Сімейний атракціон

Уже з перших сцен стає зрозуміло, що фільм навдивовижу серйозно ставиться до свого першоджерела — атракціону. Як і в парку розваг, по різні боки корабля з’являються дикі тварини та туземні племена, судно зависає над водоспадами, а капітан без упину сипле посередніми каламбурами, щоб хоч якось розважити туристів. Українська локалізація в цьому плані не підвела: не знаю, які каламбури були в оригіналі, але кожен недолугий жарт Двейна Джонсона влучав точно в ціль, викликаючи ідеальне поєднання сміху та сорому.

Проте справжньою зіркою стрічки є доктора Лілі у виконанні Емілі Блант, якій абсолютно органічно вдаються як комедійні сцени, так і пригодницькі. Хоча навряд чи хтось у цьому сумнівався: Блант блискуча як у ролі секретарки-кар’єристки в «Диявол носить Прада», так і в образі воїтельки з прибульцями в «Межі майбутнього». На жаль, її персонажка навряд чи справить на людей таке враження, як капітан Джек Спарроу майже 20 років тому. Тоді Джонні Деппа навіть номінували на «Оскар» за цю роль, і хоча потім він перетворився на самопародію, його образ міцно увійшов у попкультуру. А от докторка Лілі навряд чи переживе випробування часом: надто вже багато в ній від Індіани Джонса. Те саме можна сказати й про решту героїв: Джонсон — уже звичний за останній десяток років мужній мачо з м’яким характером, а Вайтголл — боягузливий комедійний сайдкік. Втім, хрестоматійність персонажів не заважає їм бути приємними, а їхні грайливі діалоги чудово склеюють екшн-сцени.

Самі ж екшн-сцени «Круїзу у джунглях» — дуже різної якості. Якщо на початку фільму переважають вигадливіші й камерніші, які використовують переважно «справжні» спецефекти (піротехніку, каскадерські трюки та хореографію), то чим ближче фінал, тим більше стає малозрозумілої біганини за участю погано намальованих на комп’ютері ворогів.