Епізод 4: «Надія у пеклі»
На відміну від попередніх епізодів, четверта серія відмовляється від принципу «один епізод — один випуск коміксу» і об’єднує одразу два випуски: «Надію в пеклі» та «Пасажирів». І робить це добре.
Що найбільше кидається в очі — то це логічна відсутність прив’язки серіалу до коміксів DC, яка була дуже помітна в оригінальній сюжетній лінії Джона Ді, який був ґотемським суперзлочинцем з бажанням звести весь світ з розуму та стати правителем безумців. Серіал від Netflix дарує персонажеві набагато складнішу мотивацію, яка попри всю її соціопатичність залишається зрозуміла глядачам.
Як наслідок, це перетворює поїздку з випадковою попутницею в набагато більш триллерний сюжет. Якщо в коміксі Джон просто зупиняє авто за допомогою погроз пістолетом, а у фіналі вбиває дівчину, то в серіалі герой Девіда Тьюліса поводиться більш «по людськи». Як мінімум тому, що його персонаж не просто наглухо відбитий псих, а соціопат, який не розуміє людської поведінки та концентрується на дуже наївному визначенні брехні як чорно-білого, поганого вчинку. Але про це більше поговоримо у наступному рекапі.
Щодо подорожі Сендмена у пекло, то перш за все кидається важливість Меттью. Ворон, якого в оригіналі озвучив Петтон Освалд, виступає заміною внутрішнього голосу Сна, який був важливою частиною коміксу. У серіалі ж Пісочний чоловік проговорює деталі та часом пояснює експозицію саме зі своїм новим підопічним.
Сама сцена в Пеклі доволі точно відтворює події першоджерела, але за кількома винятками. По-перше, немає демона Етріґана, який проводив героя до Люцифера. Причина — це персонаж DC.
По-друге, персонаж Ґвендолін Крісті в коміксі більше був схожий на Девіда Бові (він був фактично списаний зі співака), тоді як Сендмен, після повернення свого капшука з піском почав поводитися впевненіше. У Тома Старріджа герой поки надто наляканий, хоча й намагається триматися впевнено.
По-третє, поєдинок історій у коміксі відбувався у «пекельному барі», з усіма характерними атрибутами. Тут же творці вирішили не будувати ще одну локацію задля однієї сцени. А найголовніше, супротивником Сна виступа сам Хрозонон, а не Люцифер. У серіалі на поразці Зірниці зроблена особлива увага — скоріше за все для того, щоб підкреслити майбутні наслідки від цього невинного поєдинка історій.
Насамкінець згадаю про діалог з принцесою, яку емо-бой Сендмен засадив у пекло на 10 тисяч років за те, що та його кинула. У розрізі коміксу цей момент (як і будь-яка інша випадкова сцена) був надзвичайно важливий для майбутнього сюжету. Для першоджерела Геймана взагалі дуже важливою частиною історії була невипадковість усіх, навіть на перший погляд дуже філлерних, сцен.
P.S. Для особливо уважних читачів, які знайомі з першоджерелом. Так, серіал вирішив не показувати тріумвірат володарів пекла, зупинившись лише на Люцифері. Насправді це тому, що в оригінальному коміксі Геймана змусили дописати Азазеля і Вельзевула, оскільки це було важливо для цілісності світу DC. Тут же письменник вирішив повернутися до своєї початкової ідеї.
