Назад у Іст-Енд

У 1998 році, через шість років після виходу «Скажених псів» Квентіна Тарантіно, на світовій сцені дебютував ще один недосвідчений, але сповнений ентузіазму та любові до насильства режисер – британець Гай Річі. Робота над «Картами, грошима і двома стволами» стала випробуванням і для молодого постановника, і для його продюсера-новачка, Меттью Вона (так, того самого, що згодом зніме «Кінгсмена»). За чотири дні до початку зйомок, компанія Britain’s Handmade Films, яка мала фінансувати стрічку, неочікувано відмовилась від співпраці, і Вон був змушений особисто взяти кредит щоб врятувати картину друга. Бюджет скоротили з $5 до $1.6 мільйонів, але на цьому проблеми не закінчились. За день до нової дати початку зйомок сталась чергова катастрофа – британський футболіст Вінні Джонс, який мав грати одну з головний ролей, побив свого сусіда та потрапив під арешт.
Зрештою, зйомки все ж почались, Але як переконати дистриб’юторів взятись за стрічку невідомого режисера з напів-аматорським акторським складом? Довелось скористатись особистими зв’язками Вона – продюсер умовив свого хрещеного батька, заможного голлівудського ресторатора, вкластись у рекламу картини. Допомогла також Труді Стайлер – продюсерка, еко-активістка та дружина Стінга. Труді випадково побачила дебютний фільм Річі та була дуже вражена, тому допомогла хлопцям та навіть умовила Тома Круза прийти на прем’єру. Якраз це (а також роль Стінга, який вмовив річі дати йому кілька реплік) нарешті змусило британську пресу та кіноглядачів звернути увагу на картину, і в результаті «Карти, гроші і два стволи» стали одним із найуспішніших інді-фільмів року.

- Оригінальна назва
- Lock, stock and two smoking barrels
- Тривалість
- 106 хв
- Прем’єра
- 28 Серпня 1998
- Жанр
- Комедія
- Режисер
- Гай Річі
- Актори
- Джейсон Стейтем, Декстер Флетчер, Вінні Джонс

Те, що Річі раніше працював над комерційними відеороликами, очевидно вже з перших хвилин – попри приглушені жовтуваті кольори та очевидно не-голлівудські обличчя у кадрі, весь фільм наповнений грайливими експериментами та референсами.
Сюжет картини – запаморочливе переплетіння чотирьох сюжетних ліній про різні групи роботящих (переважно незаконно) лондонських хлопців. Є умовні герої історії – Едді (Нік Моран), Том (Джейсон Флемінг), Соуп (Декстер Флетчер) та Бекон (Джейсон Стейтем). Коли Едді, віртуозний гравець у карти, програє надзвичайно важливу (і нечесну) партію в покер та опиняється у боргах перед зловісним бандюганом Гаррі (П. Х. Моріарті), у всієї компанії виникають проблеми. Якщо хлопці до кінця тижн не віддадуть кредитору півмільйона фунтів, то за ними прийде хтось із колекторів Гаррі – або бритоголовий велетень Баррі (професійний боєць Ленні Маклін), або не менш небезпечний Великий Кріс (Вінні Джонс).
На щастя, у хлопців з’являється шанс отримати необхідні гроші – вони випадково підслуховують розмову своїх агресивних сусідів, які ось-ось збираються пограбувати місцевих наркоторговців. Тож протагоністам спадає на думку сміливе рішення – а що, якщо обікрасти цих злодіїв? Також в історії присутні такі колоритні персонажі як тихий маніяк-афроамериканець (Вас Блеквуд), Стінг-бармен та найбільш невезучий дорожній полісмен у всьому Лондоні (Роберт Брайдон).
Знаю, простежити за усім цим сюжетом непросто – критики свого часу скаржились на те, що персонажі даремно не носять іменних бейджиків. Але Річі дотримується такого шаленого темпу і так вдало розважає глядачів жартами, що питання до історії не виникають аж до кінця перегляду. Так, персонажі особливо не розкриваються, але вони виглядають настільки органічно, що навіть складно повірити у те, що більшість виконавців – взагалі не професійні актори, а спортсмени та навіть колишні злочинці.

Дебют Річі – справжній парадокс, картина про найпроблемніший район Лондону, яка з’явилась лише завдяки особистим зв’язкам та фінансам двох доволі забезпечених молодих чоловіків. А ще – історія, чиє коріння йде з похмурої британської «драматургії кухонної мийки» (піджанр реалістичних соціальних драм про бідне населення англійських міст), і яку зняв колишній режисер музичних кліпів та глянцевої реклами. Те, що Річі раніше працював над комерційними відеороликами, очевидно вже з перших хвилин – попри приглушені жовтуваті кольори та очевидно не-голлівудські обличчя у кадрі, весь фільм наповнений грайливими експериментами та референсами. Перестрілка під сіртакі? Блискуча сцена запаморочення головного героя, запозичена у Мартіна Скорсезе? Неймовірний епізод, у якому п’яну гулянку протагоністів знято довгими крупними планами, під час яких камера перевертається догори-дригом? Так, після настільки майстерної режисури стає зрозумілим, чому Меттью Вон настільки вірив у здібності свого друга, що вліз у борги.
«Карти, гроші і два стволи» – не лише найкраща робота Гая Річі, але, цілком можливо, і найкращий кримінальний фільм в історії британського кіно. Звісно, з того часу постановник почав сам собі наслідувати – і його наступні фільми вже були не настільки вдалими. Але цей сміливий дебют назавжди змінив поп-культуру: навчив нас ще більше любити динамічні прискорення та гру зі слоу-мо, подарував безліч безсмертних цитат та перетворив Джейсона Стейтема на ідола, чия філософія досі надихає мільйони шістнадцятирічних хлопців. Річі, останнє – цілковито твоя провина, але ми навіть це пробачимо.
— операторська робота
— режисерська робота
— діалоги