Подкасти, таємниці та метагумор: чому варто дивитися «Тільки вбивства у будівлі»
Осінь — та пора року, коли хочеться закутатися в ковдру, заварити щось гаряче та подивитися щось осінньо-атмосферне. І якщо ви вже додивилися всі рекомендовані нами затишні детективи та фільми з осінньою атмосферою, то зверніть увагу на новий серіал «Тільки вбивства у будівлі» зі Стівом Мартіном, Мартіном Шортом та Селеною Ґомес. Причому Стів Мартін не тільки зіграв головну роль, але й став одним з творців серіалу.
Шоу розповідає про трьох незнайомців, які живуть у шикарному нью-йоркському житловому комплексі. Стів Мартін грає актора-невдаху, який уже багато років не отримував великих ролей. Мартін Шорт грає театрального режисера, який не вилазить з боргів, але досі марить славою. А Селена Ґомес втілює на екрані загадкову міленіалку, яка нібито ніде й не працює, але чомусь може собі дозволити жити в шикарних апартаментах. Цих людей об’єднує тільки одне — любов до подкастів у жанрі true crime (детективних розслідувань справжніх злочинів). І коли у їхньому житловому комплексі стається вбивство, вони вирішують записати власний подкаст і самостійно знайти вбивцю. Проте дехто з них приховує власні секрети, які, можливо, пов’язані з розслідуванням.
То чому ж варто дивитися цей серіал?
Акторський склад
Стів Мартін і Мартін Шорт — ветерани американського комедійного цеху, які, щоправда, уже давно не з’являлися перед камерою в головних ролях. Їм обом уже за 70, і неважко уявити, що це шоу — їхня «лебедина пісня» на екранах. І помітно, що вони обидва це розуміють. Шорт і Мартін наділяють своїх персонажів нотками трагізму, не забуваючи при цьому, що знімаються в комедії.
До речі, комедія в серіалі абсолютно сучасна — більше схожа на «Теда Лассо» та Hacks, ніж на традиційні ситкоми. І річ не тільки в тому, що тут немає закадрового сміху (він вимер уже давно), але й у тому, що тут майже відсутня традиційна швидка послідовність жартів за формулою «сетап-панчлайн», як у новіших ситкомах, таких як «Бруклін 9-9» або «Хорошому місці». Серіал хоче не стільки розсмішити, скільки розважити глядача, тому репліки персонажів і ситуації, у які вони потрапляють, радше дотепні, ніж відверто смішні.
Припускаю, головна задача, яка стояла перед сценаристами — розрізнити персонажів Мартіна і Шорта. Обидва — старі невдахи з мистецьким минулим та величезними его, які залишилися на самоті з власними амбіціями. Відрізняються вони якраз своїм егоїзмом: герой Мартіна взагалі не звертає уваги на інших людей, а герой Шорта, навпаки, намагається причарувати кожну зустрічну людину. А от юна саркастична (але теж самотня) героїня Селени Ґомес чудово контрастує з ними обома, абсолютно органічно вписуючись у динаміку досвідченого комедійного дуету.
Другорядні актори тут теж, вірогідно, будуть вам знайомими. В епізодах ви побачите Нейтана Лейна, Тіну Фей та навіть Стінга. Так-так, британського співака. Він грає самого себе, який, виявляється, теж живе в цьому житловому комплексі.
Атмосфера таємниць
Попри те, що головним фокусом серіалу є персонажі та їхня самотність, «Тільки вбивства у будівлі» не забувають і про детективну складову. Ніби «Справжній детектив» або «Мейр з Істтауна», кожна серія підкидає нам нові підказки та кидає підозру на нових персонажів. Оскільки до фіналу сезону (серіал став найбільшою прем’єрою в історії Hulu, і його вже продовжили на другий сезон) залишився ще місяць, важко оцінити, як завершиться сюжет, але поки що він вдало поєднує комедійну основу зі справжньою загадкою вбивства.
Якщо спершу здається, що смерть одного з мешканців будинку — просто привід зібрати разом цих персонажів, то згодом стає зрозуміло, що їхнє розслідування може і справді викрити вбивство. Або виявитися фікцією. На відміну від класичних детективів, тут навіть до кінця не можна бути впевненими, що герої йдуть у правильному напрямку, і не виключено, що фінал «покарає» їх за те, що вони вважали себе сищиками.
Метагумор
Метажарти в сучасних телешоу — річ зовсім не нова. Але на відміну від «Погані» та «Ріка і Морті», герої «Тільки вбивства у будівлі» не дивляться глядачу в очі та не ламають четверті стіни кувалдою. Тут метагумор, можливо, не настільки явний, але від того не менш дотепний. Наприклад, друга серія серіалу називається «Хто такий Тім Коно?» У ній герой Мартіна Шорта пояснює, що мета другої серії подкасту — познайомити слухачів із жертвою, пробудити в них співчуття до неї. Зрозуміло, що те саме стосується і другої серії серіалу. У ній нас теж знайомлять із жертвою, намагаючи пробудити в нас співчуття до неї.
Іншу серію герой Стіва Мартіна закінчує ефектною фразою з грою слів, на яку герой Шорта реагує словами: «Це буде чудовою останньою реплікою епізоду». І саме ці слова Шорта стають останніми в цьому епізоді. Навіть закадровий голос, який часто вважають «сценарними милицями», тут має метапояснення. Зрештою, герої ж записують подкаст, а тому ми слухаємо не просто їхні випадкові думки, а репліки, начитані ними для епізоду.
Метажарти ховаються навіть у деталях. Так, назва кожної серії стилізована під вигляд подкасту на екрані телефона. І час прослуховування подкасту, який можна побачити на цій заставці, збігається з часом, у який ця заставка з’являється на екрані. Тобто назву третьої серії ви побачите на позначці 4:49 у вашому відеопрогравачі.
