Docudays UA 2018: 13 фільмів, які варто побачити на фестивалі
23 березня в Києві розпочинається 15-й ювілейний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Цього року фестиваль досліджуватиме концепцію рівності та нерівності у різних її проявах, отже лозунгом було обрано каламбурний вислів «Рівні рівності». Конкурс цього року складається з трьох секцій — DOCU/Україна (повнометражні фільми), DOCU/Коротко (короткометражні фільми), DOCU/Світ (міжнародна секція).
Окрім традиційних секцій DOCU/ХІТИ, Ретроспектива чи Спеціальні покази, особливу увагу варто звернути на шість секцій, що зосередяться на найбільш помітних дискримінаціях, які існують в суспільстві. «Поважна рівність» зібрала картини про ейджизм, «Проста жіноча рівність» досліджуватиме аспект фемінізму, «Синдром рівності» покаже історії людей з інвалідністю, «Квірність» зосередиться на ЛГБТ-кіно, «Свята рівність» розгляне дискримінацію на релігійному підґрунті, а «Неорівність» заглибиться в тему неонацизму.
Крім того, шукайте в програмі VR-короткометражки, авторські лекції та презентації професіоналів кіноіндустрії, медійні дискусії та зустрічі з учасниками фестивалю в рамках проекту «Жива бібліотека». Наша редакція готується до фестивалю і вже обрала кілька фільмів, які, на нашу думку, не варто пропускати.
«Жінка в полоні» (Угорщина)
Режисерка: Бернадетт Тузи-Ріттер
Програма: Фільм-відкриття
Фільм-учасник конкурсної програми «Санденсу» і International Documentary Filmfestival Amsterdam. «Жінка в полоні» — це вражаюча історія про 52-річну угорку Маріш, що 10 років живе із заможною сім’єю, для якої безоплатно працює, фактично ставши їхньою рабинею. Її гнобителі не повертають документи і вимагають такою працею повернути сім’ї величезний борг. Це кіно, в якому режисер Бернадетт Тузи-Ріттер в певний момент припиняє бути пасивною спостерігачкою, адже через два роки зйомок Маріш починає довіряти людям, що її фільмують і ділиться планом втечі.
«Дельта» (Україна)
Режиссер: Олександр Течинський
Програма: DOCU/ХІТИ
Одна з найбільш очікуваних українських прем’єр на фестивалі — фільм Олександра Терчинського, що отримав особливу відзнаку на Лейпцизькому кінофестивалі DOKLepzig. Картина розповідає про життя людей у місті Вилковому на Дунаї, що на кордоні з Румунією. Справи місцевих роботяг тут обертаються навколо риболовлі та збору очерету. Режисер розповідає, що під час роботи над проектом встиг не лише познімати, а й попрацювати з людьми — вантажив і косив очерет, ходив на риболовлю. В цілому, за словами Течинського, на зйомку фільму пішло дві зими. Стрічка вже стала номінантом на українську кінопремію «Золота Дзиґа».
«Рани 360» (Україна)
Режисер: Йосип Сивенький
Програма: Rights now!
Унікальний формат, який починає потроху захоплювати світові кінофестивалі, дістався до України. Мова про VR-кіно, яке цього року можна буде переглянути і на Docudays UA. «Рани 360» — це проект, що складається трьох документальних фільмів, знятих за допомогою технології віртуальної реальності (тобто у 360°). Стрічки розповідають три історії реабілітації трьох воїнів після військової служби. Короткометражки тривають по десять хвилин і будуть демонструватись протягом всього фестивалю. Проект створений командою Hromadske UA спільно з режисером Йосипом Сивеньким, відомим перш усього як успішний фотограф, що спеціалізується на репортажній, портретній та новинній фотографії. Його роботи публікувались в Bloomberg Businessweek, Forbes, GQ, Newsweek, The New Yorker, Time, The New York Times тощо.
«Дівчата “Золотого світанку”» (Норвегія, Данія, Фінляндія)
Режисер: Ховард Бюстнес
Програма: Неонерівність
Бентежне кіно про жінок грецької неонацистської партії «Золотий світанок», яке сколихнуло глядачів на світовій прем’єрі в рамках міжнародного документального кінофестивалю в Амстердамі. Головні герої картини — дочки, дружини і матері засновників та активістів з радикальної грецької партії. Поки чоловіки відбувають тюремне покарання за діяльність їхньої кримінальної організації, жінки беруть на себе лідерство в «Золотому світанку». Режисер Ховард Бюстнес досліджує природу такої вірності націоналізму, чи має вона політичне підґрунтя, чи перш усього зав’язане на відданості сім’ї головних героїнь. Тривожність цієї картини пов’язана ще й з тим, що «Золотий світанок» — п’ята за величиною партії у Греції, яка несподівано отримала великий відсоток голосів на виборах в 2012 році.
«Зворотний бік усього» (Сербія)
Режисерка: Міла Турайлич
Програма: Проста жіноча рівність
«Зворотний бік усього» – наступна стрічка режисерки Міли Турайлич після потужного дослідження кінематографу та ідентичності в роботі Cinema Komunisto. Цього разу перед нами більш камерна картина, адже у центрі уваги сама мати Міли. Србиянка Турайлич колись була міністром освіти Сербії, і через історію її життя ми вивчаємо становлення політичної свідомості цілої країни. Стрічка вже стала хітом Міжнародного фестивалю документального кіно в Амстердамі та отримала позитивні відгуки в Торонто.
«Дякую за дощ» (Норвегія, Великобританія)
Режисерка: Юлія Дагр
Програма: DOCU/СВІТ
Режисерка Юлія Дагр звикла говорити про клімат незвичним чином. Її картини, концентровані навколо персонажа, подають соціальні та екологічні проблеми з неочікуваного, нового боку, що вже забезпечило їй місце у рейтингу Forbes «30 людей до 30, які ведуть за собою і визначають світові медіа». Історія кенійського фермера Кісілу не обмежується проблемою кліматичних змін, згубних для африканських країн. Соціальні та сімейні проблеми героя посилюють меседж фільму, а його боротьба з екстремальними погодними явищами, що привели його на конференцію ООН в Парижі, резонує з роботою норвезької постановниці.
«Ex Libris: Нью-Йоркська публічна бібліотека» (США)
Режисер: Фредерік Вайзман
Програма: Спеціальні покази
На поличці у Фредеріка Вайзмана ви можете знайти «Оскар», «Еммі», «Золотого лева», «Сезар», «Супутник» і ще з десяток інших премій. Це ми не враховуємо решту численних регалій постановника — від стипендіата Ґуґґенхайма до членства в Американський академії мистецтв і наук. Режисер, який цього року відзначає 55-ліття власної роботи, вирішив поділитися з усім світом зворотньою стороною Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Простору для маневру в постановника вистачає — одна з найбільших літературно-організаційних інституцій світу захоплює, особливо у порівнянні з вітчизняними крихітними читальними залами. Подорож 92-ма філіями перетворюється у своєрідний трьохгодинний памфлет організації, що допомагає американцям розсувати культурні та наукові кордони.
«Перлина Африки» (Швеція, Кенія)
Режисер: Джонні фон Валлстрем
Програма: Квірність
Уганда – одна з найбільш гомофобних країн світу. Режисер Джонні фон Валлстрем досліджує, яким чином ЛГБТ-спільнота та трансгендери виживають у цьому ксенофобному консервативному суспільстві. У центрі його уваги – активістка та трансгендерка, яка змушена тікати з рідної землі у пошуках спокійнішого життя. В той же час режисер не намагається зобразити Африку як місце суцільних страждань, він показує, що любов та краса виживають у найскладніші часи.
«Останні люди в Алеппо» (Данія, Сирія)
Режиссер: Ферас Файяд
Програма: DOCU/ХІТИ
Цьогорічний номінант на «Оскар» і володар гран-прі «Санденсу» в секції документального кіно. Стрічка, яка вразить вас красою і нажахає жорстокістю. В центрі уваги сирійська війна, а її головні герої — члени гуманітарної організації «Білі шоломи». Волонтери ведуть рятувальні роботи в зруйнованому Алеппо, що знаходиться в облозі. Халед, Субгі та Махмуд щодня піддають своє життя небезпеці. Режисер Ферас Файяд протягом двох років стежив за роботою хлопців. Критики називають «Останні люди в Алеппо» одним з кращих антимілітаристських фільмів в історії кіно.
«”Білий світ” очима Даліборека» (Чехія)
Режисер: Віт Клусак
Програма: Неонерівність
Готуючись до перегляду нової роботи Віта Клусака («Чеська мрія»), варто враховувати, що це не зовсім документальна стрічка. Сам режисер називає її «документальною п’єсою», адже його мета – не лише фіксувати моменти з життя героя, а й свідомо провокувати, смішити та лякати глядача. Даліборек – промисловий маляр з маленького неблагополучного чеського містечка, йому скоро сорок, а він досі живе зі своєю матір’ю. Можливо, він був би ідеальним трагікомічним героєм свого часу, але окрім цього Даліборек – неонацист. Неочікувано смішна та контраверсійна стрічка вже захопила глядачів на Карлових Варах, і не дивно – перед нами один із найнезвичніших фільмів року.
«Проект “Бабця”» (Великобританія, Угорщина)
Режисер: Балінт Реверс
Програма: DOCU/СВІТ
Вмикаєте ви документальний фільм, а там англійська шпигунка, танцівниця з нацистської Німеччини, угорка-комуністка і троє їхніх внуків. Хоч це і скидається на початок анекдоту, насправді мова про незвичне дослідження режисера Балінта Реверса, яке розтягнулося на 7 років. Його результатом стало роуд-муві, що розповідає про взаємодію поколінь, яка проявляється у дослідженні культурної спадщини молоді крізь призму насиченого життя власних бабусь. Незважаючи на удавану легкість матеріалу, Реверс за допомогою оригінальних ходів спромігся зачепити як звичні усім цінності, так і табуйовані теми сучасної історії.
«Про деякі речі говорити важко» (Німеччина)
Режисерка: Стефані Брокхаус
Програма: Проста жіноча рівність
Стрічка німецької режисерки Стефані Брокхаус — одна з найінтимніших на цьогорічному фестивалі, адже центральна тема — таємна історія абортів у родині. У той час, коли на аборти зважувалась мати та бабуся документалістки, процедура була ще незаконною. У наш час все інакше, але говорити про ці питання так само складно, як і колись. Брокхаус намагається з’ясувати, чому ця тема є досі табуйованою та як вибори попередніх поколінь впливають на її власне життя.
«Документи епохи» (УРСР)
Режисер: Леонід Могилевський
Програма: Спеціальні покази
Українська кінохроніка 1917-22 років, змонтована з «плівкового мотлоху» та рясно прикрашена ідеологічними титрами проти сучасної музики від гурту «Сон Сови» — одне з найцікавіших «протистоянь» фестивалю. Картина, змонтована одним з піонерів української кінохроніки Леонідом Могилевським, залишила на собі слід радянської цезури, проте залишається маленьким вікном, що дозволяє зазирнути у життя України столітньої давності. Сам режисер, після знищення радянською владою свого дітища — Всеукраїнського фотокіноуправління — емігрував у кінці 20-х років та більше не повертався. З цікавого: фільми Могилевського стали джерелом натхнення для Квентіна Тарантіно під час роботи над «Безславними виродками».
