Кіно зі шрамом
З Джошем Транком чомусь все ніколи не просто. Після хорошого фільму «Хроніка» він взявся за перезапуск «Фантастичної четвірки», яка, м’яко кажучи, спустила хлопця з небес на землю — того факту, що ти народився в Лос-Анджелесі та виріс в сім’ї голлівудського продюсера, явно недостатньо аби вважатися успішним фільммейкером. Авжеж, «Хроніка» була багатообіцяючою з точки зору амбіцій Транка, але вже на зйомках «Фантастичної четвірки» почалися регулярні проблеми — студія критикувала сценарій Джоша, а той нападав на фінальний монтаж, яким займалися продюсери. Звільнення з поста режисера спін-оффу «Зоряних воєн» підпсувало репутацію Транку, хоча постановник запевняв, що сам пішов з проекту, оскільки не подужав би другий поспіль блокбастер з жорстким студійним диктатом.
Тож наступним фільмом (тобто третім) у кар’єрі Джоша Транка став «Фонзо» — біографічна драма про останній рік життя славнозвісного Аль Капоне з Томом Гарді у головній ролі. А тут знову проблеми. Нагадаю, що картина була готова вже досить давно. Кадри Гарді в образі Капоне ми побачили ще на початку 2018 року, а реліз чекали ще у 2019. Але восени минулого року в оскарівські перегони вступив «Ірландець» Мартіна Скорсезе, і тема гангстерів поки що була вичерпана одним довгим як вічність фільмом майстра кримінального жанру.
Реліз картини Транка поставили на паузу, хоча маркетингову компанію не згортали. Вона, як ви помітили, будувалася переважно на високохудожніх фотопортретах Гарді у гримі. Притому що перший і єдиний трейлер нам показали всього за місяць до релізу. Коли ж кінотеатри закрили у зв’язку з карантином, «Фонзо» не стали переносити на пізнішу дату, а лише перейменували в «Капоне» і пустили у цифровий простір. Всьому цьому є просте і вичерпне пояснення: третій фільм Джоша Транка — це феєрично погане кіно.
- Оригінальна назва
- Capone
- Тривалість
- 103 хв
- Прем’єра
- 12 Травня 2020
- Жанр
- Драма
- Режисер
- Джош Транк
- Актори
- Том Гарді, Кайл Маклоклен, Метт Діллон, Лінда Карделліні
Режисер не в змозі видати глядачеві ні виразної, структурованої історії, ні прописаної мотивації, ні цікавих, багатогранних персонажів.
Дія розгортається в 1946 році. Після відбуття тюремного ув’язнення, іменитого і хворого гангстера Аль Капоне (Том Гарді) забирають до себе в сімейний маєток у Флориді дружина (Лінда Карделліні) і син (Ноель Фішер). У Капоне прогресуючий нейросифіліс і деменція, він страждає від галюцинацій і практично недієздатний. Тим часом маєток прослуховує ФБР: спецслужби сподіваються з’ясувати, куди великий Ал сховав 10 мільйонів доларів. Протагоніст і сам би радий згадати, де гроші, та не в змозі цього зробити.
Концепт фільму, без сумніву, інтригуючий — давайте візьмемо найвідомішого в світі гангстера і покажемо його у найгіршому стані. Втім, реалізація цієї історії така сама слабка, як імунітет старого Фонзо (так його називають рідні). Позбавлений будь-яких інструментів для руху сюжету, цей фільм топчеться на місці — колись найжорсткіший гангстер Америки кладе в штани, пускає слину, кричить на крокодилів, страждає від галюцинацій, щось бубнить і падає в нокаут від ляпаса дружини, на цьому все. Який саме меседж закладав Транк у своє кіно — невідомо. «Капоне» демонструє повільний розпад особистості і сцени марень, начебто, покликані забезпечити глядачеві це саме відчуття, але картина на 90% складається лише з галюциногенних снів і видінь Фонзо, що аж ніяк не дає повноцінного розвитку цій історії.
Тут є згадки про гучні діяння Фонзо з минулого, зокрема прийом з гангстерськими радіоп’єсами, які чутно на задньому фоні, дійсно оригінальний. Але Транк не має жодного наміру на них фокусуватися. Окей, можна було би взяти глядача драмою, але акторська гра, на жаль, не дозволяє. У режисера немає часу, аби розкрити когось з другорядних персонажів. Сім’я Капоне прослизає десь на бекграунді, доктор у виконанні Кайла Маклахлена нічого цікавого не демонструє, персонаж Метта Діллона з’являється і зникає в нікуди, безликі федерали говорять кілька реплік у парі сцен.
Режисер не в змозі видати глядачеві ні виразної, структурованої історії, ні прописаної мотивації, ні цікавих, багатогранних персонажів. За доволі хаотичний монтаж, до речі, тепер Транк відповідає самотужки, тож не вийде звалити всю провину на студію. Принагідно, Транк, вочевидь, не маючи оригінальних ідей, цитує і «Сяйво» з моторошною вечіркою 1920-х, і «Обличчя зі шрамом» з розстрілом із кулемета.
Все, що залишається у «Капоне» — це моторошний Том Гарді. Багато хто в західній пресі похвалив гру актора, можливо по інерції, адже всі ми звикли, що Гарді завжди видає першокласний перформанс. Моя думка — Том добре працює у парі з крутим режисером, а у даному випадку йому дико не пощастило. Актор кривляється, хрипить голосом Пінгвіна з «Бетмена» (1966) і неначе робить гротескну пародію на Капоне. Більша частина фільму складається з крупних планів Тома, мабуть, аби показати педантичну роботу гримера. В результаті дивитися на жалюгідного Фонзо у шмарклях просто неприємно і доволі нудно.
— саундтрек від El-P (з Run the Jewels)
— робота гримера
— слабкий сценарій
— хаотичний монтаж
— погані акторські роботи
