Чому перші фільми лякали людей більше за Кінга

Кожен знає, що в тому прямокутному екрані на колінах ходять несправжні люди. Ми зростали поруч із кіно і, можливо, вже забули як це – не мати піратських сайтів під рукою або власної колекції геніальних режисерів. Якщо зараз авторам важко налякати досвідченого глядача, то раніше достатньо було показати «ожилі» зображення на екрані, щоб змусити людей шаленіти від жаху. 

Німе, але зряче

Це й відбулося, коли в 1895 році брати Люм’єр показали свою першу німу стрічку «Прибуття потягу». Люди вибігали з кінотетру зі сльозами на очах, падали на коліна і молилися, щоб тонни металу на залізниці не переїхали їх разом з будівлею. То був «психічний нокаут» для неготових до такого видовища городян. Стрічка довжиною 50 секунд показала прибуття потягу до станції у французькому містечку Ла-Сьйота. Короткометражка увійшла в список найжахливіших фільмів в історії, навіть без звукового супроводу.

Дивись мене повністю

Але на тому спроби налякати «зеленого» глядача не закінчилися. Через декілька років американський режисер Едвін Портер знімає короткометражну стрічку  «Велике пограбування потягу», де в кінці злодій стріляє в камеру (ніби в глядача). Варто зазначити, що навіть в 1903 році, коли відбулася прем’єра, люди все ще сприймали кіно як реальність. На думку тодішнього глядача, авторам вдалося зафіксувати справжнє вбивство працівників на станції і, можливо, людини, яка тримала камеру. Особливе враження справило падіння ганчіркової ляльки-кочегара в прірву.

Після такого видовища психічна стабільність і здоровий глузд глядачів лишали кращого. Жінки втрачали свідомість на стільцях, чоловіки штовхалися біля виходу з кінотеатру, проте поверталися кожного разу. Відома сцена з пострілом в камеру стала візитною карткою фільму. Автори навіть дублювали її і розташували ще й на початку фільму, щоб більше людей не могли подивитися фільм до кінця і купували квитки знову.

Загалом, кіно вважали «низьким» мистецтвом. Воно повністю залежало від інших галезей (технічні досягнення, література, театр). Спочатку його обмежували звичайною документалістикою, так як актори не хотіли і не вміли грати на камеру. Коли ігровий кінематограф поширився, з’явилися перші зірки і питання про реальність побаченого на екрані зникло.