Літри крові і сотні дублів: як Стенлі Кубрик знімав «Сяйво»
Стівен Кінг це кіно відверто не любить, Шеллі Дюваль звинувачує Кубрика у зіпсованій кар’єрі, а критики все ще сперечаються, що ж таке «Сяйво» — психологічний трилер чи містичний горор. Культова стрічка надихнула немало кінематографістів і водночас дала старт величезній кількості мемів. Історія створення «Сяйва» розхитала нерви не менше, аніж готове кіно своїм глядачам. Розповідаємо, як по-спартанськи Кубрик екранізував знамениту книгу Стівена Кінга.
Мінливий сценарій
Йшов 1977-й, останньою роботою Стенлі Кубрика був «Баррі Ліндон», який доволі прохолодно прийняли критики і глядачі. Розробка одіозного проекту про Наполеона забуксувала і Стенлі Кубрик замислився піти у масове кіно. У той самий час кінотеатри підкорювала нова хвиля горорів — «Екзорцист», «Керрі», «Омен». Тож постановник загорівся ідеєю попрацювати у новому жанрі і запримітив новий роман молодого Стівена Кінга під назвою «Сяйво». Сам автор був у захваті від ідеї екранізації, тож швидко приступив до адаптування книги під сценарій. Але постановнику версія Стівена не сподобалась, що аж ніяк не дивно, якщо ви знаєте історію з екранізацією «Механічного апельсину» і незадоволеним Ентоні Берджесом.
Кубрик взявся за сценарій самотужки, залучивши до співпраці авторку Даяну Джонсон. Відмінностей з першоджерелом було безліч — додали історію сім’ї Торренс перед заїздом у готель «Оверлук», фокус більше змістили на батька, а не на сина, додали сцену вбивства повара-телепата і дещо змінили фінал із загибеллю Джека (в книзі герой гинув під час пожежі в готелі, а не замерзав у лабіринті).
Режисер в цілому вирішив сідомо відмовитися від деяких фантастичних горор-елементів, спростивши паранормальний сюжет на користь психологізму. Так живі звіроподібні кущі викинули зі сценарію, оскільки спецефекти тих часів не дозволили б відтворити сцени реалістично. Але Кубрик придумав лабіринт, який давай клаустрофобне відчуття паніки та загубленості.
Сценарій фільму змінювався навіть під час зйомок і так часто, що Джек Ніколсон брався вчити текст лише за пару годин до роботи в кадрі, коли отримував остаточну версію сцени. Через недосказаність та неоднозначність сюжету навколо «Сяйва» досі фігурує багато трактувань — це алюзія на давньогрецькі міф про Мінотавра, історія про Голокост чи це кіно про висадку на місяць і геноцид корінних американців?
Виховання акторів
Кастинг в «Сяйво» був тривалим та неоднозначним. На головну роль розглядали Роберта Де Ніро, Гаррісона Форда і Робіна Вільямса. Кубрик мав фінальне слово і одразу запропонував Ніколсона: Стенлі був фанатом актора і запрошував його ще на роль Наполеона, до того ж режисер бачив у Джекові справжнього екранного психопата. На той час Стівен Кінг вже був у не найкращих стосунках з постановником, оскільки розкритикував зміни, що внесли до сценарію. Тож Кінг підлив масла у вогонь і виступив проти Ніколсона, стверджуючи, що актор виглядає «по-диявольськи» вже у перших сценах. На його думку, Ніколсон не зміг би передати поступову трансформацію тихого батька сімейства у навіженого вбивцю — він сам по собі виглядає неначе маніяк.
Відбір Шеллі Дюваль на роль Венді його також здивував, але Кубрику подобалась специфічна зовнішність Дюваль і її ніжний образ у кадрі, який режисер збирався експлуатувати. Байок про те, як Кубрик доводив до істерик Шеллі, існує безліч. Під час зйомок він регулярно критикував її гру і сперечався про сценарій. До того ж кажуть, що режисер забороняв решті з нею спілкуватися, намагаючись забезпечити акторці реальне відчуття стресу та ізоляції. Дюваль не раз після того стверджувала, що саме Кубрик подарував їй пожиттєві неврози і зіпсував кар’єру.
Дитячий кастинг був найскладніший, команда провела проби з п’ятьма тисячами хлопчиків. Спершу на роль навіть претендував зірка «Близьких контактів третього ступеню» Кері Гуффі, але батьки забрали дитину щойно прочитали сценарій фільму. Згодом Кубрик натрапив на дебютанта Денні Ллойда. П’ятирічний хлопчик міг довго не виходити з образу, чим підкорив режисера.
Самого Денні знімали так, що дитина і не помітила, що грає у фільмі жахів — скоріше драмі. Однак робота ускладнювалася тим, що по закону дитину можна було задіяти в зйомках не більше 40 днів на рік, причому тільки в певні години. З урахуванням перфекціонізму Кубрика і бажання знімати фільм хронологічно, це ще більше затягувало і без того тривалий процес зйомки.
Імпровізації та сотні дублів
Авжеж риси тирана Кубрику були властиві, але це не означає, що на зйомках всі виконували лише його забаганки. Так у «Сяйві» є кілька імпровізованих і запропонованих самими акторами сцен. До прикладу, Ніколсон запропонував епізод, в якому Джек кидає тенісний м’яч об стіну, а малий Денні придумав, що його герой розмовлятиме з пальцем. Знаменита фраза «А ось і Джонні!» — чиста імпровізація Ніколсона. На момент зйомки сцени актор вже настільки довів себе до психопатичного стану, що хотів додати нотки абсурду і обіграв фразу з якої починається The Tonight Show Starring Johnny Carson.
До слова, сцена з дверима взагалі знімалась три дні, за які Джек встиг зламати 60 дверей. Це один з багатьох доказів того, яким перебірливим був Кубрик і як любив робити десятки дублів. Простий кадр, де тенісний м’ячик підкочується до іграшок Денні, знімали 50 разів. Вбивство персонажа Скетмена Крозерса зняли лише після 40 дублів. Інший кадр з тим самим героєм, де він лише лежить у ліжку, а камера робить наїзд, знімали 60 разів. Сцену Джека в барі знімали вісім годин, але перед тим репетирували шість тижнів.
Але абсолютним рекордсменом стала сцена, де Венді в істериці відмахується від Джека дерев’яною битою. Там Кубрик змусив своїх акторів відпрацювати 217 дублів. «Сяйво» планували зняти за 17 тижнів, але в результаті на зйомки пішло 11 місяців.
Робота з простором
Кубрик як ніхто вмів освоювати простір у кадрі — його фільми досі служать майстер-класом з перспективи в одну точку та з ширококутної зйомки. Авжеж, досягти бажаних результатів доводилося довго та виснажливо. До прикладу, знаменитая сцена з кров’ю, що затоплює коридор, потребувала побудови мініатюри холу в співвідношенні з оригіналом 1:2. Сцену відзняли за три дублі, але підготовка кожного дубля забирала дев’ять днів. За цей час вилили більше 1000 літрів бутафорської крові, а знімали все зі швидкістю 140 кадрів в секунду для подальшого уповільнення в шість разів.
Більшість картини фільмували в павільйонах британської студії EMI Elstree Studios. Екстер’єр готелю відзняли в Орегоні, знайшовши гірський готельний комплекс Timberline Lodge, побудований ще в 30-х.
Кубрик вирішив психологічно вплинути на глядача, використовуючи простір як інструмент. Так фанати картини давно помітили, що деякі інтер’єри готелю «Оверлук» просто «неможливі», як то кабінет управляючого, де за конструкцією не має бути вікна, але воно там є. В одній з найстрашніших сцен, де Джека зваблюють, кольори кімнати підкреслено кітчеві, а орнаменти фалічні.
Той самий лабіринт відбудували у трьох варіаціях: для зимових зйомок — на відкритому майданчику кіностудії, для літніх зйомок — на аеродромі, і для сцен в середині лабіринту — фрагментами. Щоправда, частковий сет все одно не рятував команду фільму від того, аби не загубитися в зелених коридорах.
А ось знаменитий кадр згори лабіринту, де бродять Венді та Денні, створили наклавши кадр мініатюри лабіринту на реальну зйомку. До слова, оператором «Сяйва» виступив Джон Олкотт, з яким Кубрик почав співпрацювати ще на «Космічній одіссеї». Втім, ще цікавішим був його партнер по зйомці Гаррет Браун — відомий розробник системи Steadicam (стабілізація камери). Винахід з’явився всього кілька років тому, тож Кубрик одразу покликав у фільм Брауна аби спробувати нову технологію. Так завдяки Гаррету в фільмі з’явились плавні сцени у русі, зняті з нижнього куту — з точки зору дитини. Наприклад, знаменита сцена, в якій хлопчик катається на велосипеді коридорами готелю.
