Два кольори українського кіно
Рецензія на «Скажене весілля» була написана в моїй голові задовго до прем’єри. Після демонстрації перших уривків під час кіноринку на ОМКФ здавалося, що все вже було зрозуміло — тут і расова нетерпимість, і низький гумор, і звична «пластмасова» комедія. Розгромний текст, розчарування, можливо, тихе ковтання сліз над ноутбуком — іншого варіанту не було. Уявіть мій подив, коли після перегляду фільму все виявилося дещо інакше.
Сюжет «Скаженого весілля» майже повністю відтворює французьку картину з аналогічною назвою. Дочка приводить додому темношкірого нареченого, а батько-расист робить все, щоб завадити весіллю. Зрозуміло, що в оригіналі ніхто в Україну не їхав, проте й без цього стрічку вщент розгромили критики за нетерпимість і клішованість. Творців вітчизняної версії це нітрохи не знітило.
Загальна ідея була зрозуміла — автори сценарію вирішили зіграти на українській ксенофобії і побутовому расизмі, в результаті вийшовши на мораль «колір шкіри не грає ролі, якщо людина хороша». Чудовий задум, який, попри зовнішню легкість, надзвичайно складний у реалізації — жартуючи на таку тему,доволі легко звалитися в образливу риторику.
(І тут рецензія на «Скажене весілля» порвалась, як мій шаблон)
Комедійна складова взагалі вирізняє «Скажене весілля» серед українських конкурентів. Поміж банальних і доволі шаблонних жартів у картині є і цілком сучасний, якісний гумор.
Червоний — то любов
Багато в чому сценаристам вдалося втілити ідею. Франсуа, афрофранцуз-блогер, вийшов дуже приємним і нестереотипним персонажем. Авторам прийшла в голову чудова ідея зробити його шибайголовою, що вважає, ніби в Україні — країна третього світу і тому цікавиться нашими дивними звичаями. Завдяки цьому захоплююча реакція хлопця на дурнуваті дії майбутнього тестя майже завжди виправдана. Більше того, скетчі з його фантазіями стосовно українських весільних ритуалів вийшли доволі кумедними і живими (я сам не вірю, що таке пишу).
Комедійна складова взагалі вирізняє «Скажене весілля» серед українських конкурентів. Поміж банальних і доволі шаблонних жартів у картині є і цілком сучасний, якісний гумор. Його якраз достатньо, щоб надія на талановитих сценаристів не вмерла остаточно. Щоправда не чекайте монтіпайтонівського абсурду чи американської соціальної сатири — автори правильно визначили цільову і розважають саме українську аудиторію. Ще одне важливе досягнення фільму — природність подачі. Діалоги персонажів не схожі на сценки з КВК чи дитячих вистав. Багато в чому це зумовлено хорошим кастингом.
Так-так, актори в картині підібрані чітко по типажах, то ж не випадають з ролей і дійсно грають в кадрі — особливо Назар Задніпровський, Юрій Горбунов та Джиммі Воха-Воха. Окремо варто згадати камео Олега Винника і Потапа з Монатіком. Поява зірок на екрані вдало прописана і лише підкреслює хорошу самоіронію артистів.
Ще не йде обертом голова від компліментів українській комедії? У мене так, тому останній плюс — в кількох моментах режисерська робота Влада Дикого приємно дивує нетривіальними ідеями. Вперше бачу, щоб у вітчизняному масовому кіно картинка правильно і вдало передавала емоції та настрій. Але…
112 мин / ХРОНОМЕТРАЖ
04 октября 2018 / ПРЕМ’ЄРА
комедія ЖАНР
РЕЖИССЕР:
Влад Дикий
СЦЕНАРИЙ:
Микола Куцик
Олексій Приходько
В РОЛЯХ:
Назар Задніпровський
Поліна Василина
Джиммі Воха-Воха
Леся Самаєва
Інна Приходько
Арам Арзуманян
Юрій Горбунов
ПРОКАТЧИК:
MMD
Загальна ідея була зрозуміла — автори сценарію вирішили зіграти на українській ксенофобії і побутовому расизмі, в результаті вийшовши на мораль «колір шкіри не грає ролі, якщо людина хороша».
Чорний — то ще та журба
Присутність у фільмі вірменина Ашота повністю перекреслює усі досягнення з Франсуа. Тут у нас типовий азіат — волохатий, з типовим акцентом (мамой кленус!), жахливими манерами і дивним бажанням класти в будь-яку їжу перець чилі (який не має жодного стосунку до вірменської кухні). Якщо наречений головної героїні своєю адекватністю руйнує усі расистські стереотипи, то Ашотік лише їх підтверджує.
На це працює й безліч застарілих та часом неймовірно огидних жартів, які намагаються задушити усі спроби насмішити глядачів «розумним» гумором. Звичайно, аудиторія сміється у будь-якому випадку, але це не означає, що варто орієнтуватися на рівень «Дуже епічного кіно». Якщо усі жарти писали одній й ті ж люди, то я готовий повірити в українську версію Біллі Міллігана.
Попри мінімальні позитивні ідеї, загалом фільм дуже ліниво ставиться до власної історії. Вчинки героїв часто зумовлені виключно наступною сценою, завдяки чому сценарій постійно намагається розвалитися на окремі скетчі, а підхід до картинки часом вражає непрофесіоналізмом — велика кількість подій на екрані нарочито неприродні. Допомагає у цьому музичний супровід, який на 80% складається з мелодій схожих на стокові, а ще на 20% — з музики лейблу MOZGI, яка ніяк не вписується у фільм. Якщо з акторським камео Потап впорався, то з роллю «композитора» — ні.
Найгірше те, що хорошого контенту в картині не більше третини і сором’язливі думки «схоже, можуть» регулярно глушаться повними страждання вигуками «навіщо?».
Про продакт-плейсмент не хочу навіть говорити. Все дуже-дуже очевидно і тому дуже-дуже погано.
Найгірше те, що хорошого контенту в картині не більше третини і сором’язливі думки «схоже, можуть» регулярно глушаться повними страждання вигуками «навіщо?». Подібна негативна дуальність дає слабку надію на краще майбутнє вітчизняної комедії, у той же час не даючи «Скаженому весіллю» обійти «Контрабас» від Дзідзьо. Той, попри великі мінуси, примудрився залишитися непоганим жанровим кіно.
Ви готові страждати, щоб побачити слабкі паростки хорошої української комедії? Можете купувати квиток. Якщо ж ні, то краще передивитися випуск шоу «Довгоносиків» і сподіватися, що колись по річці пропливе мертве тіло поганого українського кіно.
Ratings in depth
- #СпробаЗарахована
Review overview
Summary
Ratings in depth
- #СпробаЗарахована
