Селфі з Любомиром Левицьким

Назва «#Selfieparty» народилась десь посередині сценарію. Тоді ми зрозуміли, що це кіно повинно мати назву, яка була б популярною. Тобто саме слово має бути популярним. І воно має бути виправданим в ідеї фільму.

З фільмом «Тіні незабутих предків» ми виходили в прокат разом з «Тором 2» на третьому вікенді, і з Рідлі Скоттівським фільмом «Радник» – на першому вікенді. Ми виграли (насправдi, посiли третє місце у перший тиждень — прим. редакцiї).

Нам (глядачам — прим. редакції) цікавіше дивитись якісне своє кіно, ніж закордонне: ближча мова, люди та є багато інших факторів.

Мене цікавить жанрове кіно. Будь-які жанри. Але ми говоримо переважно про фільми, які спрямовані на молодь – це тінейджерське кіно. Нехай мене судять чи не судять, але на даному етапі я роблю кіно саме для них – це правда. Це та аудиторія, на яку ніхто не звертає уваги.

qoute_1

Багато чого, що я роблю, я роблю сам. Я працюю з акторами сам, беру участь у кастингу, в промо компанії сам, на монтажі сам. В мене багатокамерна зйомка й на другій камері я також працюю сам. Кожен трейлер, кожен кадр змонтований мною. Є дуже багато речей, які я контролюю персонально й роблю персонально. Можливо, в цьому є якась цілісність.

Перспектива знаходиться в копродукції. Треба писати такі сценарії, щоб в них було зав’язано декілька країн, а Україна була в центрі. Тоді можна продавати це кіно в інших країнах з їх акторами. Фільм має бути конкретно розрахований на Польщу, на Німеччину, на Францію, на Україну, на Канаду. Тоді точно знаєш, що ти станеш в цих країнах в прокат, якщо візьмеш німецьку, французьку, канадську зірку й так далі. Це така схема, де ти можеш реалізувати свою ідею.

В України немає можливості купити дороге кіно. Це як кіоск, який продає в день 5 жуйок. Сенс витрачати на товар мільйон, якщо він все одно буде продавати 5 жуйок.

Багато хто говорить що те, що я знімаю – це американщина. Насправді все українське кіно зовсім по-іншому виглядає. Я пропускаю його крізь призму свого бачення, але в цілому це фільми, які віддзеркалюють події насправді. Ми дуже багато були під впливом російського кінематографу, мали нав’язані стандарти. А зараз показуємо наші стандарти – от їх я зараз й прищеплюю.

Якщо робити українські комікси, то їх спочатку треба розкрутити в США, щоб люди знали героїв. В Америці комікси про козаків не продадуться. Хіба взяти якихось суперзірок й зняти англійською мовою, але тоді українського в кіно нічого не залишиться.

Мені важливіша окупність продукту, ніж якісь премії. Мені важливі зали. Премія – це ніколи не пізно. Зараз для мене важливо розвивати українське кіно та забивати повнi зали.

На тему «Штольнi» я жартую так: поки мої ровесники захищали свої дипломи в університетах, я захищав їх перед глядачами. На етапі монтажу до нас підійшов Денис Іванов – зараз власник Арт-хаус Трафіка – й сказав, що це кіно треба показати в кінотеатрах. Тоді в нас не вистачало знань й ми повелись на широкий екран, на який згодом потрапили. Та в результаті отримали цілу купу помідорів на нашу адресу. Але фільм окупився. Він зібрав 250 тисяч доларів в прокаті при бюджеті в 50.

Ми просуваємо нашi фiльми на міжнародній аренi й для мене важливий такий шлях, який свого часу був у Люка Бессона.

Хто знав, що Стівен Спілберг після «Щелепи» та «Індіани Джонса» зніме «Список Шиндлера». Ніхто не думав про це й ніхто не знав. Й він не знав. Так сталось. І я не знаю. Завтра можуть надіслати сценарій, від якого я прийду в екстаз й скажу: «Мені байдуже, я буду це знімати!». Чи почнемо ми знімати інше «кіно» — це не можливо передбачити.

Фото: Василь Чуріков, Fedorov Hub.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: