Наші на арені: українські спортивні досягнення, варті екранізації

Спортивні драми — невід’ємна частина Голлівуду, якій належить чималий внесок у сучасні успіхи США на стадіонах та у залах. Американці дуже люблять власний спорт і всіляко підкреслюють неймовірні перемоги власних команд чи окремих спортсменів. Тим більше, що з драматичної точки зору такі історії майже готові до екранізації: персонаж страждав, персонаж програвав, у персонажа не вірили, персонаж переміг.

За 28 років незалежності в України назбиралося теж чимало історій успіху на спортивній арені. До виходу фільму «Аутсайдери» ми вирішили згадати кілька кар’єрних шляхів, які достойні місця на екрані.

Одразу зазначимо, що нижче наведені лише найяскравіші, на нашу думку, історії, але це не означає, що вони єдині у своєму роді. Ми впевнені, що їх набагато більше. Крім того, ми говоримо лише про спортивні драми, а не про фільми, де спортивні змагання є фоном. Тому легендарний матч смерті «Динамо» у окупованому Києві не потрапив у список.

Перемога Оксани Баюл на Олімпіаді 1994 року у Ліллегаммері

Напевне, найочевидніша та найбільш кінематографічна історія українського спорту. Перша перемога нашої країни на Олімпіаді вийшла неймовірно драматичною. Лише уявіть собі:

16-річна Баюл, що збиралася брати участь лише в Олімпіаді 1998 року потрапляє в заявку України на 4 роки раніше, адже молода країна хоча показати себе на іграх. Незважаючи на те, що в 1993 році Оксана стала чемпіонкою світу, про фаворитизм мова не йде — усі очікують побачити на п’єдесталі або Ненсі Керріган, або Тоню Гардінг, між якими розвивається власна драма.

Баюл видає прекрасну коротку програму і стає другою у заліку після Керріган, але наступного дня отримує серйозну травму на тренуванні — зіткнення з Танею Шевченко призводить до важкого порізу з пошкодженням кістки. Незважаючи на це фігуристка виходить на заключну довільну програму. Уже під час її виконання вона чує крик від тренерів «Тобі потрібна комбінація» і в останні секунди замінює фінал виступу на більш складний.

Четверо з дев’яти суддів віддають перемогу Керріган, ще четверо — Баюл. І лише останній рефері, німець Ян Гоффманн, схиляє чаші терезів на користь нашої спортсменки. В України перше в історії золото Олімпіади!

Історія з пошуком гімну України залишається лише веселим доповненням. Якщо не знаєте, то нагородження затягнулося на 43 хвилини, адже у організаторів був лише гімн СРСР, а наша делегація відмовилася від такої «радості». У результаті наш гімн таки знайшли на касеті у когось з команди і він вперше зазвучав на весь світ (і тут це не перебільшення). Хотілось написати, що такою історією можна трохи збити градус пафосу у фіналі картини. Але як тут його зіб’єш, коли від простого переказу подій пришвидшується пульс, а по шкірі марширують мурахи?

Сергій Бубка та його вічний рекорд

Сергій Назарович Бубка, нині перший віце-президент IAAF (Світова легка атлетика) та президент НОК України, вважається одним з найвідоміших легкоатлетів у світі і, напевно, найвідомішим стрибуном з жердиною за всю історію. Що тут казати, якщо його рекорд на відкритому повітрі досі ніхто не зміг побити, а загальні успіхи суттєво підвищили популярність цього виду спорту.

Перший погляд на кар’єру Бубки не дає особливих приводів для драми — спортсмен перемагав на шести чемпіонатах світу (за 14 років з 1983 до 1997 він програв лише раз) та брав олімпійське золото у Сеулі 1988 року. Щоправда є у кар’єрі Сергія одна чорна пляма — Олімпіада у Барселоні 1992 року. Враховуючи провал спортсмена (будучи фаворитом, він навіть не кваліфікувався) і складну політичну ситуацію (колишні радянські республіки виступали під єдиним прапором), з цього цілком можна зробити зразкову драму. Особливо, враховуючи, що Бубка є уродженцем Луганська.

Через 2 роки після невдачі у Барселоні легкоатлет поставив той самий вічний рекорд — на змаганнях у Сестрієре з запасом перестрибнув висоту 6.14 м. Чим вам не епічний фінал?

Кар'єра Олександра Шовковського

Оскільки футбол в Україні дуже популярний, найлегендарнішим виразом, пов’язаним зі спортом цілком можна назвати «Сашко, де ти гуляв?». Його почули десятки тисяч (якщо не мільйони) глядачів під час матчу «Словенія — Україна» у 1999 році, де наша збірна мала кваліфікуватися на Чемпіонат Європи. Воротар Олександр Шовковський пропустив гол з центру поля, що у результаті вартувало нам путівки на Євро.

Цей гол став поворотним у кар’єрі молодого голкіпера — незважаючи на інтерес європейських клубів, він залишився у «Динамо» (хоча насправді це з м’ячем Міленко Ачимовича ніяк не пов’язано) і чув докори у свою сторону аж до грандіозного «повернення», яким і має закінчуватися будь яка хороша спортивна драма.

У 2006 році Шовковський став героєм, коли на чемпіонаті світу в Німеччині став першим воротарем в історії, який не пропустив жодного м’яча у післяматчевій серії пенальті. Це допомогло нашій збірній вийти у чвертьфінал дебютного ЧМ, а Олександр нарешті вийшов з тіні того злощасного матчу в Любляні.

Поєдинок Кличко — Льюіс

На відміну від інших згаданих нами історій, картина про Віталія Кличка має більший потенціал, адже кульмінацією його кар’єри стала не перемога, а поразка. Але поразка, яка винесла його на п’єдестал куди вищий, ніж решта перемог.

Напевне більшість людей, які пам’ятають 2003 рік, можуть згадати і той легендарний бій. 21 червня, Віталій Кличко, який мав боксувати з Ленноксом лише в грудні, менш ніж за два тижні до бою отримує нагоду вийти проти британця — суперник Льюіса, Кірк Джонсон, травмувався, тож українець з андеркарту (розігрівочний бій перед центральним матчем) «переїжджає» на основний ринг. На той момент у Кличка була лише одна поразка — в бою з Крісом Бердом він травмував плече і знявся з матчу. Решта 32 матчі він виграв, причому лише один без нокауту.

Незважаючи на успішну кар’єру, Віталій вважався андердогом — букмекери давали 1:4 на перемогу його опонента. Щоправда, бій показав зворотнє. До отримання розсічення над бровою, Кличко домінував на рингу і почав поступатися виключно через травму. У шостому раунді, незважаючи на протести українця, суддя припинив бій, віддавши перемогу технічним нокаутом Ленноксу Льюісу. За суддівськими записками Кличко був попереду — 58:56.

Через рік після бою, британець завершив кар’єру, а Віталій до кінця кар’єри провів ще 13 боїв, тріумфально повернувся після 4 років відпочинку і не зміг нокаутувати лише двох суперників. Але піковою точкою його історії так і залишиться той третій раунд і невдале розсічення, яке цілком можливо, забрало у нього перемогу.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: