Біжи, Тор, біжи
Уявіть ситуацію: успішний каскадер та постановник бойових сцен вирішує здійснити свій режисерський дебют, і запрошує на головну роль у стрічці актора, разом з яким колись працював над однією шалено популярною екшн-франшизою. Про що він знімає фільм? Про мовчазного, смертельно небезпечного найманця, який стикається з кимось милим та безпомічним, і проявляє неочікувану для самого себе лагідність та сентиментальність. А все тому, що він теж колись мріяв про звичайне, спокійне життя – аж поки непередбачувана трагедія все не зіпсувала. Далі – нестримні бійки, перестрілки, вибухи і короткі, але емоційні флешбеки, які потроху розкривають чутливий внутрішній світ накачаного та неймовірно живучого протагоніста.
Як ви вже напевно здогадались, я намагаюсь натякнути на те, що Сем Гаргрів явно вирішив повторити вражаючий трюк Чада Стахельскі та Девіда Ліча – колег-каскадерів, які після роботи над «Матрицею» та фільмами про Джейсона Борна зняли «Джона Віка». Гаргрів теж довго працював над великими екшн-франшизами (у першу чергу – над стрічками MCU), і нарешті наважився на режисерський дебют. Всі складові його нового проекту виглядали багатообіцяючими – тут і брати Руссо у якості сценаристів та продюсерів, і непоганий комікс в основі сюжету, і харизматичний Кріс Гемсворт у головній ролі. На жаль, усі ці деталі не склались у вражаючий фільм – «Евакуація» може розважити вас під час карантину, але це точно не новий «Джон Вік».
- Оригінальна назва
- Extraction
- Тривалість
- 116 хв
- Прем’єра
- 24 Квітня 2020
- Жанр
- Бойовик
- Режисер
- Сем Гаргрів
- Актори
- Кріс Гемсворт, Гольшіфте Фарахані, Рудракш Джайсвал
До певного моменту картина викликає захоплення – зайвий раз переконуєшся в тому, що каскадерам та координаторам трюків справді треба власна номінація на «Оскар». Але коли шалений темп фільму хоч трохи уповільнюється, то магія зникає.
Отже, що ми знаємо про героя Кріса Гемсворта? Небагато: він мовчазний, брутальний та рішучий найманець, який освіжає голову після похмілля, стрибнувши у водоспад висотою як хмарочос. А потім ще й спокійно медитує на дні озера. Іншими словами – його образ нагадує трохи осучаснену версію молодого Мела Гібсона, чи будь-яку іншу стандартну екшн-зірку 80-х чи 90-х. Коли Рейку (так, його ім’я таке ж брутальне і різке, як і він сам) пропонують шалено небезпечне, але вигідне завдання – врятувати сина індійського наркобарона, якого викрали конкуренти – герой моментально погоджується. Можливо, він не повернеться з Мумбаї живим, але така вже вона – щоденна робота простого австралійського найманця.
Рейк без жодних проблем визволяє розгубленого малого (його зіграв шістнадцятирічний Рудракш Джайсвал) від викрадачів, але найскладніше попереду – хлопця треба якось витягнути з бангладешского містечка Дакка, яке нагадує клаустрофобну, пекельно гарячу та гамірну тюрму. Натовпи невинних місцевих, що біжать в усі сторони, хаотичні стихійні базари і густонаселені спальні райони з лабіринтоподібним плануванням, сотні підозрілих машин і тук-туків, озброєні вороги та давні знайомі, які можуть виявитись зрадниками – Гаргрів створює ідеальний сеттинг для нестримного кровопролиття.
Часом такий підхід навіть працює. Тут вистачає запаморочливих рукопашних бійок (хто переможе – Кріс Гемсворт чи дитина з мачете?), грамотно поставлених перестрілок та переслідувань (хто міцніший – Кріс Гемсворт чи машина, що його збиває?), вибухів, розчленувань та ефектних довгих планів. До певного моменту все це викликає захоплення – зайвий раз переконуєшся в тому, що каскадерам та координаторам трюків справді треба власна номінація на «Оскар». Але коли шалений темп фільму хоч трохи уповільнюється, то магія зникає – ми починаємо звертати увагу на всі передбачувані сюжетні повороти, відсутність хоч якогось розвитку персонажів чи логічної мотивації. Більше того, навіть екзотична пісочниця Гаргріва не викликає бажання її детальніше вивчати – це не повноцінний світ, а плоска симуляція, у якій всі індійці перетворюються на невмілих, але агресивних дикунів, а білий протагоніст виступає незаперечним авторитетом.
Звісно, за великого бажання можна будь-який сценарій назвати передбачуваним – до прикладу, я зустрічала людей, які вперто стверджували, що їх не здивував жоден сюжетний поворот у нових «Вартових». Але робота Руссо у цьому плані перевищує усі очікування. Під час однієї сцени я жартома припустила, що герой Гемсворта зараз опустить скло вантажівки та хриплим голосом крутого хлопця скаже «сідай, малий» – і за півсекунди він зробив саме це. До речі, не зрозуміло, чому брати раптом видали такий слабкий сценарій – історія частково заснована на коміксі, який написав Ентоні Руссо, але тут вона стала ще більш мінімалістичною та спрощеною.
Бойовики такого плану чудово ілюструють, чому стрічки на кшталт «Джона Віка» чи «Шаленого Максу: Дороги гніву» опиняються у списках кращих картин десятиліття – в них, на відміну від «Евакуації», є емоційний стержень та цілісна історія. Якими б вражаючими не були екшн-сцени, продумані Гаргрівом, за центрального персонажа складно переживати – це не жива людина, а стоковий аватар, створений лише задля того, щоб вбивати абсурдну кількість ворогів, загадково дивитись у далечінь, і суворо мовчати. Чи означає це, що стрічку точно не варто дивитись? Не зовсім – якщо є шанс, що дві години нестримного насильства відволікатимуть вас від того факту, що ви вже не перший тиждень нудьгуєте вдома, а у світі панує пандемія, то негайно вмикайте Netflix. Принаймні, з технічної точки зору фільм справді непоганий, а на Кріса Гемсворта завжди приємно подивитись.
— бойові сцени та робота каскадерів
— Кріс Гемсворт
