Епізод 6: «Шелест її крил»
Одразу мушу попередити — ця серія для мене особлива, тому що по-перше, адаптує один з моїх улюблених випусків «Пісочного чоловіка» (мова про «Шелест її крил»), а по-друге, адаптує мій улюблений випуск коміксів як медіуму (мова про «Люди доброї удачі»).
Так от, «Шелест її крил» — фінальний випуск першої арки оригінального коміксу, «Прелюдій та ноктюрнів». Сам Ґейман називає його першою історією, яка йому дійсно сподобалася серед дебютних випусків. Це не дивно, оскільки на момент, коли Карен Берґер запропонувала йому зробити «Пісочного чоловіка» як щомісячний комікс, у Ніла не було досвіду роботи над коміксами, тим більше щомісячними. Тому перший том складався переважно з проб пера у різних жанрах. Але саме «Шелест її крил» був моментом, коли серія почала перетворюватися у щось більше.
Епізод серіалу повністю відтворює сюжет коміксу, розходячись лише в деяких смертях та у географії подій — в першоджерелі Сон та Смерть спокійно ходять між містами. А от діалог персонажів відтворений майже слово в слово, навіть думки Сендмена грамотно переписані у репліки. Що це, як не майже бездоганна адаптація.
І головне — серіал не боїться дискомфорту глядача. Це було зрозуміло по попередній серії, але й тут кожна смерть (окрім першої) приносить щонайменше дискомфорт. А сцена з дитиною не дарма обрізана до реакції матері, тому що ця панель з коміксів ще 10 років тому мене страшенно налякала, а зараз, як батько майже дворічної дитини можу з упевненістю заявити, що нічого страшнішого я не бачив.
Що мене найбільше здивувало (і потішило) — то це те, що серію об’єднали з 13-м епізодом першоджерела — «Людьми доброї волі». Справа в тому, що через формат «Пісочного чоловіка», Ґейман компонував його як збірку історій — деякі з них були безпосередньо пов’язані з сюжетом, а деякі просто розширювали світ, розповідаючи щось цікаве. «Люди доброї волі» — саме такий випуск, фактично філерна історія, яка розповідає про зустрічі Сна з Гобом Ґедлінґом, який відмовився помирати і тепер кожні сто років розповідає Морфею як у нього справи.
Попри те, що серія безпосередньо не впливає на сюжет, вона, по-перше, розкриває персонажа Сендмена, по-друге, залишає багато натяків на події у світі коміксу (наприклад, пов’язані з леді Джоанною Константин), по-третє, дає нам відчути розмах світу, у якому відбуваються події, по-четверте, Ґейман дуже скрупульозно підійшов до буквально кожної репліки, яка відповідає часу (окей, є кілька анахронізмів, про все можна почитати, наприклад, в примітках до українського перекладу) і, по-п’яте, це просто дуже цікава історія про еволюцію людства та окремого індивіда.
Як і у випадку з «Шелестом її крил», «Люди доброї волі» теж екранізовані майже слово-в-слово, за виключенням фіналу, оскільки в коміксі Сон все ж встигає на зустріч, а тут він трохи запізнюється. Навіть репліки на фоні у таверні екранізовані дуже точно, тож у епізоді можна побачити Джеффрі Чосера, автора «Кентерберійських розповідей», Вільяма Шекспіра та Крістофера Марлов, а також почути про чимало історичних подій того часу.
