«Я є»
Як ви вже напевно помітили, «Країна Лавкрафта» остаточно відмовилась від звичного телевізійного формату – серіал химерно балансує десь на межі між тематичною антологією та лінійною історією. В окремих серіях це працює, але складно сказати, чи такий підхід йде усьому шоу на користь – замість того, щоб вибудовувати багаторівневий наратив, шоураннери ніби постійно відволікаються на те, що цікавить їх саме зараз. Сьомий епізод, наприклад, знову на час забуває про головних героїв та розповідає про пригоди Іпполіти – дружини покійного Джорджа Фрімена та талановитої дослідниці. Схожа сюжетна лінія була і в романі-першоджерелі, але шоуранери інтерпретують космічні подорожі Іпполіти скоріше як метафору того, якими були б науково-фантастичні історії, якби в них було більше темношкірих героїнь. Афрофутуризм, подорожі у часі та переосмислення колоніального майбутнього – розповідаємо, на що варто було звернути увагу.
Родинні справи Фріменів
Перш ніж епізод зосереджується на міжвимірних пригодах Іпполіти, нам розповідають декілька важливих фактів про інших протагоністів серіалу. Леті, наприклад, тепер переслідують дивні сни про прабабцю Аттікуса, яка вкрала у Тайтуса Брейтвайта його дорогоцінну Книгу Імен. Це підштовує героїв провести власне розслідування – якщо прабабця Аттікуса прихопила цей могутній артефакт, то цілком можливо, що він досі зберігається у когось із Фріменів. Тож Тік вирішує поїхати у Сент-Луїс та поговорити зі своєю давньою родичкою, яка може щось знати про книгу. Але найбільше інтригує те, що Летіша, скоріше за все, вагітна – і це точно якось вплине на подальші події «Країни Лавкрафта».
Монтроуз нарешті наважується розслабитись поруч зі своїм коханцем, і їх стосунки на декілька хвилин нагадують конвенційну романтику – аж поки Сем мимохідь не згадує, що дорогою в магазин зустрів сусіда Монтроуза. Почувши про цю випадкову зустріч, батько Аттікуса відразу впадає у лють – йому здається, що знайомий здогадається про його орієнтацію, і спокійному прихованому життю настане край. Звісно, у цьому страху мало раціональності, і він спровокований скоріше внутрішніми переживаннями та травмами Монтроуза: соромом, інтерналізованою гомофобією та страхом.
Саме ці відчуття отруїли його стосунки з сином – чоловік усе життя ненавидить себе, і тому агресивно придушував будь-які прояви слабкості чи недостатньої мужності з боку своєї дитини. Зрештою, саме це найбільше засмучує Аттікуса, коли той стає випадковим свідком сварки між Монтроузом та Семом – він розуміє, що усі знущання від батька були навіяні страхом та ненавистю до себе. Крім цього, герой уперше починає здогадуватися про те, що Монтроуз, скоріше за все, не є його біологічним татом, і що насправді він син Джорджа. Підозрюю, що ця сюжетна лінія теж відіграє важливу роль у майбутньому.
Таємниця Крістіни
Але неприємні сюрпризи чекали не лише на Аттікуса – Рубі нарешті дізналась усю (чи ні?) правду про свого коханця, загадкового блондина на ім’я Вільям. Виявляється, Вільям колись був одним із членів таємної організації Брейтвайта-старшого, а згодом став учителем та партнером Крістіни, якій батько не дозволяв займатися магією. Чомусь його вбив капітан Ланкастер (тепер ми знаємо, за що Крістіна так його зневажає), тож героїня Еббі Лі придумала заплутаний план помсти – перетворила кров коханця на зілля, яке дозволяє їй ставати чоловіком. Кров справжньої Гілларі Дейвенпорт теж стала у нагоді – завдяки їй Крістіні вдалось заручитися підтримкою Рубі. До речі, цікаво, чи в перших епізодах серіалу нам показували справжню Гілларі, чи це міс Брейтвайт використовувала її зовнішність для того, щоб непомітно роздивитися протагоністів?
Головне запитання тепер – що робитиме з цією інформацією Рубі? З одного боку, можна лише уявити її обурення тим, що Крістіна переспала з нею, прикидаючись чоловіком. З іншого – цілком можливо, що чари, які може запропонувати донька Брейтвайта, виявляться аж занадто спокусливими для амбітної Рубі. Принаймі, дізнавшись правду про Вільяма, жінка виглядає підозріло… ну добре, не те щоб спокійною, але якось недостатньо засмученою.
Дивовижні пригоди Доротеї Блу
І все ж, давайте поговоримо про головну сюжетну лінію цього епізоду – космічні (чи міжвимірні) подорожі Іпполіти. Дружина покійного дядька Джорджа вже давно почала підозрювати, що Леті та Аттікус їй щось недоговорюють на рахунок смерті чоловіка, і на цьому тижні вона наближається до правди. Нам вже не першу серію натякають на те, що хоча жінка живе спокійним життям скромної домогосподарки, в неї є прихований хист до астрономії та точних наук. Розгадавши таємницю механічної моделі Сонячної Системи, яку вона позичила з будинку Леті та Рубі, Іпполіта знаходить стародавній ключ та координати, які приводять її до закинутої обсерваторії та дивного механічного пристрою. На жаль, будівлю охороняють не надто привітні полісмени, але з допомогою Аттікуса, який вчасно здогадався, куди саме Іпполіта вирушила, жінці вдається знезброїти нападників та увімкнути механізм. Як і один з копів, вона потрапляє у магічний портал, який транспортує її на невідому планету.
Космічні пригоди Іпполіти фігурували у романі Метта Раффа, але там вони були скоріше оммажем класичній науковій фантастиці, і не надто розкривали внутрішній світ героїні. Тут усе навпаки – потрапивши в альтернативний афрофутуристичний вимір, протагоністка отримує шанс реалізувати усі свої мрії. Вона танцює поряд з легендарною Джозефіною Бейкер (першою європейською темношкірою зіркою кіно), б’ється разом з дагомейськими амазонками, які свого часу наганяли страху на французьких колонізаторів, і нарешті проговорює те, що турбувало її у стосунках з покійним чоловіком. Попри те, що Іпполіта щиро кохає Джорджа та не шкодує про своє родинне життя, їй складно здихатися відчуття, що чоловік несвідомо придушив її потенціал, перетворивши сміливу дослідницю на турботливу домогосподарку. І все ж, коли їй пропонують залишитись на утопічній планеті, де вона могла б реалізувати будь-які мрії, героїня відмовляється – у неідеальному рідному світі на неї чекає донька.
Але у фінальній сцені з порталу повертається не Іпполіта, а Тік. Хлопцю вдається втекти від поліцейського підкріплення, яке ось-ось оточить будівлю, і навіть прихопити з собою загадкову книгу «Країна Лавкрафта» авторства дядька Джорджа. Але він не помічає, що під тілом вбитого копа лежить примірник коміксу «Доротея Блу», який Діана намалювала для своєї мами. Здається, тепер в капітана Ланкастера буде ще один привід звернути увагу на родину Фріменів.
