Епізод 2: «Принц-шахрай»
Ласкаво просимо назад до Вестеросу! Ми встигли подивитися вже другий епізод першого сезону «Дім Дракона» – спін-офу «Гри престолів» від HBO та екранізації книги «Вогонь і кров» Джорджа Мартіна. Якщо ви раптом сумнівалися, чи точно дебютний сезон серіалу не залишиться без продовження, то можете видихати спокійно – після того, як перша серія зібрала понад 10 млн глядачів, HBO офіційно продовжили «Дім Дракона» на другий сезон.
Розповідаємо, що ж важливого відбулося у другій серії сезону, продовжуємо порівнювати «Дім Дракона» з його знаменитим попередником, а також висуваємо власні теорії щодо подальшого розвитку подій. Гайда до Королівської Гавані!
Подкаст-обговорення другої серії
Кров Тарґарієнів
Якщо ви хочете зрозуміти, що ж за серіал «Дім Дракона», достатньо лише подивитися вступні титри (яких, до речі, не було в першій серії сезону). Почнемо з очевидного: вони доволі прозоро повторюють принцип славетного опенінгу «Гри престолів» – ми бачимо багато механічних деталей та піктограм, старі знайомі шрифти, а на фоні навіть грає та сама мелодія Раміна Джаваді. Ось і перший важливий факт про серіал, який ми можемо зчитати лише з одних титрів – «Дім Дракона» дуже хоче сподобатися фанатам «Гри престолів». Настільки, що, можливо, занадто ретельно відтворює все, за що ми колись полюбили епічне фентезі від HBO.
Утім, опенінг розкриває і другий важливий нюанс: попри те, що шоураннери поки занадто обережні, їх увага до деталей справді вражає. Якщо титри до «Гри престолів» зображували карту Вестероса та змінювалися від локації до локації, то тут нам доволі буквально зображують родинне дерево Тарґарієнів від падіння Валірії та оселення на Драконовому камені, до завоювання материка Ейґоном та, власне «Танку Драконів» – громадянської війни, яка назавжди змінила Вестерос, і про яку ми трохи чули у «Грі престолів».
Образа лорда Корліса
Лорд Корліс Веларіон – блискучий мореплавець та першовідкривач, представник найстарішого та найзаможнішого роду Вестеросу, і… людина, яку, на жаль, постійно недооцінюють. Спочатку його дружині – принцесі Рейніс – відмовляють у можливості посісти Залізний Трон. Потім (ну гаразд, між цими подіями пройшло 15 з половиною років, але все ж!) король Візеріс неввічливо ігнорує вимогу Корліса нарешті дати раду піратам, що знищують його торгівельні судна. Так, Візеріс – точно не з тих кровожерливих Тарґарієнів, про яких ми чули у старих вестероських легендах: він поміркований та лагідний, намагається до останнього бути пацифістом, і скоріше нагадує звичайно чолов’ягу, що цілими днями сидів би та майстрував щось у гаражі, але робота щоразу відволікає.
Та найгірша образа у бік лорда Корліса – те, що Візеріс у відповідь на пропозицію одружитися з його юною донькою Лаєною довго вагається, а потім раптом оголошує, що бере в дружини леді Елісент. Звісно, з сучасної точки зору вибір Візеріса зрозуміти нескладно – він не дуже хоче одружуватися з дванадцятирічною дівчиною, і тут навіть не рятує той факт, що вона має Тарґарієнську кров (знову ж, у контексті сучасності всі аспекти цього союзу звучать доволі сумнівно). Але для Корліса це смертельна образа: бачте, донька чи не найвпливовішої та найзаможнішої пари Вестеросу – героїчного мореплавця із давнього, впливового роду, і справжньої принцеси, яка могла б претендувати на трон – виявилося недостатньо хорошою парою для Візеріса. І він обрав леді Елісент – п’ятнадцятирічну доньку свого Правиці (тобто, молодшого сина одного із придворних родів). Тож Корліс починає планувати свою помсту – і ось тут починає відчуватися різниця між Вестеросом часів «Гри престолів» та його приквелу.
Старі правила
Корліс об’єднує зусилля з Деймоном Тарґарієном – ще однією людиною, яка, на йому думку, мала б претендувати на більшу роль, ніж їй виділив Візеріс. У другому епізоді Деймон вже спробував помститися братові: викрав драконяче яйце та засів у Драконовому Камені (родинній резиденції Тарґарієнів) зі своєю коханкою. Але якщо королю Візерісу не вистачило імпульсивності особисто прилетіти на Драконовий Камінь та відбити у брата яйце, то юна Рейніра вирішила зробити саме це. Як не дивно, Деймон цілком спокійно сприйняв поразку, та віддав племінниці яйце.
І ось ця ситуація чудово ілюструє різницю в тому, як свої проблеми вирішують Тарґарієни та Ланністери. Бунт Деймона проявляється в тому, що він забирає яйце, яке могло б належати йому, і намагається налякати брата думкою про свого потенційного нащадка-хлопчика. Хтось із Ланністерів на його місці би точно вже спробував спалити Королівську гавань, отруїти Візеріса чи просто взірвати його разом із каплицею та ще десятком людей. Але навіть найбільш імпульсивні та небезпечні Тарґарієни (провсяк випадок нагадаю, що в минулому епізоді Деймон ходив містом та кастрував правопорушників) поважають власну родину та грають за специфічними, але правилами.
Тож навіть план помсти Корліса скоріше нагадує спробу вчергове довести свою значущість королівству ніж, власне, холоднокровну помсту королю, який їх неоднаразово принижував – вони вирішують відвоювати підконтрольні піратам острови.
