Уривок з книги «I’m dying up here» про стендап-кар’єру Робіна Вільямса
Багато хто знає Робіна Вільямса як дуже багатогранного актора: Джинні з «Аладдіна», професора зі «Спілки мертвих поетів», Пітера Пена з «Гаку». Для наших широт він одразу був актором, часто навіть спочатку драматичним, а потім лише комічним — згадайте цей надривний перформанс у «Куди приводять мрії». Для американців він завжди залишався стендапером і кумедним інопланетянином Морком з серіалу «Морк і Мінді», який згодом неочікувано відкрив нові грані власного таланту.
Я продовжую перекладати книгу «I’m dying up here» Вільяма Ноделзедера і цього разу тримайте уривок про початок кар’єри Вільямса:
Кар’єра Робіна Вільямса миттєво злетіла. Вихований у заможному районі округу Марін, що лежить через міст «Золоті ворота» від Сан-Франциско, Вільямс був стипендіатом Джульярдської школи драматичного мистецтва і виступав у комедійному клубі Holly City Zoo ще до переїзду в Лос-Анджелес у вересні 1976-го. В гумористичній столиці США він став миттєвою сенсацією. Мітці Шор була настільки вражена його першим понеділковим прослуховуванням в The Comedy Store на бульварі Сансет, що відразу подзвонила у Вествуд (друга локація закладу) і заявила Аргусу Гамільтону: «Я вже в дорозі з новим коміком, щоб показати тобі те, що він щойно зробив тут». Робін вийшов на сцену Вествуду босоніж, вдягнутий у футболку і спецівку, поклав руки на стегна і з награною гейською манірністю сказав: «А тепер репетиція п’єси “Двох джентельменів із Санта Моніки”, відомої вам як “Щойно відлижеш”». Одразу після цього він з шекспірівською глибиною видав: «Послухайте! Місяць, як яєчко, опустився над горизонтом». Аудиторія вибухнула сміхом.
Шор одразу віддала Вільямсу найкращі «хвилини» в обох клубах і пустила чутки, що в місті з’явився новачок, чий виступ варто побачити на власні очі. Швидко на ґіґ коміка почали збиратися черги, а гайп навколо нього можна було відчути ледь не фізично.
… у лютому 1978 року два зовсім різні претенденти на сіткомівську популярність, Річард Льюїс та Робін Вільямс, сиділи поруч в офісі Paramount на прослуховуванні гостьової ролі в епізоді шоу «Щасливі дні». Серія називалася «Мій улюблений оркан» і потрібно було зіграти інопланетянина Морка з планети Орк. Льюїс знав, що у нього немає жодного шансу, адже потрібно було говорити текст голосом прибульця. Льюїс не імітував голоси. Найкраще що він міг — жалюгідна пародія на данський акцент його дівчини Ніни. Вільямс же, на противагу цьому, не постійно всіх пародіював. «Чувак, ця роль написана для тебе», — сказав Льюїс. «Якщо ти не отримаєш роль, буде тупо».
Річарда покликали в кімнату першим. Він почав читати репліки голосом данського прибульця, але швидко зупинився. «Знаєте, Робін Вільямс наступний», – сказав він кастинг-директору і його асистентці. «Він і є Морк, то ж ви будете дурнями, якщо його не візьмете. Не хочу витрачати ваш час», — заявив Льюїс і попрямував до дверей, щоб відчинити їх. «Морк чекає назовні, тому я хочу запросити його прямо зараз. Вітайте… Робін Вільямс!».
Вільямс зайшов у кімнату і всіх порвав. Як сказав пізніше виконавчий продюсер Гарі Маршалл, він отримав свою роль, адже «був єдиним інопланетянином, який з’явився на прослуховуванні». Перформанс Робіна у епізоді «Мій улюблений оркан» отримав рекордну для серіалу кількість відгуків глядачів, що прийшли поштою. Як результат, йому запропонували власний спінофф, «Морк і Мінді» — з виходом першої серії вже тієї ж осені. У контракті Paramount стояла цифра $15 000 за епізод або три мільйони за п’ять років. Вільямс швидко адаптував ситуацію у пародійний шекспірівський монолог для клубів:
Питання в тому: ТБ чи не ТБ,
Чи плести дурню щовечора о восьмій,
чи може взяти гроші та й втекти,
купивши квартиру в ОСББ.
Тож відео перетворить ваші мізки у желе,
але що благородніше: піти війною
проти богоподібних рейтингів Нільсена
чи виступати тут й залишитися в маленьких клубах…
В результаті він вибрав гроші, щоправда промінявши квартиру в ОСББ на будинок у каньйоні Топанга, біля моря.
Прем’єра «Морка і Мінді» відбулась першого вересня на ABC і шоу митєво стало найпопулярнішим на телебаченні. Про Вільямса написали журнали Time і Newsweek. US Magazine і People помістили його на обкладинку, назвавши у заголовку «неземною іскрою нового телевізійного хіта». Los Angeles Times писали про Робіна як про «новий комедійний феномен… претендента на популярність рівня Стіва Мартіна». Взагалі-то, Вільямс був куди більше, ніж просто претендентом. Враховуючи 57 мільйонів глядачів, які щотижня його дивилися, він без сумніву був улюбленим американським гумористом. А весь медіагайп навколо нього лише привертав додаткову увагу до Comedy Store і його колег-стендаперів.
… але на початку 1979 року Робін викликав і певні побоювання серед колег. Серед коміків, які переїхали в Лос-Аджелес у середині 70-х він вистрілив найгучшніше. Ні у кого до цього не було такої популярності: ні у Фредді Принца, ні навіть у Стіва Мартіна. З «Морком і Мінді» на вершині телевізійних рейтингів Вільямс був настільки відомим, що його не просто впізнавали на вулиці — його переслідували натовпом. Навіть у звично гіпстерському The Comedy Store нові прихильники починали викрикувати орканське вітання Морка: «На-нуу, на-нуу», щойно Робін з’являвся на сцені. Вільямc ніяковів від такої віддачі, почуваючись некомфортно у ролі знаменитості. Щоправда, від софітів він не тікав. Складалося враження, що він приймав запрошення усіх токшоу і подій, а камери переслідували його на кожному кроці. Обличчя коміка не можна було уникнути. Журнал Time поставив його на обкладинку під заголовком «Хаос на телебаченні та що означає бути №1».
У випадку Вільямса це означало мати купу матеріалу. Більшість того, що говорив Морк, вигадував сам Робін. Сценаристи серіалу залишали йому достатньо місця для імпровізації, часто пишучи замість діалогів примітку «тут включається Робін». Комбінація «Морка і Мінді», стендап-рутини, постійних появ на телебаченні та регулярних інтерв’ю серйозно давили на Вільямса, змушуючи його постійно бути готовим до чергового панчлайну. І саме цей тиск, за словами багатьох його колег, призвів до скоєння найтяжчого злочину в комедії: запозичення чужого матеріалу.
Уривок є любительским перекладом книги «I’m dying up here» Вільяма Ноделзедера.
Переклад: Юрій та Олександра Поворозники
