Кошмар золотої мушки

Цiлком можливо, що подiбний фiльм знятий виключно для професiйних критикiв та людей з глибоким розумiнням кiно. Проте таким глядачам, як я (любителям), фільм нічого, крім розчарування, не подарує.

Українське кіно давно вже знаходиться у позиції кота Шредингера, і вкоторе відкриваючи коробку, готуєшся радше до панахиди, ніж до касових зборів та нагород. Гірше, коли ти наперед знаєш про те, що пацієнт давно мертвий, проте підходиш та штрикаєш його паличкою. І нічого.

У «Польоту золотої мушки» є одна унікальна особливість — і трейлер, і сам фільм абсолютно однакові. В обох немає анінайменшого сенсу, і після перегляду задаєшся класичним питанням: «Чому знімали вони, а соромно мені?». Проте розповідати про фільм цього разу варто ще з передпоказу.

Перед демонстрацiєю охочі прийти на показ отримували конверт, у якому можна було знайти DVD-R з матеріалами для преси (шкода, не дискета) та програмку з детальним описом усіх трьох новел, на яких базується фільм. «До біса інтригу!», — вирішив режисер Іван Кравчишин і видав усі сюжетні повороти. Після сеансу я йому за це був вдячний. Без подібної підказки сюжету не знайдеш. З нею теж це зробити неможливо, але хоча б намагаєшся.

З іншого боку, жалітися на спойлери у цій ситуації майже так само безґлуздо, як і у «Хоббіті». Справа у тім, що фільм знятий за збіркою оповідань «Бурачковицькі хроніки» Богдана Волошина, і я сподіваюсь, що оригінальні твори кращі за те, що з них зробили.

Отже фільм. Для розуміння, чого чекати від нього, наведу три основні «моменти»:

1. З трьох новел у фільмі можна знайти лише дві. Оскільки вони розповідаються усі одразу, то частина сюжетних ходів висне над проваллям і безрезультатно намагається зістрибнути у небуття. Таке відчуття, ніби при монтажі загубили частину фільму. Хоча можливо, у режисерській версії (140 хвилин) вона є. На щастя, у кіно показували лише півторагодинну версію.

2. Мертве тіло дідуся у фільмі грає живий актор. Він дихає, кліпає та ворушить руками. Тому спочатку ти намагаєшся вловити глибину задуму режисера, потім ніяк не можеш второпати, чому з тебе роблять дурня, а під кінець взагалі починаєш з’їжджати з ґлузду. А все тому, що мертвий ворушиться! Чи то може алюзія на Фарамира з «Володаря перснів»?

3. Єдиний актор, що непогано себе показав у фільмі, — Карпати. Якби ще оператор не забув стабілізатор для камери, було б чудово. А так красиві пейзажі часом хитаються у такт його втомленим рукам.

Жарти? Ні, дякую. Показувати звичайний побут карпатського села і сподіватися на те, що міська аудиторія оцінить його безглуздість, — це не комедiя.

Після перегляду на душі залишаються дві емоції: вдячність за те, що не показали режисерську версію, та занепокоєння перспективами українського кіно. По-перше, тому що Державне агентство кіно виділило на це гроші та ще й поставило ідеї високу оцінку. По-друге, тому що режисер перед фільмом сказав, що йому сподобалось те, що він зняв.

Я дуже сподіваюсь, що він безсоромно брехав заради грошей.