Епізод 4: «Король Вузького моря»
Ласкаво просимо назад до Вестеросу! Ми встигли подивитися вже четвертий епізод першого сезону «Дім Дракона» – спін-офу «Гри престолів» від HBO та екранізації книги «Вогонь і кров» Джорджа Мартіна. Якщо попередні епізоди доволі точно відтворювали всі події, описані Мартіном, то у цій серії нарешті з’являються перші відмінності між першоджерелом та екранізацією. Розповідаємо детальніше про події четвертого епізоду, будуємо теорії щодо подальшого розвитку подій, та з’ясовуємо, чи дотримується «Дім Дракона» традицій «Гри престолів».
Подкаст-обговорення четвертої серії
Секс у великому Вестеросі
Попри фентезійні лаштунки, солідні бюджети та політичні інтриги, перші сезони «Гри престолів» (власне, як і багато інших серіалів каналу HBO) заробили собі репутацію насамперед завдяки двом складовим: доволі графічному насильству та відвертим і різноманітним сценам сексу. Утім, попри все різноманіття сексу в «Грі престолів», зазвичай «дорослі» сцени серіалу відтворювали цілком чітку ієрархію влади: жінки грали переважно декоративну роль та були насамперед сексуальними об’єктами, а часом і страждали від не надто виправданого сексуального насильства.
Шоуранери «Дому Дракона» обіцяли виправити помилки своїх попередників, та ще до старту серіалу розповідали в інтерв’ю, що в їх проєкті секс відіграватиме дещо іншу роль, а жінки не будуть так часто зображуватися суто декоративними та пасивними об’єктами. І в четвертому епізоді вони нарешті виконали свою обіцянку: у цій серії секс виконує дещо інакшу наративну задачу, дозволяючи головній героїні отримати емансипацію, якої вона так довго прагнула, і показавши складнощі становища леді Елісент.
Після довгого та нудного турне Вестеросом у пошуках нареченого (переважно серед неповнолітніх та підстаркуватих кандидатів), Рейніра отримує те, чого хотіла – можливість анонімно пройтися Королівською Гаванню в компанії Деймона (з яким вона вже не першу серію перекидається поглядами, які точно містять щось більше за родинну любов) та оцінити всі розваги нічного міста. Наприклад, вуличний театр, вистава в якому вчергове нагадує Рейнірі, що мешканці Вестероса завжди недооцінюватимуть її через її стать.
На щастя, Деймон знає, як відволікти племінницю від роздумів про несправедливі гендерні норми королівства, та пропонує «показати один цікавий заклад». Заклад, звісно, виявляється борделем – ну а чого ви ще чекали від героя Метта Сміта?
Хаос і стратегія
Посеред не надто відверто знятого (але атмосферного!) борделю Деймон, звісно, зваблює Рейніру, перевернувши її уявлення про секс. Героїня, яка протягом усього свого життя тільки й чула про те, що дружина короля зобов’язана народжувати дітей, навіть якщо це її вб’є (власне, як і трапилося з її матір’ю), звісно що звикла ставитися до сексу як до неприємної задачі, яку їй намагаються нав’язати, і якої вона з усіх сил намагається уникати. Натомість, Деймон показує секс таким, яким його, схоже, бачать не надто навантажені обов’язками чи неприємними наслідками чоловіки Вестероса – джерелом задоволення. І хоча вони з Рейнірою лише цілуються посеред борделю (що ж саме відбулося після цього? Деймон все ж вирішив не спати з власною племінницею?), Рейніра достатньо зацікавилася ідею сексу як задоволення, аби нарешті самостійно зробити перший крок та звабити сера Крістона Коула – лицаря, в якого вона вочевидь закохана. І якраз сцена їх сексу йде всупереч класичним канонам «Гри престолів». Не лише тому, що тут саме жінка виступає ініціатором, а й бо секс зображується не інструментом для демонстрації чи отримання влади, а просто чимось, чим люди (так, навіть жінки) займаються задля задоволення.
Утім, для жінок Вестеросу задоволення від сексу йде пліч-о-пліч із наслідками: шпигуни Місарії бачать Рейніру в борделі та доповідають Правиці, а він – Королю. Батько Рейніри нажаханий тим, що його рідний брат ніби-то переспав з його донькою (Деймон не уточнює, що вони лише цілувалися), позбавив її честі, та й ще й намагається скористатися становищем, аби переконати Короля віддати Рейніру йому в дружини.
І тут вчергове впадає в очі специфічна моральність Візеріса, який часом геть не нагадує тогочасного короля Вестеросу (тим паче – Тарґарієна), а оцінює події ледь не з точки зору сучасного глядача: відмовляється заручатися з 12-річною аристократкою та сприймає інцест так, ніби він не є давньою традицією його власної родини. Тож зрештою Рейніру змушують погодитися на заручини з сином Морського змія, а Деймон вчергове опиняється у вигнанні. А ми продовжуємо думати над центральним запитанням історії – що ж саме керує героєм Метта Сміта? Навіщо він звабив Рейніру, а потім залишив її посеред борделю? Це пропозиція видати йому племінницію в дружини була вчасною імпровізацією, чи вся нічна вилазка була запланована з метою позбавити престолонаслідницю честі в очах її батька?
Канон чи інтерпретація
Цікаво, що першоджерело подає дві версії подій, які показує цей епізод: відповідно до однієї, Деймон просто переспав із племінницею, а ось інша говорить про те, що він «зіпсував» Рейніру, навчивши її мистецтву кохання, хоча сам з нею не спав. Серіал зводить ці версії в одну, а головне – перетворює Рейніру та сера Крістона Коула на коханців, чого не було в оповіданні Мартіна. І ось це – важлива відмінність. Річ у тім, що першоджерело говорить про те, що Рейніра та її вірний лицар стали ледь не ворогами після того, як майбутня королева відмовилася втекти з Королівської Гавані разом із закоханим лицарем (або, за альтернативною версією, після того, як лицар відмовився переспати з Рейнірою).
Не будемо тут вдаватися в спойлери, але цей конфлікт був важливим для подальших подій історії, а ось у серіалі його просто немає. Що це може означати? Чи варто нам чекати ще більш серйозних відмінностей між серіалом та першоджерелом? Чи шоураннери просто вирішили трохи розтягнути цей сюжет? Так чи інакше, тепер ми вже не хвилюємося, що глядачам, які читали «Вогонь і кров», буде надто нудно дивитися серіал.
