Огляд серіалу «Допит» (2020)
Буває таке, що дивишся серіал або фільм з ніби відкритим та зрозумілим фіналом, але після перегляду важко прийняти головну думку картини та починаєш гадати чи вірно ти все зрозумів та чи справді все так просто? Серіал «Допит» саме з таких. Бо якщо після перегляду, ви на декілька хвилин зупинитесь та почнете аналізувати, то вас чекає дуже багато цікавих думок, яких не так легко позбутися.
Це один з небагатьох серіалів де неважливо в якому порядку дивитись серії. З початку другого епізоду пропонують їх змішати у будь-якому напрямку та самостійно рухатись справою. Автори пропонують глядачу самому провести детективне розслідування.
Картина пропонує глядачу стати слідчим та розібратися у справі раніше за інших, але не варто поспішати з висновками, бо навіть після закінчення перегляду усіх серій ви можете так і не скласти картинку до купи, якщо будете неуважно слідкувати за усіма деталями та тримати їх у голові. На початку кожної серії глядачу пояснюють, що у під час повторного перегляду справи детективи можуть не дотримуватись хронології за якою йшло розслідування багато років тому та читають усі матеріали у вільному порядку. Автори підкреслюють, що глядачу також пропонується вільний порядок справи і від того як кожен складе свій перегляд серіалу і буде залежати кого він обере головним підозрюваним. Відмічається, що вірного порядку перегляду серій немає. Автори встановили лише одне правило – десяту серію варто залишити на останок, тому що саме там вони намагаються підвести якусь риску. А я рекомендую починати перегляд з першого епізоду, щоб швидше зрозуміти загальну картину історії.
У першій серії хлопець дзвонить у поліцію та запевняє, що на жінку напали. Він представляється її сином та благає приїхати якомога швидше. Прибувши на місце патрульні затримують молодика, який був на місці злочину. Його везуть до відділку та детектив починає перший допит. Він відразу бачить у затриманому головного підозрюваного у вбивстві та намагається вичавити з того зізнання.
Хлопець під тиском погоджується пройти детектор брехні та купу інших процедур аби він міг протиставити щось детективам, але довести свою невинність в нього не виходить. Не дивлячись на те, що неповнолітній Ерік Фішер під тиском свого батька та адвокатів визнав свою провину, щоб зменшити термін перебування у тюрмі – потім його усе одно будуть судити як дорослого та він отримає довічне ув’язнення. Відсидівши декілька років у тюрмі хлопець починає боротися з системою і хоче довести, що його підставили детективи. Він вважає, що справу проти нього сфабрикували. Фішер відмовляється визнавати себе винним та добивається перегляду справи. Чим і буде займатись глядач протягом усього серіалу.
Але історія не крутиться лише навколо Фішера та його особистих проблем Особливу увагу у картині варто приділяти деталям, що розкидані по різним епізодам і окремим періодам, адже уся історія справи розтягнулась на декілька десятиліть. І автори чітко наголошують, що кожен зі свідків бачить день вбивства по різному. За ходом сюжету глядачу пропонують поглянути на справу під різними кутами і самим визначити, що відбулося з кожним з персонажів.. У серіалі є декілька історій, котрі розкривають деталі про усіх людей які пов’язані з цією справою. Серіал будується на допитах, під які потрапляють усі, від підозрюваних до детективів. Усього допитають десять свідків цього вбивства. Але разом з цим нам показують паралельні історії героїв та розказують як вони жили до і після трагедії.
Кожна серія, хоч і є шматочком загального масивного пазлу, прекрасно існує і як окрема та відособлена історія, пов’язана з яким-небудь моментом десятилітнього розслідування. Тут і розмови з психологом, і зустрічі з адвокатами, і приватні розслідування, і внутрішні поліцейські проблеми, і сімейні драми. Фоном – в клаптиках телевізійних новинах випусків і радіопередач – проносяться резонансні світові події, спірні кримінальні справи, які набули розголосу та політичні баталії різних років. Так що «Допит», якщо придивитися й прислухатися, виявляється куди більш великим портретом відразу декількох епох – дослідженням того, як змінювалися судова і поліцейська системи у США.
Як і завжди, головною зброєю проти свавілля і неохайності представників влади стають засоби масової інформації: але з іншого боку, вони ж здатні втоптати в бруд будь-яке чесне ім’я, не розібравшись як слід у предметі дослідження. Їх роботі не буде присвячено багато часу, але саме вони висвітлюють події навколо вбивства через призму власної думки.
Режисерами «Допиту виступили досить досвідчений Ернест Дікерсон та дебютант Патрік Кейді: примітно, що за плечима обох насичені операторські кар’єри. І картинка дійсно не підвела – глядачу показують усі емоції наповну.
Над сценарієм працювала ціла команда, у яку увійшли детективи, які справді були залучені до справжньої справи і навіть шоураннер проєкту: необхідно було ретельно вибудувати концепцію, щоб не сісти в калюжу зі своєю якщо не революційною, то хоча б досить сміливою ідеєю. Акторський склад, творці серіалу підбирали за якісним рецептом: талановиті, але не користуються великою популярністю виконавці на першому плані, запрошені зірки на зразок Вінсента Д’Онофріо і Еріка Робертса – на другому.
Детектива Девіда Расселла зіграв Пітер Сарсґаард якого раніше ви могли бачити у серіалі «Вбивство» та оскараносному фільмі «Виховання почуттів». Актор розповів, що як тільки переглянув декілька сторінок свого уривку сценарію, то зрозумів, що це його роль. І він дійсно зіграв відмінно.
Однією з незабутніх постатей серіалу для мене, став батько засудженого Генрі Фішер, якого зіграв Девід Стретейрн, ви могли бачити його у серіалі Мільярди та фільмі Інтерв’ю з богом. Відмічається, що за сюжетом батьки вигнали Еріка з дому через проблеми з наркотиками, але тато усе ще був на його боці. Саме відносинам батька та сина буде присвячена левова доля сюжету. Адже Фішер–старший декілька разів піде на кроки, які дійсно змінять життя багатьох. Та саме йому треба буде жити з одним питанням – чи справді син вбив його дружину та свою матір?
Сюжет серіалу заснований на реальній історії і спочатку у картині хотіли використовувати справжні імена. Але потім відмовились від цієї ідеї. І картині автори дійсно розказали історію Брюса Ліскера, котрий був засуджений за вбивство своєї матері у минулому столітті.
Шоуранери відмічають, що у майбутньому такі проєкти безперечно стануть дуже затребуваними, адже це неймовірний експіріенс для глядача і він може не просто спостерігати, а бути учасником процесу, нехай і спланованого сценарію.
До цього серіалу дещо подібне зробив лише Стівен Содерберг, який випустив роботу «Мозаїка» з Шерон Стоун у головній ролі.
«Допит» вийшов на рідкість збалансованим та доволі чітким експериментом. Інколи сценарій трохи просідає, але у кожній серії зберігається суть та загальний темп серіалу. Допит жодним чином не обмежує себе для нових сезонів, кожен з яких буде присвячений новій конкретній справі. Найголовніше, що автори роблять глядача головним суддею по цій справі та саме під час перегляду люди стають віртуальними творцями правосуддя.
