My Immortal
Останнє десятиліття стало періодом неймовірного буму супергеройських фільмів – колись маргінальний жанр перетворився на одне з головних джерел прибутків для Голлівуду. З одного боку, ми завжди раді тому, що гік-культура стає частиною мейнстріму, і все більше людей дізнаються про нових персонажів та авторів коміксів. З іншого – через те, що стрічки про супергероїв стали настільки успішними, студії часом аж надто обережно пробують щось нове чи відходять від своєї стандартної формули. Так, сцени бійок стають дедалі ефектнішими та масштабнішими, ставки зростають, але центральні конфлікти та взаємовідносини між героями майже не змінюються.
Принаймні, допоки за чергову екшн-стрічку не береться амбітний режисер, який раніше працював у кардинально інших жанрах. Так постановник милих комедій Джон Фавро заклав канони нової супергероїки першою «Залізною людиною», абсурдист Тайка Вайтіті перевернув догори дригом світ «Тора», а любитель не надто дорогих горорів Джеймс Ван приніс хоч трохи гумору та напруги в DCEU. Джина Принс-Байтвуд – чергова режисерка, яка увірвалася у світ супергеройского екшну без досвіду роботи над подібними проєктами, але з неймовірною кількістю ентузіазму і нових ідей. І завдяки цьому «Стара гвардія» вже може претендувати на звання одного кращих бойовиків цього літа.
Андромаха Скіфська (Шарліз Терон, яка вчергове виборює своє місце у пантеоні екшн-зірок), яка зазвичай представляється просто як Енді, прожила близько шести тисяч років. Вона брала участь у тисячах битв, раз за разом вмирала від рук різних ворогів, і знову ставала на ноги, щоб захищати людство і справедливість. Колись її вважали богинею, трохи пізніше – спалили як відьму. Огюст Роден був її близьким другом, а можливо – коханцем. Тепер вона очолює загін безсмертних та неймовірно небезпечних найманців, які за довгі століття спільної роботи стали чимось на кшталт родини. Але тепер і над ними нависає загроза – хтось дізнався про існування невмирущої команди, і готовий будь-якою ціною отримати секрет їх живучості. На цьому проблеми не закінчуються – скоро виявляється, що десь з’явилась ще одна безсмертна, і героям треба дістатися до неї до того, як шокована дівчина (Кікі Лейн) випадково розкриє їх існування всьому світову.
- Оригінальна назва
- Old Guard
- Тривалість
- 125 хв
- Прем’єра
- 10 Липня 2020
- Жанр
- Бойовик, Супергероїка
- Режисер
- Джина Принс-Байтвуд
- Актори
- Шарліз Терон, Чіватель Еджиофор
Екзистенційні роздуми не заважають фільму бути просто хорошим розважальним бойовиком.
Якби сюжет з такою протагоністкою, як Енді потрапив до рук когось із постановників MCU, ми б напевне отримали довгий, іронічний монтаж, в якому героїня Терон кидала б списи, загравала з Наполеоном та брала участь в американських протестах 1960-х. Принс-Байтвуд йде інтригуюче іншим шляхом – натякає на безсмертя та досвід героїні за допомогою камерної сцени: друзі Енді дають їй шматок пахлави, а вона безпомилково вгадує, з якого саме регіону приїхали ласощі. Так, далі ще будуть епічні нарізки з давніх пригод безсмертної героїні – попри все, фільму не вдається уникнути усіх жанрових кліше. Але ця скромна інтимна сцена вже з самого початку заявляє, що перед нами трохи незвична картина, яку емоційні наслідки вічного життя цікавлять не менше за бойовий потенціал невмирущих протагоністів.
Здавалось би, немає нічого нового в тому, що команду супергероїв подають як родину – хімія між персонажами стала однією з причин успіху MCU (та похоронила «Захисників»). Але зазвичай від нас вимагають, щоб ми просто повірили у те, що група людей раптом настільки зблизилась, що кожен з них готових скласти за інших голову. В «Старій гвардії» цілком другорядний центральний сюжет, але дружба головних героїв – те, що тримає фільм на плаву навіть тоді, коли конфлікти стають трохи передбачуваними. Ми не просто віримо в те, що четвірка протагоністів піклується одне про одного – цілком зрозуміло, що вони не втрачають глузд лише завдяки своїй дружбі та любові.
Енді та Букера (Маттіас Шонартс) об’єднує взаємний біль – вони найстарші з команди, і втратили аж надто багато близьких людей, щоб сприймати вічне життя як подарунок. Джо (Марван Кензарі) та Нікколо (Лука Марінеллі) колись знаходились з протилежних сторін барикад та навіть декілька разів убивали одне одного, але тепер це віддані коханці та найкращі друзі. Як і комікс-першоджерело Грега Рукки, стрічка Принс-Байтвуд зосереджується на найбільш людських та емоційних аспектах безсмертя – на всеохопній самотності та не надто дієвих спробах використати свій безмежний час для того, щоб назавжди покращити світ.
Знаю, все це звучить до біса серйозно та меланхолійно, але не хвилюйтесь – екзистенційні роздуми не заважають фільму бути просто хорошим розважальним бойовиком. Креативна хореографія бойових сцен (не рівня «Джона Віка», але цілком пристойно), динамічний, хоч і не надто закручений сюжет, світ, про який хочеться дізнатися трохи більше – у «Старої гвардії» є всі шанси стати першою частиною успішної екшн-франшизи (а судячи зі сцени після титрів, Netflix на це і розраховує). Залишається лише сподіватися, що подальші частини не втратять усієї тієї людяності та глибини, яким цей фільм виділяється серед інших представників жанру.
+ екшн сцени
+ свіжий погляд на супергероїку
+ режисерська робота
+ Шарліз Терон
— це досі фільм Netflix
