Хто хоче стати мільйонером?
Виявляється фанат швидкої зйомки та ще швидшого монтажу Стівен Содерберг полюбляє громадянский пафос. Принаймні такою здається його сатирична замальовка про гроші «Пральня», в якій режисер береться кричати в рупор про те, що корупція — це дуже і дуже погано. На щастя, постановника не покусав Кен Лоуч — Содерберг сам прекрасно розуміє іронічність ситуації, в якій успішний режисер знімає фільм про владність капіталу на замовлення головної корпорації десятиліття з постачання ентертейнменту. Так що в певний момент у «Пральні» Стівен візьметься жартувати навіть над самими собою і такий панчлайн буде важко не помітити.
Сюжет картини запускає середньостатистична домогосподарка Елен Мартін (Меріл Стріп), яка втрачає чоловіка під час нещасного випадку на озері. У спробі отримати грошову компенсацію від страхової компанії, героїня виходить на шлях цілої низки фіктивних підприємств, що існують лише на папері, і опиняється тригером у викритті діяльності панамської юридичної компанії під керівництвом Юргена Моссака (Гері Олдман) та Рамона Фонсеки (Антоніо Бандерас).
В основі фільму лежить книга журналіста Джека Бернштейна, присвячена справі про витік 11,5 мільйона секретних документів, які розкривають найбільші операції з відмивання грошей, до яких причетні сильні світу цього: високопоставлені чиновники, світові політичні лідери, спортсмени та громадські діячі. Коли стало відомо, що Содерберг робить фільм про «панамагейт», запхати у ігрове кіно хитромудру механіку цього скандалу здавалося божевіллям. Але без паніки — режисер явно не раз подивився «Гру на пониження» МакКея і зрозумів, як розповісти про складні речі просто. Автор у такому творчому методі йде далі — з першої ж секунди ламає четверту стіну і показує водевільну чорну комедію.
ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
LAUNDROMAT
ХРОНОМЕТРАЖ
140 МИН
ПРЕМ'ЄРА
18 ЖОВТНЯ 2019
ЖАНР
КОМЕДІЙНА ДРАМА
РЕЖИСЕР
СТІВЕН СОДЕРБЕРГ
СЦЕНАРІЙ
СКОТТ БЕРНС
В РОЛЯХ
МЕРІЛ СТРІП
ГАРІ ОЛДМАН
АНТОНІО БАНДЕРАС
ДЕВІД ШВІММЕР
«Пральня» — це кіно-антологія замальовок, які об’єднують у якості нараторів (а радше гідів) ті самі юристи Фонсека та Моссак.
Так, сюжетна першооснова більш ніж реальна, щоправда Содерберг персоналізує та одомашнює це кіно про цифри присутністю в кадрі простих людей — жертв махінацій. Є тут і багатії, які також потерпають, але тепер вже від того, що добре налагоджена система ухилення від податків раптом дала тріщину. Історія однієї махінації нашаровується на іншу, народжуючи мозаїку банальних злочинів: африканець-олігарх обіцяє дочці багатомільйонну компанію за мовчання про його зраду дружині, жінка-клерк з низькооплачуваною роботою на папері виявляється директором десятків тисяч компаній, самовпевнений англійський бізнесмен намагається обдурити дружину корумпованого китайського функціонера.
«Пральня» — це кіно-антологія замальовок, які об’єднують у якості нараторів (а радше гідів) ті самі юристи Фонсека та Моссак. Вони неначе трікстери, спершу пояснюють нам природу грошей як головної рушійної сили прогресу, запевняючи, що розбагатіти може буквально кожен. А вже потім наочно розкривають всю хитромудру корумповану систему, на якій трималися багатомільярдні статки. Ось такий сторітелінг покликаний спростити сприйняття доволі складної історії для глядача, але у пошуці чистої комедії Содерберга часом заносить. Окрім яскравих метафор та цинічних коментарів, в хід йдуть мало не танцювальні та пісенні номери, від яких просто таки несе бутафорією.
Часом «Пральня» сама не може визначитись, на яку сторону схилятися — викривальної комедії чи соціального висловлювання. Те, що у МакКея працювало на рівні кліпового монтажу та спрощеної мови фінансів, у Содерберга постійно хоче перетворитися на анекдот з антитрампівською мораллю.
На щастя, гострий підхід Содерберга затягує, і навіть цілком у дусі Netflix, що так любить сатиричний док на злобу дня. Цілком ймовірно, що Стівен зняв своє найбільш глядацьке кіно з атракціоном зіркових камео, абсурдних перевтілень і безглуздих ситуацій. Втім головне, що «Пральня» буде більш ніж зрозумілою кожному. До страху зрозумілою.
