Епізод 5: «24/7»

У перших відгуках на серіал критики особливо хвалили п’яту серію — дехто навіть називав її найкращою годиною телебачення цього року. Сценарій увібрав у себе одразу два випуски комікса, які були безпосередньо зв’язані історією про Джона Ді і мав усі елементи для серіальної величі — камерність, хороший антагоніст та філософський конфлікт у центрі сюжету.
Окей, я вже писав про це у минулому рекапі — в оригінальному коміксі особливого філософського конфлікту не було. Там Джон година за годиною зводив з розуму відвідувачів дайнера, змушуючи їх все глибше занурюватися у безодню божевілля. Серіал, в свою чергу, все ж дарує нам складнішу історію — тепер герой Девіда Тьюліса не просто керує людьми, а лише прибирає усю брехню з їхнього життя. Наслідком цього виявляється секс, вбивства, самогубства і спалений незакінчений роман.
Попри те, що Морфей намагається переконати нас у тому, що причиною такої метаморфози стало те, що Джон Ді позбавив людей мрій і прагнень, я скоріше згоден з Сашею, яка назвала цю серію «нагадуванням про те, чому цьому світу потрібна ввічливість». А ще взаємоповага.
Так чи інакше, але серія дійсно претендує на звання однієї з найкращих в цьому році. А що навіть важливіше — це те що вона дуже вдало адаптує те, що Ніл Ґейман колись назвав одним з найстрашніших оповідань, які він коли-небудь написав.
Серія стає ідеальною серединою сезону — закінчує історію Джона Ді, яку ми спостерігали протягом останні чотирьох епізодів та нарешті закриває першу арку «Пісочного чоловіка». Сендмен знаходить свій рубін і постає перед нами у тому космічному масштабі, якого не вистачало в попередніх серіях.
Щоправда, є один момент, який кидається в очі. В оригінальній історії безумства кояться не лише в дайнері, а й по всьому світу — ми це дізнаємося через телевізор, якого Ґейман у свій час порівнював з вісником у грецьких трагедіях. В серіалі ж, через змінений сюжет, доля зовнішнього світу не настільки сумна. Це дещо контрастує з фінальною сценою серії, де Сендмен стоїть посеред розгромленої вулиці.
Можливо, можна зробити висновок, що їхня дуель з Джоном Ді настільки зачепила реальні, підпаливши смітники. Та й загальний сюрреалізм того, що відбувається у серії, не надто дає підстави для таких критичних зауважень.
Залишається сказати одне — це дійсно один з найнезвичніших епізодів сучасного «телебачення». Скоріше навіть еволюція цього «телебачення», якої так чекали від стрімінгів.