Реалізм і ДахаБраха: чи варто дивитися серіал «Спіймати Кайдаша» від СТБ
Весною 2020 року на українському телебаченні трапилось щось цілком неочікуване. Канал СТБ, відомий своїми абсурдними (фантасмагоричними?) реаліті-шоу та дешевими мелодраматичними серіалами, випустив осучаснену інтерпретацію «Кайдашевої сім’ї». Історія про найвідомішу літературну родину України виявилась захоплюючою, реалістичною та якісно поставленою – і швидко стала найбільш обговорюваним українським серіалом останніх років.
Звісно, редакція Vertigo не могла проігнорувати такий феномен, тож ми подивились «Спіймати Кайдаша» та впевнено заявляємо – вам теж варто дати йому шанс. Розповідаємо, чим серіал вигідно відрізняється від решти українського розважального телебачення, і які в нас до нього претензії.
Варто дивитись заради:
Сміливої інтерпретації класичної повісті. Як і в першоджерелі Нечуй-Левицького, у центрі сюжету серіалу знаходиться родина Кайдашів: п’яниця Омелько (Віктор Жданов), його тиранічна і хитра дружина Маруся (Ірина Мак) та двое синів – лагідний молодший Лаврін (Григорій Бакланов) та саркастичний старший Карпо (Тарас Цимбалюк). Згодом до родини приєднуються дві дуже різні невістки – рішуча і гостра на язик Мотря (Антоніна Хижняк) та зовсім юна, боязлива Мелашка (Дарина Федина). Змушені жити під одним дахом, герої вибудовують свої складні стосунки – дівчата з перемінним успіхом протистоять свекрусі та одна одній, хлопці намагаються вибороти фінансову незалежність від батьків. Все це, звісно, призводить до комічних, драматичних та навіть трагічних ситуацій – персонажі постійно сваряться, миряться та знову знаходять підстави для конфліктів.
Але якщо у повісті всі ці герої жили у перші десятиріччя після скасування кріпацтва, то адаптація Наталки Ворожбит переносить історію у сьогодення. А точніше – на 2000-ні та 2010-ті. Це не лише дозволяє глядачам легше асоціювати себе з центральними персонажами, але й ілюструє незмінність українського менталітету та проблем сільського життя. Тим не менше, попри те, що багато сюжетних ходів було осучаснено для серіалу, у сценарії знаходяться нагоди для прямого цитування характерних діалогів та фраз Нечуя-Левицького. Якщо «Кайдашева сім’я» колись була вашим улюбленим шкільним твором з української літератури, то ви точно оціните цю грамотну роботу з першоджерелом.
Реалістичного зображення сільського життя. Знаємо, життєвість чи правдоподібність – останнє, з чим асоціюються серіали виробництва СТБ. Але «Спіймати Кайдаша» вражає своєю достовірністю та увагою до деталей – тут і впізнавані деталі інтер’єру (від меблів до килимів на стінах), і характерний київсько-черкаський суржик, і часом аж надто реалістичне відтворення сільської атмосфери останніх 15 років.
Останнє особливо кидається в очі, адже мова не лише про сільські дискотеки, де звучить «Дым сигарет с ментолом» чи прилавкові розмови у сільмагу, але й політично-соціальні зміни, які впливали на будні людей. Це не лише постійні трансляції новин у телевізорі (дякуємо шоуранерці за нагадування про позицію України часів прем’єрства ЮВТ щодо війни у Грузії чи газових контрактів), а й розквіт регіонального «рєшальства» у часи президентства Януковича та конфлікти під час Революції Гідності.
Тут варто відмітити дуже хорошу сценарну роботу Ворожбит, яка не просто згадує про усі ці соціальні зміни, а й майстерно демонструє їхній вплив на життя і погляди персонажів — у першу чергу Карпа.
Є питання:
Надмірного драматизму. Так, якщо аналізувати їх у дорослому віці, події «Кайдашевої сім’ї» були набагато більш трагічними, ніж нам здавалось у шкільному віці – за вигадливими прокльонами та абсурдними сварками ховалася сумна правда про злиденне життя неосвічених селян, які поступово втрачали власні традиції та конфліктували через дрібниці. Але завдяки історичному сеттінгу та доволі невеликому об’єму твору (і знову ж – тому факту, що більшість із нас ознайомились з повістю у тому віці, коли виколоте око Кайдашихи здається чимось асбурдним і смішним), «Кайдашеву сім’ю» легко сприймати як сатиричну гіперболізацію, а не похмуру картину щоденного життя реальних людей.
Оскільки дія серіалу «Спіймати Кайдаша» відбувається в умовний «наш час», а образи героїв виглядають більш знайомими, ніж у першоджерелі, їх конфлікти здаються реальнішими і страшнішими, і Це вже не якась сатира, це – цілком правдива історія самодеструктивної родини, яка руйнує власні шанси на спокійне та щасливе життя. Абстрактні сварки між стереотипною говіркою свекрухою та слухняною невісткою вже сприймаються як цілком конкретний домашній аб’юз, а любов Лавріна до юної та тихої Меланки сприймається як дуже сумнівна спроба обійти закон та одружитись з неповнолітньою. Часом до основного сюжету додаються ще й нові сцени та лінії, і вони нагнітають драматизм ще більше – здається, ніби сусідка Тетяна (Оля Врублєвська) створена лише для того, щоб постійно страждати. Звісно, усе це не робить серіал поганим. Просто шкода, що з часом гумористичних епізодів стає все менше (а вони – одна з перлин шоу), а атмосфера безпросвітного песимізму змушує кричати у бік екрану «та може з цими людьми трапитись хоч щось хороше?».
Коментар Юри (який вирішив вказати на ще дві проблеми):
До поверхневості проблематики та культурного фону. Попри те, що серіал дійсно демонструє реалістичний побут українського села та показує його проблематику, у серіалу немає жодної динаміки поза сім’єю Кайдашів. Не зрозуміло, чим живуть Семигори, тому як результат, проблеми нам просто демонструють на прикладі головних героїв. Алкоголізм, безробіття, бідність постійно існують у житті героїв як константи — дії персонажів ніяк на них не впливають. Такий підхід абсолютно зрозумілий в американському телебаченні дострімінгових часів, де трагедія персонажа повинна утримувати глядачів біля екранів з вересня по травень кожного тижня і бажано кілька років підряд. Враховуючи те, що у «Cпіймати Кайдаша» інший формат, шкода, що автори серіалу вирішили максимально дотримуватися фабули оригіналу, не давши персонажам еволюціонувати.
Ще одна деталь, яка часом кидається в очі — відсутність у житті героїв будь-якого культурного впливу. Так, нам постійно показують політичну повістку, але я, як людина, що провела достатньо часу в класичному селі кінця 2000-х, заявляю, що неможливо було жити у той час і не чути про серіали на зразок «Кармеліти». Обідні драми «Інтера» в той час були дуже популярними, але шоу не торкається тогочасної масової культури, хоча її часом не вистачає.
До релізу. Якби «Спіймати Кайдаша» виходив щотижня, до з великою вірогідністю став би першим українським шоу, яке б отримало свій цикл рекапів. Натомість СТБ випустили всі 12 серій за тиждень, виклавши їх у доступ лише на своєму сайті з жахливим відео-програвачем (хоча варто зазначити, що жахливий він виключно через низьку адаптивність і море реклами).
Чи це погано? Так, враховуючи що про серіал активно говорять вже два тижні, то класичний підхід дав би каналу суттєвий приріст до ефіру. Напевно. А може й ні. Насправді, я розумію, що причина подібної ситуації криється у особливостях функціонування українського телебачення, але хочеться сподіватися, що у подальшому наші серіали навчаться працювати з масовою аудиторією.
