20 режисерів, за якими майбутнє (за версією Пона Чжун Хо)

Оскароносний режисер Пон Чжун Хо зараз купається у промінчиках слави та дає інтерв’ю усім медіа, які лише виявлять достатньо ентузіазму. Серед десятків ідентичних матеріалів, з’являються і цікаві, як список із 20 режисерів, за якими майбутнє кінематографу, за версією автора «Паразитів». Список у нього видався специфічним та не дуже очевидним. Я вирішила вивчити цих режисерів та назвати по одному фільму, який допоможе сформувати про них уявлення.

Алі Абассі (Іран)

«На межі світів» (2018)

– Фентезійний фільм про жінку, що зовнішньо різниться від інших та має загадкову здатність відчувати на запах емоції інших людей.
– Екранізація новели шведського майстра жахів Юна Айвіде Ліндквіста. За його ж романом знімали так собі фільм із Хлоєю Морец «Впусти мене».
– Фільм отримав нагороду у Каннах у секції «Особливий погляд», а також номінувався як найкращий фільм іноземною мовою від Швеції.

Арі Астер (США)

«Сонцестояння» (2019)
– Трилер (який чомусь називають горором) про святкування літнього сонцестояння таємничим культом.
– Перша справді важлива роль Флоренс П’ю, яка ще стане однією з облич нового десятиліття. Серед інших гучних фільмів акторки – «Маленькі жінки» та майбутній сольник про Чорну Вдову.
– Абсолютно магічна естетика, кольори та атмосфера.

Бі Ган (Китай)

«Велика подорож ніччю» (2018)
– Історія чоловіка, що повертається у рідне містечко на похорони батька, але у хвилі ностальгії пригадує своє минуле та втрачене кохання.
– У фільмі використано мікс різних технік зйомок, а також 3D-технології.
– Його було представлено у програмі «Особливий погляд» у Каннах тоді ж, коли й «На межі світів».

Хайро Бустаманте (Гватемала)

«Ішканул» (2015)
– Гостросоціальний фільм про Гватемалу, що підіймає питання роботи на плантаціях, насильного шлюбу, крадіжки дітей та інших, скажімо, неприємностей.
– Стрічку номінували від Гватемали на «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою. Із фестивалів ближче – нагорода від київської «Молодості».
– Це дебютна стрічка Бустаманте.

Маті Діоп (Франція-Сенегал)

«Атлантика» (2019)
– Драматичний фільм про кохання у Сенегалі на тлі соціальних проблем бідного населення.
– У ньому є містика та несподіваний фінал.
– Картина отримала приз жюрі на Каннському кінофестивалі. Маті Діоп перша афроамериканська жінка-постановниця, що потрапила у головний конкурс.
– Можна подивитися на Netflix.

Роберт Еґґерс (США)

«Маяк» (2019)
– Фільм про двох наглядачів маяка та їхнє безумство.
– У головних ролях Віллем Дефо та Роберт Паттінсон.
– Має номінацію на «Оскар» за операторську роботу, а також низку нагород від фестивалів, зокрема від Канн та Торонто.

Роуз Ґласс (Велика Британія)

«Свята Модд» (2020)
– Фільм вийде у квітні в прокат.
– Це релігійний горор про медсестру, що доглядає за хворою. Тільки з Богом та збоченим поклонінням йому.
– У головній ролі валлійська акторка Морвед Кларк, якій я пророкую славу на рівні із Флоренс П’ю. Також у Кларк в активі участь у «Девіді Коперфілді» від Армандо Іаннучі, а попереду роль Галадріель у новому серіалі по Толкіну. Ви вже могли її бачити у нетфліксівському «Дракулі».

Хамагучі Рюсуке (Японія)

«Асако 1 та 2» (2018)
– Японська мелодрама про дві закоханості молодої дівчини (як завжди, із несподіваним фіналом, про який у мене є достатньо расистський жарт).
– Стрічка отримала дуже схвальні відгуки від критиків на японському фестивалі Yokohama Film Festival, а також демонструвалася в Каннах.

Альма Гарель (Ізраїль-США)

«Хороший хлопчик» (2019)
– Фактично автобіографічний для сценариста Шайя ЛаБафа фільм про його стосунки з батьком.
– Сам ЛаБаф зіграв «свого батька». Серед інших акторів у фільмі – FKA Twigs та Наташа Ліоне.
– Це дебютний художній фільм у кар’єрі режисерки.

Кірстен Джонсон (США)

«Людина з камерою» (2016)
– Автобіографічний документальний фільм про кар’єру Джонсон як операторки.
– У нього якась фантастична кількість нагород та номінацій від найрізноманітніших фестивалів в тому числі від Critics Choice Documentary Awards.

Дженніфер Кент (Австралія)

«Бабадук» (2014)
– Горор про містичного пана Бабадука, що мов злий демон вселяється у тих, хто знає про його існування, та самотню матір із сином, які дають йому бій.
– Бабадук чомусь став мемом серед ЛГБТ+ спільноти. Постери із ним буквально виносили на Прайди та тиражувалися мережею.
– У Кент вийшов ще один гучний фільм – важка психолгічна драма про помсту «Cоловей», яка здобула приз жюрі у Венеції.

Олівер Лекс (Франція-Іспанія)

«Мімоси» (2016)
– Містична історія про караван, що везе на батьківщину Шейха, що повільно вмирає.
– Медитативний фільм з мінімум діалогів та музики, який розділений на три глави, названі на честь різних молитовних позицій в ісламі.
– Фільм отримав нагороду на Тижні Критики у Каннах.

Френсіс Лі (Велика Британія)

«Земля божа» (2017)
– Гей-драма про фермерство та емігрантів. У головних ролях – Джон О’Коннер (принц Чарльз з серіалу «Корона») та Алек Секаряну.
– Картина отримала режисерську нагороду на «Санденсі».
– У Френсіс Лі незабаром вийде другий фільм – «Амоніт» з Кейт Вінслет та Сіршою Ронан у головних ролях.

П’єтро Марчелло (Італія)

«Втрачене і гарне» (2015)
– За сюжетом дух-прислужник Пульчінела, що оберігає природу, приходить на землю, аби виконати останню волю пастуха. Увесь фільм – це подорож людини й бика.
– У Марчелло також є екранізація роману «Мартин Іден» Лондона, який відзначили на венеціанському кінофестивалі.

Девід Роберт Мітчел (США)

«Воно» (2014)
– Горор про хлопця, що усіма силами намагається позбавитися прокляття, що переслідує його у вигляді привидів, та дівчини, що тепер маю ту саму проблему.
– Головну жіночу роль грає Майка Монро, яку дуже полюбили усі горор-режисери останніх кількох років. Є у мене відчуття, що акторка може «вистрілити».
– Також Мітчел зняв «Під Сільвер-лейк» з Ендрю Гарфілдом, який показали в Каннах.

Джордан Піл (США)

«Пастка» (2017)
– Один із небагатьох горор-режисерів, яких відмітив Оскарівський комітет.
– «Пастка» – це історія про темношкірого хлопця, що їде знайомитися із дивною сім’єю своєї світлошкірої дівчини. Коротше, горор про расизм.
– Другий фільм режисера – «Ми» – отримав не менш схвальні відгуки.

Дженніфер Рідер (США)

«Ножі та шкіра» (2019)
– Історія про те, як маленьке містечко десь у центральній Америці реагує на сникнення старшокласниці.
– The Hollywood Reporter схаректизували цей фільм як суміш «Твін Піксу» та «Донні Дарко».
– В її активі також оригінальна квір-драмеді «Signature Move», яку показали на SXSW.

Аліче Рорвахер (Італія)

«Щасливий Ладзаро» (2018)
– Фантасмагорична історія дружби бідного та щедрого селянина Ладзаро із сином маркіза.
– Фільм вперше представили в Каннах, де він отримав нагороду за найкращий сценарій, а тепер його можна подивитися на Netflix.

Юн Га-Ин (Південна Корея)

«Наш світ» (2016)
– Історія дружби двох школярок на тлі булінгу та неприйняття.
– Хоч в Європі про цей фільм і не говорили, але відзнаки номінаціями та перемогами на 13 азійських кінофестивалях – точно має щось означати.
– Юн також читає лекції по кіно в школах Сеулу і в Корейському музеї кіно.
– В 2011 році Юн стала першим азійським режисером, що здобула Гран-прі на фестивалі короткометражних фільмів Клермон-Феррані.

Хлоя Чжао (США-Китай)

«Наїздник» (2017)
– Історія молодого ковбоя, який після травми рушає у подорож у пошуках себе.
– Усі ролі в фільмі виконали непрофесійні актори.
– Хлоя Чжао стала однією із режисерок кіновсесвіту Marvel. Саме вона знімає «Вічних», де у ролях Анджеліна Джолі та Сальма Гаєк.