Чому Черепашки Ніндзя важливі?
овсім скоро на екрани вийде новий фільм про славнозвісних Черепашок Ніндзя під назвою «Вихід з тіні». Це вже другий епізод у перезавантаженій кінофраншизі під керівництвом Майкла Бея та його Platinum Dunes і він набагато більше нагадує «старих добрих». Але фільм – то таке. Про важливість коміксу Черепашки Ніндзя та те, чому ми можемо навчитися в їх творців, піде мова у цій статті.
З порога, Черепашки Ніндзя – один з найважливіших коміксів всіх часів. Його поява в середині 80-х спричинила тектонічні поштовхи в коміксовій індустрії, наслідки яких ми відчуваємо й по сьогодні. Злет та розвиток бренду змінив саме уявлення того, яким чином можна вести справи на всіх фронтах. Черепашки Ніндзя наочно показали, як можна робити розширення лінійки, адаптуватися в різних вимірах, ставити все з ніг на голову та починати наново. Завдяки їх появі нових обертів отримала дискусія про права авторів…
Але ab ovo.
Що сталося?
Спочатку був Френк Міллер. У 1979-му році він почав ілюструвати, а потім і писати тоді не дуже відомого і дуже не тиражного персонажа на прізвисько Шибайголова. Завдяки його роботі персонаж набув неймовірної популярності та вивів Міллера на вершину професійного визнання. Поєднання елементів реалізму та нуарових, «круто зварених» сюжетів та «дорослих» тем змінило уявлення про те, як подаються історії про вуличних месників. Саме з його каденції Шибайголови походить концепт «вони – хвороба, він – ліки» (в безкомпромісному значенні).
Іншим впливовим чинником стала його манера зображення конфронтацій – інтенсивна, фізично виправдана та чітко окреслена. Старе добре наднасильство. Міллер цікавився японською культурою, і це швидко знайшло вираз у Шибайголові. З’явився клан Рука, Електра, Патик, кодекс бушидо був перенесений на супергероїв. Пізніше, у 1982-му році, він проілюстрував першу сольну серію Росомахи, де увиразнив все вищезгадане. В ній Логан подорожував до Японії та розбирався з когортою якудзи, самураїв та ніндзя у своїй характерній манері. Навіть без озирання на сюжет комікс виглядав як балет насильства. А потім, у 1984-му році, він опублікував «Роніна», який ніби оповідав історію самурая без хазяїна, який боровся з демоном, а потім килим висмикують з-під ніг читача викриттям того, що … (спойлер). Нарешті, у 1986-му році, Міллер та Білл Сінкевич випустили сольну серію про Електру, славного персонажа з Шибайголови. Вона поєднала всі фетиші автора та помножила їх на десять. Всі ці роботи об’єднує неймовірно високий, майже комічний, рівень насильства, дотепні соціальні коментарі, танцювання на культурних кліше та круто зварений, цинічний світогляд, який доводить до безглуздя будь-який сюжет. До чого тут Черепашки?
Кевін Істман та Пітер Лейрд читали Френка Міллера. З часом вони почали розуміти, що він насправді має на увазі. Ще через деякий час вони почали розуміти, як воно зроблено. Почало свербіти. А потім хлопці вирішили забацати свою штуку. Та й так, щоб вона об’єднала в собі все, що вони любили в тогочасних коміксах. А саме – мутанти з загальнолюдськими проблемами з Людей Ікс, ніндзя клану Рука з Шибайголови, культурні референції з творів Алана Мура та чудернацький добір імен з будь-якого коміксу. І головне – щоб це все разом було якомога надмірнимішим. Так народилися Мутанти Підлітки Черепашки Ніндзя.
Чому Черепашки змогли?
Черепашки Ніндзя – один з тих жартів, який з’являється посеред мозкового штурму з метою закинути гачок за край невідомого. Або просто аби перевершити попередню репліку. Це блискавка в пляшці. Неймовірно вдалий випадок. «Так не буває». Істмен та Лейрд спромоглися вхопити в своєму творінні безладний дух часу та довели його до логічного завершення. Та абсурду (це ж комікси, без нього ніяк). Після них все стало інакше. Нехай пролунає «I started a joke».
Чим особливі Черепашки? Тим, що це абсолютно, безапеляційно ідіотська, безглузда ідея. Далі, мабуть, нема куди. В переказі вони виглядають дещо кострубато і саме тому працюють. Четверо черепах, що мутували на гуманоїдів, які полюбляють піццу, звуться на честь художників доби Відродження, мають навички ніндзя та величезного щура в якості вчителя. А їх ворог – муха.
Ця дурнувата ідея працює так, як не працюють більш прийнятні Люди Ікс чи Бетмен. Черепашки Ніндзя настільки з «того» боку, що їх обмислення спричиняє лише подальше розпушування ідеї. Через це їх неможливо зламати. Їх можна лише доповнювати. Завдяки міцності фундаменту Черепашки можуть опинитися в будь-якій ситуації, адаптуватися під будь-який формат – і все одно залишатимуться самими собою. Зверніть увагу на те, як легко адаптується ідея під різні формати. У коміксах існує декілька інкарнацій Черепашок, є декілька мультсеріалів, дві окремі серії фільмів, музичне шоу… Існує навіть епізод, де Черепашки кількох вимірів об’єднуються, аби врятувати світ. І жодна з них не є меншою, не такою важливою, як інші. Для кожного існують свої Черепашки, та автори це визнають.
Істмен та Лейрд щиросердно прийняли абсурдність задуму та пішли далі. Почали розбудовувати світ довкола Черепашок. З часом вони почали виглядати не так дивно. Шибайголова та його політика боротьби зі злочинністю дали зручний майданчик для оповідних вправ. А Лонгфелове: «Ексельсіор!», стало гаслом франшизи. Та єдиним можливим розвитком.
І тут варто згадати Алана Мура. Його підхід до жанрових конвенцій, манера посилання на інші твори та грайливий тон стали важливим орієнтиром для Істмена-Лейрда під час написання перших історій. Своїми творами Мур довів, що в коміксі може спрацювати будь-яка ідея – просто її треба просунути трохи далі, ніж зазвичай. «Трохи далі» зазвичай передбачає зміну ставлення. Як казав один персонаж: «Why so serious?». З одного боку, все в Черепашках Ніндзя показово несерйозне. З іншого боку, персонажі сприймають все серйозно. Цей контраст додає шарму. А сам підхід нагадує те, як працювали автори Золотого Віку коміксів.
Черепашки Ніндзя почалися як пародія, але доволі швидко вийшли з цих меж та почали розвивати те, що висміювали. Елементи отримали свою ієрархію та міфологію. З часом, кожен герой отримав розгалужений характер, стиль. Цікаво, що у випадках, коли історії про Черепашок починають використовувати кліше, то виходить дивовижна ситуація — кліше стає жертвою самого себе.
Разом з цим, не можна сказати, що є якась формула, яка складає «типову» історію про Черепашок. Так само, як і Фатальний Патруль, – Черепашки Ніндзя потребують виходу за межі «зони комфорту». Навіть жахливий третій фільм, де вони подорожують у середньовічну Японію це розуміє.
Больше комиксов:
В яких умовах вони з’явилися?
Варто розуміти у якому стані тоді знаходилися мейнстрімові комікси. Це був момент між «Марвелменом» та «Наглядачами», коли масове сприйняття коміксів почало трансформуватися, але ще не дійшло критичної точки. Переважна більшість мейнстрімових коміксів зайшла в глухий кут, а незалежні комікси переважно рухалися, куди очі зирять.
Уявіть, як дивно було споглядати за тим, як ця неймовірно безглузда штука стає популярнішою за Бетмена. Це сталося не за кількадесят років, а лише за п’ять. Наприкінці вісімдесятих Черепашки Ніндзя захопили весь світ. Мультики, іграшки, відеоігри – вони були всюди.
Своїм існування вони доводять те, що правила гри в супергеройському жанрі надумані, та Алан Мур був правий, коли казав, що все можливо. Особливо, коли замість чергового замученого докорами сумління дядька є велика черепашка з нунчаками.
Якими були наслідки їх появи?
Також варто пам’ятати, що в середині 80-х тривала боротьба за права авторів коміксів. Ситуація була абсурдною. Автори були зобов’язані створювати нове та цікаве – світи, персонажів, але не мали прав на власні творіння. Вони не вирішували, що з ними буде. Окрім гонорару, зазвичай вони не отримували від власних творінь майже ніяких дивідендів – більшість грошей безсоромно відходило в кишеню видавництвам, які володіли всіма правами. Це було обумовлено стародавніми традиціями, які походять з початків індустрії у 30-ті роки. Всі, хто були незгодні з таким порядком – опинялися в чорних списках та залишалися без роботи. Страшно.
Через це зі справи пішло дуже багато майстерних авторів (Баррі Віндзор-Сміт та Алан Мур – одні з них), а їх місця почали займати пришелепкуваті фанатики, які просто хотіли грати з улюбленими героями (драстуй, Марк Міллар), чим врешті загнали всю індустрію в гетто. Тим часом, ті, хто залишалися, тримали свою думку при собі. Поряд з надією на те, що все раптом стане добре.
І тут з’являються Черепашки Ніндзя. Мало того, що вони були успішними. Їх творці мали на них всі права, ні від кого не залежали, мали змогу робити з ними все, що заманеться. А найголовніше, вони отримували гідну винагороду за свої старання. Тоді це було більш ніж нечувано. Заохочені успіхом Черепашок, автори породили цілий фронт боротьби за власні права. Почався великий відтік «мізків» від великих видавництв, почали з’являтися альтернативні, незалежні видавництва, де кожен мав змогу робити своє і не заглядати до «дяді» до рота. Правила гри раптом змінилися. Великі видавництва були змушені підлаштовуватися під новий, шалений світ. По-своєму…
Окрім цього безумовно позитивного впливу, Черепашки породили й феномен «колекційних видань». Той самий, що наприкінці дев’яностих майже вбив всю індустрію.
Річ в тім, що збирання випусків тривалий час було об’єднуючим елементом в коміксовій культурі. Перед тим, як видавництва почали випускати повноцінні зібрання сюжетних ліній або каденцій певних авторів – це був єдиний спосіб прочитати «все». З часом виявилося, що ті старі випуски вартують вельми гарних грошей, тому бажаним було, щоб ці випуски були в гарному стані. Випуски, в яких вводилися важливі для канону елементи, де відбувалися важливі події або з’являлися вагомі персонажі – вважалися ціннішими за інші. З часом видавництва почали спекулювати на цьому. Почалося штампування «важливих подій», які «змінили все» (згадайте Смерть Супермена). Збирання коміксів перетворилося на інвестицію в майбутнє.
Черепашки Ніндзя стали першопрохідцем цього сумного феномену. Перші випуски мали тиражі в декілька тисяч екземплярів. На початок дев’яностих вони підскочили в ціні. На них був попит. Почали з’являтися видання з дрібницями, які виправдовують їх придбання, різноманітні варіації обкладинок і так далі. Це все приносило великі тиражі, але, водночас, змінювало фокус зі змісту на можливу колекційність. Але то таке.
Насамкінець
Історія Черепашок Ніндзя – це посібник з того, як треба робити комікс. Починаючи від задуму та закінчуючи бренд менеджментом. Залишається сподіватися, що сучасні українські автори коміксів візьмуть до уваги їх досвід.
P.S.: Навіть якби у фільмі 2014-го Черепашки стали інопланетянами, а Шредер білим – це б не змогло викрутити їх суть. Це ще один приклад міцності задуму.
