Яке кіно мені не подобається?

Кожній людині просто визначити улюблену річ, те саме з фільмами. Ви можете розгубитись коли вас запитають про улюблений, але в вас точно спливуть декілька назв в голові. А що якщо спитати про те, що ви не любите? Я спробував поміркувати, яке кіно мені не подобається. І не про окремі фільми, а саме про конкретні речі, які заставлять мене виключити фільм й не додивлятись його. Таких аспектів вийшло доволі багато, і я навіть зміг виокремити окремі категорії кінематографу до яких в мене упереджене ставлення. А яке кіно не подобається вам?

Яке кіно мені не подобається? Це доволі важке питання. Спробую знайти на нього відповідь через шлях від зворотного. Яке кіно мені подобається? Це обов’язково хороший сценарій, в якому немає сюжетних дірок. Сценарій я вважаю ідеальним якщо жодного разу за фільм я не запитав: «Нащо ця дія відбулась?».

Також, важливим є хороша гра акторів. Мені подобається коли я слідкую за персонажем, а не за актором. Наприклад, у фільмі «Форд проти Феррарі» Крістіан Бейл грав гонщика, а Метт Деймон грав Мета Деймона. Я не можу сказати, що Метт зіграв погано оскільки персонаж Шелбі був ідеально прописаний під нього, але я слідкував за актором, а не за його героєм.

Іншою важливою складовою є операторська робота. Від постановки кадра залежить дуже багато. На прикладі фільмів Веса Андерсона ми можемо зрозуміти наскільки важливим є постановка кадру, грамотні костюми та коректне розташування предметів перед камерою. Ці прийоми почав використовувати ще Бастер Кітон й вже пройшло понад 100 років, спецефекти досягнули неймовірного розвитку, а положення камери все одно лишається основоположною для любого фільму.

Напевно, сценарій, операторська робота та гра акторів це найважливіші аспекти для мене при перегляді фільму. Проте, хочу зауважити, що ідеальне виконання одного з цих аспектів може перекрити недоліки іншого. Так, неймовірна операторська робота в фільмі Гаспара Ное «Екстаз» закриває очі глядача на гру невідомих акторів та фактичну відсутність сюжету. Ще один приклад: неймовірна гра Хоакіна Фенікса в «Джокері», яка затьмарює середній, однолінійний сюжет цієї стрічки.

Розібравшись з основними перевагами, які є для мене важливими можна перейти до недоліків. Перевантаження стрічки спецефектами. Багато режисерів почали лінуватись і замість підготовки спецефектів все частіше використовують комп’ютерну графіку. Це негативно впливає на якість кіно, на гру акторів, яким важко відігравати справжні емоції в моменти коли за ними замість вибухів хромакей.

Напевно, найбільш ненависним жанром для мене є попкорнове кіно. І тут вже не йде мова про сценарій, операторську роботу чи гру акторів окремо, а про загальну концепцію жанру. Я вірю, що кіно це мистецтво, а не атракціон, на якому великі компанії в голові зі злою мишею заробляють мільярди. Звичайно не все кіно має бути фестивальним, але історія неодноразово демонструвала, що хорошим фільмом може бути блокбастер («Термінатор», «Трансформери», «Рембо» та інші). Фільми, які знімаються виключно для фан-бази вбивають кіно. В останнє десятиліття масовими вбивствами займається корпорація зла Disney, викупивши «Marvel» та права на «Зоряні війни» Disney почав випльовувати по фільму, а то і декілька в рік, і з кожним роком якість стає все гірше. Навіть, запеклі фанати франшиз відмічають це. Променем світла став «Джокер», який показав, що героїв коміксів можна розкривати цікаво, а головне кінематографічно, проте це продукт DC comics і він не завадить «Діснею» далі засмічувати ринок, проте може наштовхнути фільммейкерів на змінення курсу розвитку.

Також, мені не подобається моралізація в кіно. На мою думку, кіно це не притча. Тільки тоді, коли це саме жанр притчі. В інших випадках кіно має розказати історію, а сенс з неї глядач має почерпнути сам і чим менше режисер буде підштовхувати глядач до правильного сенсу, тим краще. І тут варто торкнутись ще одного жанру, який для мене є неприйнятним. Це патріотичне кіно. В останні роки, зі зрозумілих причин, патріотичне кіно стало часто виходити на українські телеекрани. І військова пропаганда під час війни в країні необхідна, і так було завжди, проте військові фільми можуть бути дуже хорошими, навіть виконуючи стратегічні задачі, що поки що не вдається українському кіно.

Ще одна річ, яка мені не подобається в кінематографі це копіювання національного стилю. Кожна людина, яка хоч трохи розбирається в кіно побачивши фрагмент американського фільму або французького швидко зможе відрізнити один від одного. Чого не можна сказати про українське кіно. Наслідуючи американську традицію, ми забуваємо про свою національну ідентичність й втрачаємо шанс побудувати свою власну кіномову. Наші режисери забувають, що голлівудське кіно ніхто не зніме краще Голлівуду, а от українське кіно можна зняти краще всіх. Довгий період я не бачив жодного характерного стилю в українському кіно. На щастя, останній рік почав це міняти. Я відчув, що дивлюсь кіно якоїсь досі незрозумілої кінокраїни під час перегляду стрічки «Додому», а коли я в кінотеатрі подивився «Мої думки тихі», я відчув, що ось цей стиль, ось український настрій. Цей настрій, схожий на відчуття португальського саудаде. Такі зміни в українському кінематографі не можуть не тішити.

Якщо підсумовувати то головним для мене в кіно є:
1. Сценарій
2. Операторська робота
3. Гра акторів

Якщо хоча б один з цих пунктів на низькому рівні, фільму буде важко мені сподобатись, але ідеальне виконання іншого аспекту може перекрити недоліки. До жанрів я відношусь нейтрально, фільм любого жанру може мені сподобатись. Тільки попкорнове кіно й патріотичне є для мене маркою, яку я не буду переглядати.