Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Круті супергерої: як кіновсесвіт Marvel змінив кінематограф

Можливо назавжди. Або ні.

В 2012 році світ кіно перебував на рубежі. Marvel Studios вже довели всім, що супергеройське кіно може цікавити глядача персонажами, а не акторами чи режисерами. Вони навіть зв’язали картини між собою сценами після титрів та пасхалками. Попереду був фінальний іспит — «Месники» повинні були зацементувати ідею кіновсесвіту, але до прем’єри усі готувалися зі скепсисом. Попередні приклади тім-апів готували до того, що сім центральних персонажів розірвуть дві години хронометражу на незв’язні клапті.

Коли 3 травня 2012 року глядачі заходили на перші сеанси, уже стало зрозуміло, що це славетна перемога. Критики захоплювалися майстерністю Джосса Відона та геніальною системою Кевіна Файгі — виявилося, що сольники достатньо підготували аудиторію до фільму і ніхто не звернув уваги на непідготовлених глядачів, які відтворювали мем з дезорієнтованим Траволтою. В Голівуді заклацали коліщатка. Система, що працювала десятиліттями, почала змінюватися.

Через 7 років «Завершення» показало, що Файгі ще геніальніший, ніж думалось, та поставило перед Кевіном нові задачі. Але незважаючи на результат, MCU вже змінила світ кіно. За підтримки Coca-Cola Zero розповідаємо про наслідки такої дії.

Тренд на франшизи

До середини 2010-х франшизами зазвичай вважали довготривалі серії фільмів. Тоді рідко хто задумувався про гру на перспективу, тому стрічки отримували продовження хіба після успішного оригіналу. Часом сценаристи закладали в історії певні маркери продовження, але вони рідко коли впливали на сюжет, часом з’являючись хіба у сцені після титрів. Винятком були екранізації літературних серій — там було складно працювати лише на один фільм.

Першою франшизою в сучасному розуміння слова став «Форсаж». У 2006 році продюсер Ніл Моріц вдало перезапустив серію «Токійським дрифтом», змінивши атмосферу, акценти та героїв, а через три роки реформував увесь напрямок продовжень з допомогою Віна Дізеля та його харизми. Приблизно тим самим займалися і «Люди Ікс» — після невдалої «Останньої битви» студія Fox вирішила зробити ставку на популярність Г’ю Джекмана і випустила сольник про героя. Щоправда серйозного успіху така ідея не принесла.

На відміну від конкурентів, у Marvel вирішили не робити проект «зірковоцентричним». Незважаючи на шалений успіх Роберта Дауні-молодшого в ролі Старка, студія не стала пхати його у всі фільми, акцентувавшись на спільній атмосфері та заграванні з комікс-фанами. Так, Залізна людина активно тягнула на собі франшизу під час першої фази, але при цьому не затуляла решту зірок — особливо Кріса Еванса та Кріса Гемсворта, які лише намагалися знайти підхід до персонажів.

Файгі недарма поставив на фан-базу гіків. Вони допомогли MCU розігнатися й набрати потрібний темп. З часом глядачі почали самі цікавитися зв’язком між картинами, а «Месники» остаточно «добили» усіх, хто сумнівався в успіху кіновсесвіту. Аудиторія сформувала думку рол картини Marvel — тепер цього поняття було достатньо, аби виписати стрічці кредит довіри. Щоправда усього цього не було без виняткового продюсерського бачення Файгі, яке забезпечувало високу якість стрічок від різних режисерів, але це вже лише індивідуальна заслуга Кевіна.

Щойно Голівуд побачив, що глядачів цікавить загальна історія, а не окремий фільм, франшизи почали з’являтися, мов гриби після дощу. Fox продовжив експерименти над «Людьми Ікс», «ворнери» аврально запустили централізовані екранізації коміксів DC, Universal дістали з шафи ідею «темного всесвіту», Меттью Вон отримав зелене світло одразк на кілька спін-оффів «Кінгсмена», а Джеймс Ван успішно створив світ «Закляття» — список можна продовжувати далі. Щоправда більгість студій чомусь почали плутати причини з наслідками. Замість створення перспективних серії самостійних фільмів, чимало хто вирішив, що глядачі витерплять сценарні пробіли заради майбутніх проектів. Еталоном такого підходу став крах DCEU, яка падала довго і дуже самовпевнено.

Актори програли бій

Протягом майже сотні років Голівуд працював за звичною схемою — створював зірку, що подобалась глядачеві, а потім вже вона на своїх плечах витягувала хороші та погані прем’єри. Після Нової хвилі імена режисерів на афіші теж почали приносити гроші, щоправда у менших масштабах. Кларк Гейбл, Лоуренс Олів’є, Одрі Гепберн, Марлон Брандо, Дастін Гофман, Арнольд Шварценеггер — саме запрошення у фільм певного виконавця суттєво збільшувало шанси на хорошу касу.

Marvel Studios, довівши цінність глобального сюжету, змінив аценти з акторів на їх персонажів (та франшизу в цілому). Студія не вкладала мільйони у гучні імена — простіше виявилося виховати власних героїв. Щоправда при цьому Дауні-молодший отримав золоті гори, але це деталі.

Скарлетт Йоханссон приносить куди більше грошей як Чорна вдова, ніж як будь-який інший персонаж. Кріс Еванс без вібраніумного щита підходить хіба для ромкомів. Показовою у цьому випадку є ситуація з Крісом Праттом — незважаючи на гучний успіх ролі Зоряного Лорда, він не зміг витягнути «Світ Юрського періоду» з піке.

Актори-бренди нікуди не зникли, але їх цінність суттєво знизилася завдяки новій альтернативі. Поки Marvel заробляє мільярди на Брі Ларсон та Чедвіку Боузману, Том Круз провалюється з «Мумією», а Ді Капріо віддає перевагу перевіреним режисерам, розуміючи обмеженість власних можливостей. Хіба Двейн Джонсон досі тримаю марку, не розчинившись у «Форсажі», але з підозрою поглядає на роль Чорного Адама у фільмах DC.

Всі дивляться титри

Так, сцени після титрів — це не оригінальна ідея Marvel. Їх використовували ще у 80-х (наприклад, в «Молодому Шерлоку Голмсі»), але вони були скоріше бонусом для фанатів чи гіків, які або тішили кумедними сценами («Шрек 2»), або натякали на сиквели («Пірати карибського моря»). MCU повністю змінили загальний підхід, хоча перший пост-кредит був призначалась якраз для фанатів коміксів, не більше.

Річ не у тому, що студія перетворила цей елемент у частину сторітелінгу. Сцени показали потенціал титрів як додаткової розваги, яку можна використовувати у власних цілях. У «Шазамі» вонт додатково розкриває характери центральних персонажів, у «Людині-павуку: навколо всесвіту» рясніють посиланнями на комікси та стару анімацію, а в «LEGO фільмі» є окремим гегом, який варто не лише дивитися, а й слухати.

І це ми не говоримо про те, що в наш час піти одразу після завершення супергеройського екшну вважається моветоном — сюжетні пост-кредити вставляють навіть у стрічки, що мало нагадують франшизи (як «Веном»).

Як змінити світ

Після десятиліття нарощування бойового потенціалу, Marvel почали використовувати власні переваги не лише для оновлення рекордів прокату (1,2 мільярди «Завершення» за перші вихідні), а й для суспільно корисних справ.

Наприклад, доводять усім, що різні соціальні групи дуже зацікавлені у репрезентації на великому екрані. Так, оглядачі можуть критикувати «Пантеру» чи «Капітана Марвел», але це не заважає їм заробляти касу та мотивувати мільйони. MCU активно диверсифікують власний акторський склад не гірше за «Зоряні війни», розповідають про важливі проблеми та руйнують стереотипи.

Адже ще нещодавно усі стверджували, що супергерої нікому не цікаві, фільми про жінок валяться в прокаті, а відсоток білих виконавців на екрані прямо корелюється з показниками бокс-офісу. Зараз протиставити успіхам студії можна лише аргумент, що скоріше є компліментом: «це ж Marvel».