Аарон Твейт: One in a kind
«Аарон Твейт у багатьох сенсах дійсно єдиний актор» – почали писати у жовтні 2020-го, після оголошення номінантів на «Тоні», найпрестижнішу театральну премію, яку так люблять називати «театральним Оскаром» (але, на відміну від справжнього «Оскара», номер-відкриття на цій церемонії завжди вартий уваги).
Аарон Твейт і дійсно єдиний у своєму роді актор у багатьох сенсах. У жовтні 2020-го, напередодні свого 37-річчя, він отримав, напевно, один із найбільш екстраординарних подарунків у житті. Його номінували на «Тоні» у категорії «Найкращий актор у мюзиклі». Ні, не зовсім так. Його одного номінували на «Тоні» у категорії «Найкращий актор у мюзиклі», вперше за всю 73-річну історію нагороди. 60% голосів «за» – і Аарон Твейт стане першим актором, що отримав статуетку у такий спосіб. Менше 60% підтримки – і номінація лишиться без переможця.
Але, у будь-якому разі, факт залишиться фактом: у найбезумніший рік в історії Бродвею Аарон Твейт зі своїм без перебільшення блискучим виконанням ролі богемного та по самі вуха закоханого поета Крістіана у мюзиклі «Мулен Руж» (так-так, це постановка за знаменитим фільмом База Лурманна, в якому цю роль приміряв на себе Юен Макгрегор) був єдиним претендентом на перемогу як найкращий виконавець головної ролі у мюзиклі.
Кажучи відверто, йому вже давно заборгували якщо не статуетку, то хоча б номінацію. Але найгучніші ролі Твейта на Бродвеї раніше приводили його на церемонію вручення «Тоні» лише як запрошеного виконавця: 2009 року, на 63-ій церемонії, він виходив на сцену з піснями з мюзиклу «Next to Normal», а у 2011 році, на 65-ій церемонії, з номером із постановки «Злови мене, якщо зможеш». У першому Аарон грав сина головної героїні на ім’я Гейб, який міг би бути звичайним тинейджером, якби не та обставина, що він помер ще немовлям, і тепер його може бачити лише його психічно хвора матір. У другому – приміряв на себе образ знаменитого шахрая Френка Ебігнейла-молодшого – того самого, кого десятиліттям раніше Леонардо ДіКапріо грав у фільмі Стівена Спілберга.
Через півтора роки після 65-ї церемонії нагородження «Тоні», у лютому 2013 року, Аарон Твейт виступатиме вже у прямому ефірі «Оскару»: впевнений крок та червона хустинка у кишені смокінга – наче невеличке підморгування для посвячених, таких само театральних нердів, як і він сам. Це були «Знедолені» – фільм, що, за великим рахунком, знову повернув мюзикли у ешелони великого голівудського кіно. І Твейт грав там Анжольраса – не головну, але напрочуд важливу для сюжету роль фанатичного ангела революції, чиїм голосом автор роману Віктор Гюго проголошує свої політичні ідеали.
Аарон, разом із Самантою Баркс, виконавицею ролі Епоніни, були єдиними з основного касту фільму, хто був більше відомим у театрі, аніж у кіно. Саманта відтворювала роль, яку до цього грала у на лондонському Вест Енді, але Твейт був для цього мюзиклу людиною абсолютно новою. Клод Мішель Шенберг, один з авторів оригінальної версії постановки, казав, що вони побачили в обличчі актора потрібну харизму і зрозуміли: ось він, Анжольрас для їхньої екранізації. Образ героя, якого сам Віктор Гюго описує як чарівного хлопця, що, тим не менш, здатен вселяти страх, ідеально «лягає» на Аарона Твейта. З одного боку, він чудово знається на амбівалентних образах, з іншого – це еталонний nice guy, що б він не робив.
Настільки еталонний, що у «Braindead» – блискучій політичній сатирі, яка заслуговує на значно більше визнання, – Твейт грав… хорошого республіканця. Тобто, хорошого навіть за мірками демократів, – що є річчю майже такою ж фантастичною, як і космічні жуки, що оселяються у людських головах, живлячись мозком та радикалізуючи людей. Але в «Braindead» знаходиться місце і для першого, і для другого. Взагалі, серіал, випущений на екрани влітку 2016-го, в останні місяці передвиборної кампанії, у якій переможе Дональд Трамп, примудрився чудово спіймати настрій та дух тієї епохи. А потім стати і чимось більшим та універсальнішим, адже під час усіх наступних виборів (та й не лише виборів), роздивляючись навкруги, доволі важко не думати про те, що для когось вислів «таргани у голові» – це не метафора, а сувора правда життя.
У ще одному недоціненному серіалі – гостросюжетному «Грейсленді», – Аарон протягом трьох сезонів грав свою найбільш «екшнову» роль – агента ФБР під прикриттям, що обманює не лише злочинців, а й власних друзів та колег, але при цьому примудряється виглядати позитивним та правильним, наче бойскаут. Майк Воррен став для Твейта першою роллю після «Знедолених», і спільним між цими двома ролями була хіба що необхідність тримати зброю у руках. Але це все ж більше, ніж стандартний бойовик, – у «Грейсленді» вирують шекспірівські пристрасті, і довіряти комусь слід так само обережно, як і у всесвіті «Гри престолів». До речі, роль агента Хуана Баділло, куратора головного героя, була для Педро Паскаля останньою перед тим, як він прославився завдяки своєму втіленню дорнійського принца Оберина Мартелла, і між цими двома персонажами спільного набагато більше, ніж може здатися на перший погляд, – взяти хоча б їхню невгамовну жагу з’ясувати обставини давнього злочину та покарати винних у ньому.
Декілька років тому, відповідаючи на питання, яким персонажем із «Гри престолів» він хотів би бути, Аарон відповів: під час читання книг – Джоном Сноу, а в серіалі – Рейгаром Таргарієном. Вибір, на перший погляд, несподіваний, але насправді дуже точний та вдалий: як ми пам’ятаємо, найстарший брат Дені, наслідний принц Семи королівств, був обдарованим музикантом, втіленням ідеалів лицарства, великим героєм… та людиною, що через кохання занурила країну у пекло громадянської війни і привела свою династію до цілковитого краху.
Але, певно, це на краще, що Аарону Твейту не довелося приміряти на себе платиново-біляву перуку: у «Мулен Руж» йому дісталася роль закоханого романтика зовсім іншого штибу – і актор практично перетворив її на свій бенефіс. Крістіан – це один з ідеальних образів для Твейта не лише через типаж, акторські дані та вокальний діапазон. Аарон, як і його персонаж, великий фанат музичних попурі, і, міксуючи пісні, він перетворює свої сольні концерти на веселі вистави.
Він каже, що із самого початку виступати перед публікою було його головним прагненням, і хоча кіно та телебачення це цікаво та весело, справжній його дім – театр. Але протягом останнього року на Бродвеї тихо. І буде тихо, у найкращому випадку, ще два наступних місяці, адже всі шоу скасовані до 30 травня. А після повторного відкриття Бродвею (звучить, неначе це загублений континент або невідомий хімічний елемент, еге ж?) обіцяють провести і церемонію вручення «Тоні» – як символ непереможності індустрії. Поки що ж театр, як може, живе на ТБ та онлайн-платформах.
Наприклад, наприкінці жовтня минулого року вийшов «One Royal Holiday» – такий невеликий симпатичний філіал Бродвею, що ховається під виглядом карамельного різдвяного фільму каналу Hallmark. Це не мюзикл (хоча з таким кастом це так і кортить назвати марнотратством – виконавці головних та більшості другорядних ролей саме з музичного театру), але прихильники Аарона Твейта задоволені: нарешті він зіграв принца. Це, звичайно, не принц Charming, а принц Galant, – що певною мірою навіть елегантно. А ще трохи іронічно, бо виступаючи на сцені зі своєю попередньою роллю, актор співав: «And we’ll never be royals».
А вже влітку AppleTV+ обіцяє прем’єру свого нового шоу з нетривіальною назвою «Schmigadoon!». Комедійний серіал про потраплянців до зачарованого міста, що живе в атмосфері золотої епохи мюзиклів, відсилає до «Брігадун» – музичної класики про таємниче шотландське селище, яке виринає з магічного туману раз на сто років. Так-так, 2021 – рік ескапізму в улюблених старих шоу, не інакше. Головні ролі у серіалі виконують коміки Сесілі Стронг та Кіган-Майкл Кей, а у касті (цілком природно) заявлено чимало акторів мюзиклів – із Аароном Твейтом включно. Автори «Schmigadoon!», Чінко Пол та Кен Дауріо (сценаристи анімацій «Нікчемний я» та «Секрети домашніх тварин»), обіцяють музичні номери, зняті довгими дублями з мінімумом монтажу та максимум «живого» співу. Так, дуже театрально. Але у хорошому сенсі. Бо, здається, зараз світ потребує старих-добрих театральних мюзиклів як ніколи раніше.
І, можливо, що десь між виходами серій «Schmigadoon!» нарешті відбудеться і церемонія вручення «Тоні». До речі, Аарон, з його складним для англійської мови норвезьким прізвищем, постійно потерпає від ведучих та журналістів, що нічого не підозрюють та як тільки не промовляють ці п’ять літер. У його прихильників навіть є мнемонічне правило: «Tveit like eight». Але варіант «Tveit like great» теж цілком пасує, причому в усіх сенсах. І, що важливо, на «Тоні» це не можуть не знати.
