Огляд серіалу Пітьма (Темрява)/Dark від Netflix 2017 – 2020

Кожен у світі мріяв про те, аби мати змогу мандрувати у часі. Кожен думав над тим, що б він змінив у минулому та хотів би побачити у майбутньому. Та майже ніхто не цікавився тим, чи можливо це насправді. А може це вже можливо, або було можливо до якось часу.

Мене звуть Сашко, я дивлюсь СЕРІАЛ ЗА СЕРІАЛОМ та розповідаю про ті, на які вам варто витратити свій час.

Усі захоплювались фільмами про мандри у часі та дивилися за тим, як це виходило на екрані у героїв таких стрічок як Назад у майбутнє, День бабака чи Термінатор. Вже потім автори стали робити сюжетні лінії більш різноманітними та цікавими. На початку двохтисячних вийшло чимало картин, які були так не схожі один на одного, від Ефекта метелика, який зробив Ештона Кутчера зіркою, до Піджака з  Едрієном Броуді та Кірою Найтлі. Та одним з найкращих став Початковий код.

Але усі вони не намагалися пояснити саму суть пересування у часі та нічого не розказували про концепції та теорії, які вивчали вчені на цю тему. Окрім фільму Детонатор, який зробив справжній математик, що спеціально вчив фізику та витратив 7 тис. доларів на зйомки. Зазначу, що фільм треба дивитися лише з відкритою Вікіпедією.

Лише у минулому десятиріччі режисери та сценаристи нарешті дійсно почали поглиблюватися у тему подорожей у часі, та намагались пролити світло на те, що цікавить усіх без винятку.

І ось на екрани виходить Інтерстеллар від Нолана та ситуація потроху змінюється у напрямку пояснення для глядача, а не тільки сліпого екшену. Потім з’являється Прибуття та низка інших фільмів, які почали пояснювати глядачу, як їх герої мандрують у часі та чому це можливо, хоча б на екрані.

За ці роки і автори серіалів багато сказали на тему переміщення у просторі та часі. Одними з найвиразніших на цю тему є картина Доктор Хто та надто затягнутий Залишитися у живих. Але вони також мало заглиблюються в тему.

І тут у 2017 році на екранах з’являється серіал Пітьма від режисера Барана бо Одара, котрий є сином хіміка-атомника та зробив до цього один з кращих німецьких фільмів-головоломок під назвою «Хто я». «Пітьма» повністю авторський та є першим німецькомовним серіалом від Netflix.

Серіал йде за популярними тенденціями масової культури останніх років. Його порівняння з картиною «Дивні дива» цілком зрозуміле – в обох звучить музика 80-х, під неї на велосипедах їздять діти, а десь на околицях містечка прихована секретна державна лабораторія.

Але усе ж таки Пітьма є унікальним за своїм сенсом серіалом, який побудований на принципі потрійності. Глядачу потрібно буде сильно сконцентруватися при перегляді, аби дійсно відчути атмосферу серіалу та отримати задоволення в кінцівці. Пітьма – це щось середнє між американською драмою і скандинавським нуаром, серіал з усіма ознаками великобюджетного американського трилеру, але з зануренням у холодну, практично стерильну кримінальну драму, яка розгортається в туманному європейському лісі.

Сюжет серіалу доволі простий та його можна було вмістити у дві години фільму. Тут зникають діти, а поліція їх шукає. Батьки дітей намагаються впоратися з травмою і самостійно дізнатися причину того, що сталося. Старші і молодші переживають класичний конфлікт поколінь і не можуть знайти спільну мову. Є кілька любовних трикутників; закохані ніяк не збігаються один з одним, вічно один одного шукають і переслідують, але обставини не дають їм об’єднатися. От і все. Та на мою думку Пітьма могла стати серіалом і лише таким серіалом, і про це треба поговорити більш детально.

Початком низки доленосних подій в житті вигаданого німецького містечка Вінден стає загадкове зникнення хлопчика Міккеля Нільсена. І відразу застереження для глядачів: під час перегляду будьте дуже уважні до імен, які звучать, бо без цього ви не зможете довго слідкувати за розвитком подій. Тож, після зникнення хлопчика, його знайомий Йонас Канвальд, намагається довідатися, куди ж подівся Міккель, та натомість розкриває безліч тривожних секретів щодо того, як влаштований світ і відкриває для себе та інших мандри у часі. Крім того, нам послідовно та дещо заплутано розповідають історію чотирьох родин з Віндена, які зв’язані одна з одною більше, аніж здається на початку перегляду. Але хто є хто стає зрозуміло не відразу і щоб усе усвідомити, треба буде достатньо довго аналізувати побачене та повертатися до подій, які спершу здавалися безглуздими та неважливими. Відмічу, що у серіалі багато деталей, що впливають на сюжет більше, ніж ви могли подумати.

Саме місто, у якому відбуваються усі події серіалу, також є дуже дивним і тут вже зникали діти декілька десятків років тому. Глядачу з перших серій показують головну фішку серіалу – заплутаність. Адже картина не намагається бути зрозумілою.

Усі три сезони дуже послідовні та розплутують клубок подій доволі повільно, аби глядач мав змогу запам’ятати усе, проаналізувати та зрозуміти концепт ще до того, як серіал підійде до завершення. До речі, серіал треба дивитися відразу увесь, бо якщо ви будете робити перерви, то є великий ризик, що вже в другому сезоні ви не зможете пригадати головних героїв.

А з цим також є проблеми. Серіал немає звичного нам структурування дійових осіб. У першому сезоні не відразу виділяються головні герої. Та лише ближче до третьої частини картини ми розуміємо, хто є хто. Добрих чи поганих у серіалі також немає, так що мені, як глядачу було складно обрати когось одного та співчувати йому найбільше протягом серіалу.

А ось чого не варто боятися, так це спойлерів і якщо вам хтось скаже якусь деталь про персонажа, або анонсує його смерть – не бійтеся, бо без повного перегляду, це не має сенсу. Серіал настільки переповнений сюжетними ходами та персонажами, що навіть після перегляду вам закортить зробити або подивитись родинне дерево відносин усіх героїв всередині картини аби скласти повний пазл. До речі, такі родинні дерева періодично виникають у серіалі, але вони завжди не повні.

Та попри все стрічка зав’язана на грі з часом та головні герої своїми мандрами у майбутнє та минуле намагаються розкласти усе по поличках і повернутися до нормального плину часу, наскільки це можливо. Персонажі намагаються зупинити свої страждання та роблять усе, аби запобігти цьому.

Відмічу, що перші декілька серій можуть не захопити і чимало глядачів можуть занудьгувати від кружляння хлопців та дівчат містом у пошуках якихось незрозумілих відповідей, але вже з третього епізоду серіал вас засмокче, неначе чорна діра.  Звичайно, зрозуміти усе та відразу мало в кого вийде, якщо вийде взагалі, але у кінцівці першого сезону стане більш зрозуміло, які філософські та наукові питання підіймає автор картини Баран бо Одар.

Багато чого глядачу пояснюють у фіналі картини, та і до цього моменту можна знайти купу деталей, котрі дають ключі до відповідей на деякі питання, що виникають під час перегляду. 

Авторам серіалу хочеться аплодувати за те, як майстерно вони впоралися з усіма сюжетними лініями, розкиданими по різних часових відрізках, та як уміло звели воєдино всі причини та наслідки. Адже витягнути історію про подорожі в часі, до того ж такі хитромудрі, дуже нелегко — зазвичай сценарії скочуються в суцільну банальщину, мають море сюжетних дірок або ж починають пояснювати події раптовими ходами, котрі вибиваються з логіки серіалу.

Та й тут є декілька мінусів. По-перше – це надзвичайна довірливість персонажів. Деякі герої буквально з першої хвилини вірять тому, хто перед ними з’явився декілька секунд тому. А кілька маленьких та несуттєвих кроків героїв глядачу і зовсім не пояснюють. Щось просто відбувається і світло на ці дірки проливається дуже швидко у кінцівці серії, або у середині якогось сезону.  Також мінус Пітьми у тому, що вона іноді буває трохи нуднувата через тупцювання сюжету на місці (особливо в середині сезону), але це взагалі біда багатьох нетфліксовскіх серіалів, які часто просідають на екваторі. Не дивлячись на це, під час перегляду, вам потрібно буде відкласти телефон та детально запам’ятовувати кожен крок героїв.

Одним реченням – сюжет Пітьми – це петля часу, яку можна розмотувати нескінченно. Щоб розібратися в хитросплетіннях серіалу, потрібно докласти чимало зусиль. Пітьма – рідкісне шоу, яке вимагає неабиякої розумової роботи. Його постійно треба ставити на паузу, щоб ще раз згадати, хто є хто, і як цей герой сюди потрапив. При перегляді варто відмовитися від подвійних понять на кшталт добра і зла, героя і антагоніста, любові і ненависті. Пітьма – ідеальний ментальний тренажер, і дивитися її варто навіть якщо ви думаєте, що нічого не зрозумієте.

Пітьму варто дивитися, якщо не боїтеся зламати мозок, здатні запам’ятати з десяток-другий німецьких імен, а закінчивши перегляд, готові трохи покопатися в інтернеті та почитати усі фанатські теорії і розібратися, як усе зав’язано. Пітьма пробере глядача до кісток. Вона заманить вас … а потім кине в туманному лісі, тремтячих, наляканих і спраглих до відповідей.

Пітьма навряд чи підійде для тих, хто бачить в серіалах спосіб гарної релаксації перед сном. І щоб до кінця пізнати та насолодитися усіма ходами, вам захочеться знов і знов перемотати деякі моменти бо  – Кожен у світі мріяв про те, аби мати змогу мандрувати у часі.