Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Комікси українською: огляд «Геллбоя» Майка Міньйоли

Той випадок, коли демон лише зовні

Напевно немає іншого такого героя як Геллбой. І я говорю зовсім не про зовнішність — зрозуміло, що в коміксах більше не знайдеш подібного персонажа, який би виглядав як диявол із зовнішністю типового американського дядька. Унікальність хлопчику з пекла створює його автор, Марк Міньйола. І оскільки в друк нещодавно вийшов перший український переклад коміксу, є чудова нагода про нього поговорити.

Видавництво Vovkulaka випустило одразу колекційне видання «Геллбоя», яке здійснене на основі американського бібліотечного видання — тканинна обкладинка та формат 30 на 23 см. Щоправда в українську версію ще додали суперобкладинку із артом Майка Міньйоли. Книга включає у себе дві перших частини пригод героя: «Зерно руйнування» та «Пробудження диявола». Про якість поговоримо пізніше, поки зупинимось на самому коміксі.

Якщо говорити про цікавість до міфології та її використання у власній творчості, то можна створити уявну шкалу. На одній крайній точці буде Джон Рональд Руел Толкін — людина, яка препарувала більшість стародавніх уявлень для створення нового світу. Британець вивчав міфи професійно, був спеціалістом у древніх мовах і у розмовах за келихом пива його навряд чи можна було здивувати цікавим фактом про Геракла чи Гільгамеша. Десь посередині буде Ніл Гейман, який поруч з Толкіном виглядає ентузіастом з неймовірною фантазією — це видно по «Сендмену». Автор легко грається з міфами, надаючи їм нової форми та підбираючи незвичний кут зору. Іншою крайньою точкою точно буде Майк Міньйола — кумедний американський фанат коміксів Джека Кірбі про «Тора», який має уявлення про богів та демонів хіба з шкільного курсу та поп-культури. Саме такий підхід подарував «Геллбою» його неповторний стиль.

Синопсис тут доволі простий: монах Григорій Распутін за допомогою нацистів викликає на землю демонятко з кам’яною правою рукою, щоправда його знаходять війська Союзників і на виховання Геллбой потрапляє до американського професора Тревора Бруттенгольма, який виховує героя як звичайного хлопця. В подальшому за сприяння «батька та сина» на території США формується БПРО, де й починає працювати червоношкірий персонаж. Йому доводиться протистояти нацистам, чаклунам, чудовиськам з інших світів та своїй долі руйнівника світу, яка Геллбою зовсім не подобається.

Як видно з опису, комікс у Міньйоли вийшов доволі експлуатаційним: складається враження, ніби він зібрав для свого авторського твору злочинців з усіх можливих пригодницьких і фантастичних фільмів (що частково і є правдою). Це дає «Геллбою» знайомий всім присмак ностальгії і юнацьких подвигів, де замість Гаррісона Форда з батогом головну роль виконує чудернацька суміш Арні, Слая та Брюса Вілліса. Додайте сюди лютий коктейль міфологій світу на рівні «щось я чув про Бабу Ягу і хатинку на курячих ніжках, тож хай вона з’явиться тут» і отримаєте ідеальне розуміння так званого міньйолаверсу — світу, де постійно відбувається якась дика круговерть проблем та катастроф з червоним хлопце у центрі подій.

Щоправда не варто опускати комікс до рівня підліткового чтива (хоч на початку він дійсно доволі простий). Майк обрав для Геллбоя доволі цікавий і нестандартний шлях, яким зазвичай не користуються інші персонажі — заперечення власної сутності в угоду особистості. Згадайте, що нам говорять більшість міфів, історій чи навіть фільмів з серіалами: ти не здатен змінити своє «я». Навіть якщо ти щиро намагаєшся діяти інакше, воно рано чи пізно тебе переборе.

У Геллбоя все інакше — попри те, що доля говорить про його призначення знищити світ, сам він такого розвитку подій ніяк не хоче. Ця внутрішня боротьба прослідковується на усіх рівнях — від поведінки до психологічних переживань. Крім Анунга Ун Рами (справжнє ім’я хлопця з пекла), складнощі соціальної адаптації, через які автор критикує суспільство, проглядаються не лише в пірокінетикині Ліз Шерман чи в людини-амфібії Ейба Сапієна, яких багато хто знає по кіноадаптації, а й у решти персонажів. Це суттєво додає коміксу ваги та глибини, яка приємно контрастує з зовнішнім безумством.

Єдине, до чого я можу придертися в «Геллбої» — до доволі специфічного малюнку Майка Міньйоли, який є атмосферним, але точно сподобається не усім читачам. Що ж, можу сказати, що це точно краще, аніж пізні ілюстрації Френка Міллера (третя частина «Повернення Темного лицаря»).

Що стосується українського видання, то тут тішить око та дотик усе — чудовий друк, яскрава палітурка, велика кількість додаткових матеріалів та замальовки від самого автора. Переклад теж не заважає дослідженню міньйолаверсу — хіба що мене дуже знітило відмінювання англійського звертання «сер», яке перетворюється у дуже двозначне «сере». Не знаю, чи це правильно лінгвістично, але україномовному мені різало око. Що ж, сподіваюсь наступні видання будуть лише кращими.

Share, , Google Plus, Pinterest,