо не пояснюючи нічого, привласнив собі дитину, зачаття якої сам допустив своєю бездіяльності. Цікаво чи доживе серіал до фіналу, щоб ця сюжетна лінія отримала свій логічний кінець.
