Із болота в небо
Здається, що Марися Нікітюк — не з тих режисерів, які люблять говорити лише натяками. Своїм героям вона не затулятиме рота. Там де потрібно, вони прокричать всю правду прямісінько в камеру, а де слова закінчаться, залишиться місце для екстравагантного символізму. Повнометражний дебют Нікітюк «Коли падають дерева» відчайдушно рветься на свободу, видаючи в собі юнацький максималізм героїв. Уподібнюючись своїм персонажам, ця картина часом сама не може зрозуміти власні бажання. Чарівність такої невизначеності грає як на користь, так і проти. Тому спробуємо розібратися у полярностях фільму, що вже називають найновішим представником українського поетичного кіно.
«Коли падають дерева» — це історія нестримного кохання між підлітками Ларисою та Шрамом на тлі сповнених туману провінційних пейзажів. Поки мама і бабця Лариси намагаються вилюднити доньку і віддати заміж за пристойного хлопця, дівчина хоче втекти подалі від задушливого соціуму з коханим-бандитом. Паралельно картина зосереджує увагу на молодшій сестрі Лариси — Вітці, «незаплямованій» соціальними упередженнями. Вона всіма силами противиться бабусі, яка вже добряче втомлена непокорою Лариси і намагається хоча б виховати молодшу з внучок.
«Коли падають дерева» намагається охопити кілька сюжетних ліній — заборонене кохання Лариси, виховання волелюбної Вітки, бандитські пригоди Шрама і навіть мотив побутового расизму у вигляді протистояння місцевих селян та ромів.
Повнометражний дебют Марисі Нікітюк довго йшов до великого екрану, а його шлях намітив пунктиром певний рівень очікувань: перемога на пітчингу Одеського міжнародного кінофестивалю в 2014, тріумф на церемонії ScripTeastAward, яка проводилась під час Каннського міжнародного кінофестивалю в 2016, приз імені Кшиштофа Кесльовського та грошова винагорода розміром 10 тисяч євро на подальше виробництво, копродукція з Польщею та Македонією, світова прем’єра на Берлінале.
І хоч реакція європейської публіки на історію сама по собі цікава (в The Hollywood Reporter картину назвали сумішшю Карлоса Рейгадаса і Андрія Звягінцева), немає сумнівів, що з українською публікою як мінімум зрезонує атмосфера буремних 90-х, де безробіття та занепад контрастують з розквітом криміналу і народного містицизму. «Коли падають дерева» намагається охопити кілька сюжетних ліній — заборонене кохання Лариси, виховання волелюбної Вітки, бандитські пригоди Шрама і навіть мотив побутового расизму у вигляді протистояння місцевих селян та ромів.
96 мин / ХРОНОМЕТРАЖ
13 вересня 2018 / ПРЕМЬЕРА
драма ЖАНР
РЕЖИСЕР:
Марися Нікітюк
СЦЕНАРІЙ:
Марися Нікітюк
В РОЛЯХ:
Соня Халаїмова
Максим Самчик
Настя Пустовіт
ПРОКАТЧИК:
MMD
Радянська спадщина у вигляді побутового реалізму — місце з якого персонажі тікають у світ магічний, там де можна кохатися у хащах просто неба і приборкувати диких білих коней.
Є вірогідність, що на папері такі хитросплетіння доль виглядали більш органічно, тому що готовий фільм часто втрачає здавалося б вже встановлений ритм та атмосферу аби не обділити увагою кожну з історій. Впевненість Нікітюк у намаганні опанувати одразу кілька жанрів відчувається далеко не завжди. Це скоріше смілива і сповнена багатообіцяючої енергії режисерська проба, яка тим не менше час від часу губиться у різноманітті стилів.
Радянська спадщина у вигляді побутового реалізму — місце з якого персонажі тікають у світ магічний, там де можна кохатися у хащах просто неба і приборкувати диких білих коней. Любов, смерть і відчайдушне бажання вирватись на свободу тут втілені у сценах фантасмагорії, як то в епізоді з Ларисою, яка оточена іншими людьми в трясовині і ось-ось піде на дно під тиском соціуму. Між тим таких яскравих символів в картині не так вже й багато, а драматичні лінії, намічені в першій половині фільму, далеко не завжди знаходять свою розв’язку (до прикладу — історія матері Лариси, яка стверджує, що відчуває дух покійного чоловіка в квартирі).
В цілому політ фантазії Марисі Нікітюк вилився у низку красивих та атмосферних сцен, серед яких, до слова, варто відзначити еротичні замальовки, зняті настільки професійно, що тепер решті молодих режисерів є у кого вчитись.
Важко заперечувати магнетизм виконавиць головних ролей — Анастасії Пустовіт (Лариса) та Софійки Халаімової (Вітка). Молода Лариса хоч і дещо істерична, втім це скоріше говорить про нестримну енергію героїні і диктує подальший розвиток подій, якому вже не судилось бути розміреним — якщо трагізм, то до криків, якщо кохання, то до браку повітря в легенях. Пустовіт навіть отримала нагороду Одеського кінофестивалю у номінації «Краща акторська робота». Тим не менше, саме Вітка видається тим персонажем, з яким режисерка себе асоціює. У такому випадку магії, дитячої фантазії, що могла вилитись на екрані чудернацьким символізмом і чи не найоригінальніше розкрити один із сюжетів, тут зовсім забракло. Рятувальною виступає хіба що фінальна сцена, дещо кітчева, яка глядача або вразить, або розізлить.
В цілому політ фантазії Марисі Нікітюк вилився у низку красивих та атмосферних сцен, серед яких, до слова, варто відзначити еротичні замальовки, зняті настільки професійно, що тепер решті молодих режисерів є у кого вчитись. Між тим «Коли падають дерева» існує у невизначеній реальності, де чуттєві пейзажі сільської місцевості змінюються на похмуре місто, і (якщо правильно інтерпретувати задум автора) — на чарівний внутрішній світ Вітки, який, на жаль, напрочуд важко розгледіти. Несміливі жанрові метання все ж таки видають в Нікітюк дебютанта, втім по-справжньому радує поетичність і атмосферність, яка досягається зокрема за рахунок прекрасної роботи польського оператора Міхала Енглерта.
Одне про «Коли падають дерева» можна сказати напевно — у цього недосконалого фільму є потенціал, що викликає бажання далі слідкувати за творчістю режисерки.
Ratings in depth
- #ЗарахованоЯкДебют
Review overview
Summary
Ratings in depth
- #ЗарахованоЯкДебют
