Епізод 3: «Мрій про мене»
Мене цікавить одне — чи навмисно людина, яка робила локалізацію «Пісочного чоловіка», назвала цю серію «Мрій про мене»? Адже в оригіналі епізод називається Dream a Little Dream of Me — на честь легендарної пісні, яку хто лише не співав, від Доріс Дей до Елли Фітцджеральд. А «Мрій про мене» — це пісня Ані Лорак з альбому 2004 року! Випадковість? Хто його зна. Але якщо ні, то я референс зловив!
Окей, від колаборанток до серіалу. Серія крутиться навколо Джоанни Константин та мішка з піском, який вона колись купила на аукціоні. Хоча найбільше мене потішила навіть не поява на екрані Дженни-Луїзи Коулман, а того факту, що не забули про Божевільну Гетті — бездомну лондонську жіночку, якій вже більше 200 років.
Справа в тому, що для мене «Пісочного чоловіка» особливим робить дивний світ, створений Гейманом. Цей світ не підкорюється звичайній людській логіці — він існує завдяки набагато потужнішій та загадковішій силі, яку неможливо навіть виміряти. Неймовірна влада Безкінечних, яка може міняти реальність, перетворює світ Сендмена на світ історій, де може існувати що завгодно, про що цікаво було б розповісти. Саме тому тут є окультисти, магія, супергерої, боги, герої та звичайні люди, які живуть набагато-набагато довше життя, ніж їм відведено у буденній реальності. І Гетті — доказ того, що у серіалі про цю деталь не забули. Я втішений.
Ілюструючи сон Джоанни, сценаристи серіалу дещо переінакшили центральну подію в житті Джона Константина. Справа в тому, що його кошмар — про події в Ньюкаслі, де через надмірне еґо персонажа дівчинка Астра потрапила у пекло. Саме через те, що Джон частково відповідальний за цю ситуацію, спогад про Астру переслідує його все життя. У серіалі ж подію дещо морально спростили, адже вона фактично не винна у ситуації, яка склалася.
Але у мене є питання стосовно екзорцизму — наскільки обряд вважається успішним, якщо при цьому об’єкта обряду демон розірвав на шмаття? Тобто з точки Константин, все пройшло чудово. Але чи не простіше тоді пристрелити людину замість того, щоб платити купу грошей читачеві латини, який потім ще й за собою не прибирає?
До речі, попри той факт, що Джон Константин — один з моїх улюблених персонажів коміксів, я страшенно втішений інтерпретацією Дженни Коулман. За одним виключенням. Замінити пожмаканий тренч на пальто — окей. Але на біле пальто? Це найменш практичний одяг для вічно проблематичного персонажа, якому постійно треба то кішок різати, то в грязюці колупатися.
У решті, за невеликими винятками, серія повторює комікс — щоправда в оригіналі колишня коханка вкрала пісок, а не випадково отримала у володіння.
Що стосується Джона Ді, то він лише готується зіграти свою роль в майбутньому, але вже можна згадати про талант Девіда Тьюліса, який примудряється заставити глядача співпереживати навіть такому відморозку, як його персонаж.
