Вдалий супергеройський мультфільм: Harley Quinn
Чому Джим Гордон не може задовільнити свою жінку? Як Дарксайд працює психологом на півставки? Чому не варто давати Сірому Вовчику кусати свій бочок? Якщо ці питання зацікавили вас, або ж ви почухали макітру після того, як прочитали їх — пропоную вашій увазі цей допис. В ньому я розгляну мультфільм “Harley Quinn” (далі називатиму його «Харлі Квін»). 26 червня світ побачила остання серія другого сезону цього серіалу, і про нього дійсно варто говорити. «Харлі Квін», на перший погляд — звичайний супергеройський мультфільм, однак його реалізація є дуже успішною. Звичайно, в цьому тексті будуть присутні спойлери, тому не раджу його тим, хто не дивився цей мультфільм (і не любить спойлери).
Про що серіал?
«Харлі Квін» розповідає про пригоди однойменної героїні у місті Готем (і не тільки). Перший сезон присвячений спробам Харлі (Harley Quinn) розірвати нездорові стосунки зі своїм бойфрендом — Джокером (The Joker); другий сезон, навпаки, показує спроби Харлі побудувати романтичні відносини з її найкращою подругою — Айві (Poison Ivy). Вже в описі можна побачити одну досить цікаву тенденцію — мотивація та мета головної героїні є приземленою і дуже близькою до звичайної любовної драми. Це можна навіть назвати частковою деконструкцією жанру, тобто надання жанру елементів, котрі взагалі не є властивими йому. Супергерої або суперзлодії (або антигерої — тобто персонажі, котрі стають героями, хоча їхня мотивація не є моральною, або не полягає у служінні справедливості) зазвичай або врятовують світ, або навпаки, занурюють його в хаос. Скажімо, один з більш «ліричних” героїв всесвіту DC — Містер Фріз (Mister Freeze), незважаючи на бажання врятувати свою дружину від смертельної хвороби, все одно вдається до гучних правопорушень, котрі ставлять під загрозу життя багатьох жителів Готему. У випадку мультфільму «Харлі Квін» ми маємо звичайну історію кохання, реалізовану у супергеройському сетінгу. Так, частково дії Харлі призводили до глобальних наслідків (скажімо, її спроба привести до Землі армію парадемонів), однак наратив мультфільму постійно фокусується саме на почуттях песонажів, що залишає весь action на другому плані.
18+
Варто зазначити, що мультфільм «Харлі Квін» має категорію 18+, оскільки персонажі часто вдаються до лайки, а криваве насилля демонструється без цензури. Однак подання мультфільмом цих елементів є досить наївним, і тому досить можливо, що цільовою аудиторією є також і підлітки, котрі не лізуть за словом до кишені. Важливим є той факт, що насилля та лайки не є головною «фішкою» серіалу, це просто інструменти, використані аніматорами та авторами сценарію для підкреслення характерів персонажів. Яскравим прикладом є Доктор Сайко (Doctor Psycho), котрий, через сказану сексистську лайку під час боротьби з Диво-Жінкою (Wonder Woman), стає об’єктом соціальної критики. Цей факт суттєво впливає на подальший розвиток цього персонажа, і не тільки з сюжетних причин.
Кого ви побачите?
Автори «Харлі Квін» використовують персонажів зі всесвіту DC — в серіалі ви побачите Бейна (Bane), Лекса Лютора (Lex Luthor), Містера Фріза, Опудало (Scarecrow) та багатьох інших. Взагалі в мультсеріалі використовується досить багато інтертексту, однак мета-гумор та відсилки, як і насилля і лайки, не витісняють із серіалу зміст та не розвиток персонажів та сюжету. Однак знання основних персонажів всесвіту DC буде не зайвим для перегляду. Головними героями серіалу є Харлі та Айві, другорядних персонажів набагато більше, серед них є і оригінальні герої — кіборг пенсійного віку Сай (Sy) та рослинний радник Айві Френк (Frank). При цьому автори сценарію доклали зусиль, щоб розвинути кожного персонажа. Скажімо, Сай на початку серіала — звичайний буркотливий старий у інвалідному візку, однак він розкриває своє минуле працівника ЦРУ і арсенал вживлених в його тіло гаджетів, і навіть жертвує своїм життям заради головної героїні. Доктор Сайко довгий час прагне перебороти PR-скандал, згаданий раніше, і навіть налагоджує відносини з власним сином, однак в кінці-кінців не може змиритися з роллю помічника Харлі та піддається власним маніакальним мріям. Загадник (Riddler) з епатажного любителя інтелектуальних та жорстоких загадок перетворюється на культуриста, сфокусованого на власному тілі. Як наслідок, глядач дійсно співпереживає кожному персонажу, навіть маніяку Джокеру, котрий у другому сезоні зрозумів, що прагне тихого щасливого сімейного життя у передмісті Готему.
Головні героїні та action
Сюжет мультсеріалу є дещо реактивним, тобто дії, що відбуваються на екрані, породжені мотивацією головної героїні. Найкращою ілюстрацією цього є епізод 8 другого сезону, де Харлі сублімує власні переживання через відмову Айві у бажання захопити Готем. Action в серіалі є похідним від емоційного стану персонажів, на відміну від більшості супергеройських фільмів, де на першому плані — демонстрація «крутизни” супергероїв та їхніх ворогів.
За розвитком головної героїні, Харлі Квін, дійсно цікаво стежити. Вона, як професійний психолог, здатна ще на початку серіалу продіагностувати власний психологічний стан, однак її інфантильність не дає їй слідувати здоровому ґлузду. Вона вдається до фізичного насилля в якості сублімації власних внутрішніх проблем, і співпереживання в глядача формується через неефективність даної техніки вирішення психологічних проблем. Харлі неодноразово впадає у рецидив почуттів до Джокера, порушує довіру своїх помічників та завойовує її, бореться за кохання Айві і переживає через її відмови. Айві, як головна героїня, також викликає цікавість у глядача, через те, що в першому сезоні вона грає роль «здорового ґлузду», і при цьому будує відносини з Кайтменом (Kiteman), котрого не сприймає серйозно жоден герой або злодій. Вона демонструє мізантропічні риси характеру, але її стосунки з хлопцем, що тривають більшу частину першого і другого сезонів, виглядає по-юнацькому романтично. Айві росте як людина, і розбирається у власних почуттях, що приводить її до обіймів Харлі в кінці другого сезону. Зруйноване весілля та розрив відносин Кайтменом — дійсно драматична розв’язка другого сезону. Через настільки насичені емоціями історії головних героїнь формується непідробне переживання глядача.
Озвучка
Окремо варто поговорити про озвучку. Голосові актори якісно підійшли до своєї роботи. Інтонації Харлі, Айві, її помічників, і багатьох персонажів серіалу є автентичними. При цьому пафос, притаманний супергеройським мультфільмам, практично відсутній. Гарним прикладом цього є Джокер. У виконанні Марка Хемілла цей персонаж набував характеристик маніяка і шизофреника, котрий не цінить людське життя та розважається шляхом принесення людям болю. Джокер в серіалі «Харлі Квін» також є психопатом, однак масштаб його діяльності обмежений тиранічною поведінкою у стосунках з головною героїнею. Тобто, образи, втілені голосовими акторами, допомагають у розвитку основного сюжету та сприяють розкриттю мотивацій персонажів.
Висновок
Як результат, маємо серіал, котрий є класичним супергеройським мультфільмом, що демонструє епічні баталії, персонажів з коміксів та плани по знищенню людства. Однак з іншого боку це також деконструкція жанру, що за допомогою інтертексту та мета-гумору глузує з героїв та злодіїв всесвіту DC та їхніх фанатів, і при цьому розповідає справжню, емоційну і людяну історію з цікавими об’ємними персонажами. Я б не назвав цей мультфільм занадто оригінальним. В ньому досить багато комедійних сцен, однак «Харлі Квін» — це перш за все драма, хоча й досить безтурботна, на перший погляд. Перш за все хочеться відзначити саме той факт, що мультфільм написаний і озвучений дуже грамотно. Наратив є цілісним і цікавим. На відміну від більшості сучасних супергеройських мультфільмів та фільмів, в «Харлі Квін» не жертвують сюжетом та розвитком персонажей. В цьому мультфільмі цікаво слідкувати не тільки за action’ом, але й за емоційним станом героїв, а це — дійсно гідне досягнення.
P.S. Трохи про супергеройський жанр, і що робить «Харлі Квін»
Супергеройська тематика в масовій культурі стала дуже популярною, особливо в останнє десятиріччя. Образи та персонажі зійшли зі сторінок коміксів до світу відеоігор та кінематографу, завдяки графіці та спецефектам. Фільми всесвіту Marvel при цьому досить схвально були сприйняті фанатами, в той час як екранізації з персонажами всесвіту DC часто наражалися на негативні відгуки («Бетмен проти Супермена», «Людина зі сталі» тощо). Однак мова цього разу піде зовсім не про фільми, а про мультфільми.
Взагалі, жанр анімації є більш природним для втілення персонажів-супергероїв, аніж кінематограф. Мультфільми дають змогу зберегти автентичний стиль малюнків, властивий коміксам, і при цьому додати динаміку, яку неможливо передати читачеві, котрий гортає сторінки паперового видання. Актори озвучки при цьому додають персонажам глибини на додачу до текстів реплік, і, за умови гарного кастингу голосових акторів (та інших факторів, звичайно), анімація перетворюється на жанр, здатний втілити досить глибокі ідеї та реалізувати складні естетичні образи.
Анімацію та супергероїв поєднує одна цікава властивість, а саме — проблема довіри глядача (або читача). Намальований персонаж передає естетичні вподобання художника, відповідального за графіку, вони не можуть (та не повинні, взагалі-то) автентично передавати реальність, відтворювати реальних людей, їхні дії та рухи. Натомість, занурення глядача до світу анімації досягається шляхом ознайомлення його зі світом, представленим у мультфільмі, створенням цікавих персонажів, наративними техніками тощо. Супергерої (будь-які, як Супермен, ім’я якого вже вказує на деяку його «надлюдність», так і Бетмен, або Залізна Людина, звичайні люди з незвичайно широким доступом до ресурсів) зазвичай просто передають образи, властиві правосуддю (безкомпромісність, непідкупність, а іноді навпаки — корумпованість); їхня мотивація та дії підкорені досягненню деякого бачення справедливості, і вони мають різні властивості, за допомогою яких вони дійсно здатні досягти своєї мети. Дії супергероїв впливають зазвичай на цілі міста, а то й всю планету Земля, або ж навіть усю Галактику чи Всесвіт. Саме тому для реалізації супергеройського жанру авторам потрібен додатковий інструментарій — введення образів суперзлодіїв, антагоністів з так само штучною метою досягнення абсолютної несправедливості, або ж хаосу. Також для занурення глядача у світ супергеройської анімації потрібно показувати супергероя з більш людяної точки зору — наприклад, демонстрація журналістської діяльності Кларка Кента (альтер-его Супермена), або ж показ того, як Вейд Вілсон (Дедпул) смажить млинці. Деталі, котрі наближують творців справедливості до «рядових» громадян, роблять персонажів об’ємними та створюють деякий емпатичний зв’язок з глядачем (або читачем). Також варто зазначити, що супергеройські фільми або комікси зазвичай направлені на підліткову або юнацьку аудиторію. Часто це зумовлене бажанням зібрати більше грошей на продажу квитків (або екземплярів коміксів), однак також не слід забувати, що супергеройським творам властиве моралізаторство, оскільки зазвичай їхня проблематика стосується проблем правосуддя, помсти тощо.
Як працює «Харлі Квін» відносно вказаних вище стандартних елементів супергеройських фільмів? Цей серіал змінює акценти. Там, де ми бачили злодія Бейзіла Карло, або Глиняне Обличчя (Clayface), майстра перевтілень — ми бачимо актора-початківця з мрією про кінокарьєру. Де ми очікували побачити досвідченого та мудрого полісмена, що мріє допомогти Бетмену звільнити Готем від божевільних злодіїв — отримуємо невпевненого у собі Джима Гордона, котрий страждає від самотності і браку уваги. Де ми зустріли б грізного Бейна, генія тактики та могутнього лучадора — на наші очі потрапляє посміховисько, з якого глузують усі «серйозні» злодії Готема. «Харлі Квін» не відмовляється від елементів супергеройського жанру: епічності, бажання володарювати над людьми або ж чудернацьких надприродних сил, однак цей серіал є в першу чергу драмою про кохання, в котрій персонажі-«надлюди» попадають в пастку людських почуттів.
