Угорський сепаратизм і гіпноз: 4 проблеми серіалу «Фройд»
Зигмунд Фройд — людина, чия історія життя оточена міфами, фалічними символами, українським походженням батьків та нескінченною кількістю інтернет-цитат, які приписують філософу. Німецьким телевізійникам цього виявилося мало, тож вони вирішили випустити на Netflix максимально далекий від реальних подій серіал про пригоди знаменитого психотерапевта, сповнений містики, сексу і гіпнозу.
На превеликий подив редакції, з моменту виходу «Фройд» закріпився в українському топі Netflix, що змусило нас все ж звернути увагу на шоу. Тепер розповідаємо у чому ж (на нашу думку) проблеми німецького серіалу.
Надто багато сюжету
Як для восьми серій, шоу надто перевантажене історією, яка з кожною сценою все більше розгалужується. Можливо, більш вмілі сценаристи змогли б вкласти увесь каталог сюжетних поворотів у хронометраж сезону, але у випадку з «Фройдом» автори вирішили розповідати одразу і про все.
Як результат, історія з такою швидкістю стрибає поміж героями, що часом не встигаєш зрозуміти загальне положення речей. Ще більше ускладнює сприйняття небажання сценаристів чітко артикулювати наміри персонажів — тому доводиться лише розводити руками і всіляко тримати в голові пазл, сподіваючись на підказки. Це могла би бути хороша детективна історія, але для цього глядачеві потрібен герой, що узагальнює центральну канву, підштовхуючи аудиторію до розв’язки.
У «Фройді», попри наявність cамого Зигмунда і поліцейського інспектора, ніхто нічого не розслідує і самостійно не приходить до висновків — сюжет рухають випадкові події та, звичайно ж, гіпноз.
Надто багато гіпнозу
Під час кожного перегляду «Володаря перснів» я постійно незадоволено коментую безпомічність Фродо, який те й робить, що із закоченими очима тягнеться до персня чи падає в болото одразу після прохання цього не робити. Так от, у «Фройді» таких безпомічних абсолютна більшість. Гіпноз, який у першій серії є лженаукою, до кінця сезону використовується з частотою консервного ножа на зустрічі фанатів консервації — іноді складається враження, що персонажі перебувають у трансі за замовчуванням і лише з великим незадоволенням повертаються до тями.
Через регулярне використання гіпнотичного впливу потрібно постійно розмежовувати умисні і навіяні дії героїв. Це не надто допомагає їм співпереживати чи відслідковувати мотивацію персонажів, не кажучи вже про те, що транс у фільмі виглядає скоріше як рояль в кущах, до якого часом забувають дорогу. Іноді сюжет пів серії ходить колами, тільки щоб потім стрибнути вперед завдяки черговому «сеансу» Фройда, про який він чомусь згадав у останній момент.
Надто багато «стилю»
При перегляді «Спіймати Кайдаша» часом ловив себе на думці, що серіал іноді просідає візуально. Бракувало роботи з кадром, операторських та режисерських прийомів, які б додали драмі трохи додаткової глибини.
Як розумієте, у «Фройді» все з точністю до навпаки. Серіал наслідує тарантінівський гротеск, перетворюючи кадр у яскраву кольорову гамму, залиту кров’ю і розбавлену слоу моушеному. Постійний розмитий транс переривається агресивними екшн-сценами, за ними слідує наповнена поверхневими символами драма і все це під соусом трешевого містичного шоу. У результаті автори не можуть зосередитися на жодній ідеї, перетворюючи кадр на мішанину.
Відсутність позиціонування
Перше, що я почув про «Фройда» — шалений серіал про те, як знаменитий психолог розслідує статеві злочини у сеттингу Відня середини XIX століття. Ідеально!
Насправді виявилося, що сценаристи вирішили сконцентруватися на історичних подіях, що передували перетворенню Австрійської імперії на Австро-Угорську. Так, центральне місце в сюжеті займає угорський сепаратизм, але на фоні другосортної містики уроки історії серіалу вдаються не надто добре. Фактично, «Фройд» недостатньо трешевий для розваги на один вечір і надто трешевий, щоб сприймати його серйозно. Шкода, віденський твіст на «Шерлоку Голмсі» (якого реальний Фройд дуже любив) було б цікаво побачити.
