Кров, цукор, секс, плівка
Текст — Євгеній Осієвський
Кожному кіно-куточку Америки – своє божевілля. Можна тихо втратити розум на фермі посеред лісів Нової Англії перечитавши Святого Писання. Можна оскаженіти у номері готелю в Лас-Вегасі випробувавши кілька видів наркотиків протягом трьох поспіль безсонних ночей. Можна почати чути голоси янголів і демонів посеред старого чорного кварталу у Новому Орлеані. Новий фільм Девіда Роберта Мітчелла повністю присвячено найприємнішому з видів американського безумства – божевіллю Каліфорнії.
Сем (Ендрю Гарфілд), головний герой «Під Сільвер-Лейк», живе саме у Каліфорнії. Гірше того – у Лос-Анджелесі. У нього немає роботи, дівчини, чи грошей щоб заплатити за апартаменти, з яких його от-от мають виселити. У вільний час – тобто приблизно 24 години на добу – він вештається кав’ярнями, читає графіті на стінах, переглядає старі фільми, спостерігає за сусідками. Якось з іншого боку біноклю на нього подивиться Сара (Райлі Кіо) прекрасна незнайомка, що живе в квартирі навпроти, має чарівного білого пса і не менш чарівну білу білизну. Щойно Сем встигне познайомитись з усіма трьома (дівчиною, собакою та білизною) ближче, Сара безслідно зникне подарувавши головному герою стимул вийти з власної кімнати і завести низку все більш дивних знайомств.
Більшість стін у помешканні Сема займають вінтажні голлівудські постери – «Чудовисько з чорної лагуни», «Психо», «Прощавай зброє». Вони не випадкові. Інколи здається що випадкового у цьому фільмі немає взагалі нічого — все обертається відсилкою, підморгуванням, шматочком пазлу котрий наприкінці стрічки має з клацанням стати на своє місце довівши що, попри все, перед нами детектив. Це дійсно так, але детектив це не типовий, тому що злочинцем тут виявляється не людина, а ціле місто. Лос-Анджелес з його повітрям, його спекою, його кіностудіями, його таємними культами і його нічними голими купаннями чи то намагається звести головного героя з розуму чи то збирається відкрити йому найбільшу у світі таємницю.
Підказки розкидано скрізь — у зіні параноїдального автора коміксів з загратованого будинку, у волоссі пам’ятника Джеймсу Діну, в історії мільйонера що загадково зник кілька днів тому, в піснях групи «Ісус та наречені Дракули» якщо їх прослухати задом наперед. Починаючи з перших переглядів, Мітчелла (який не лише зрежисував фільм, а й написав до нього сценарій) звинуватили у тому що він зняв несанкціоновану адаптацію Томаса Пінчона. Занадто вже будівельний матеріал його екранних галюцинацій нагадує тексти загадкового американського класика: як би режисер не відхрещувався неможливо повірити що він не читав «Виголошення лоту 49».
Under the Silver Lake/ Оригінальна назва
139 мин / ХРОНОМЕТРАЖ
6 декабря 2018 / ПРЕМ’ЄРА
триллер ЖАНР
РЕЖИСЕР:
Девід Роберт Мітчел
СЦЕНАРІЙ:
Девід Роберт Мітчел
В РОЛЯХ:
Ендрю Гарфілд
Райлі Кіо
Тофер Грейс
ПРОКАТЧИК:
UFD
Але особливо цікаво стане якщо все ж допустити що це правда. Бо тоді виходить що каліфорнійське небо плавить людям мізки однаково, незалежно від того коли вони народились і як заробляють на життя. Що таємні ордени безхатченків і привиди померлих кінодів приходять у сни до всіх хто живе в тіні голлівудських пагорбів. Що ЛА дійсно такий яким кіномани всього світу знають його за «Малголленд Драйвом» і «Бульваром Сансет».
Є тільки два «але». По-перше, якщо не пройнятись п’янкою атмосферою Західного Узбережжя і синдромом пошуку глибинного сенсу може видатись що у фільмі йдеться ні про що. В якийсь момент нагромадження чудернацьких сюжетних ходів починає втомлювати навіть тренованого глядача і здається що вся конструкція от от сколапсує під власною вагою. Друге «але» серйозніше бо його звуть Пол Томас Андерсон. Частині аудиторії, яка бачила «Внутрішню ваду» – пінчонівську екранізацію 2014-го року з Хоакіном Феніксом у головній ролі – буде не зовсім зрозуміло навіщо витрачати дві години власного життя на «Під Сільвер-Лейк» якщо те саме було вже зроблено раніше, краще і, якщо вірити чуткам, з живим Пінчоном.
Це все так, але не зовсім. Фільм Мітчелла набагато легший, значно менш імпозантний, не такий вимогливий до свого глядача як андерсонівське творіння. Тому з ним набагато простіше весело провести час. Складно сказати чи дійсно у «Під Сільвер-Лейк» є потаємний сенс, але це просто неймовірно приємні 140 хвилин у темряві кінозалу. Гарфілд вигадує для свого персонажа сто різних спантеличених облич. Кожна дівчина у стрічці розпочинає розмову з того що грайливо кусає вуста. Нам розкажуть хто насправді написав хіти «Нірвани», влаштують кінопоказ на голівудському цвинтарі, а потім покажуть найвишуканіше знаряддя вбивства року.
Це рясний, сонячний, спокусливий, сновидський, безсоромний, цукровий, параноїдальний і пляжний фільм. Взагалі то, показувати таке кіно на початку зими у нашому кліматичному поясі – жорстоко.
Ratings in depth
- #СтоитПосмотреть
Review overview
Summary
Ratings in depth
- #СтоитПосмотреть