Елементарно!: редакція Vertigo розповідає про улюблених екранних Шерлоків Голмсів

В річницю Артура Конан Дойля немає нічого кращого (і більш очевидного), аніж пригадувати його канонічну серію творів, що познайомила нам з дедуктивними методами. Втім щойно справа доходить до самого Шерлока Голмса, виявляється, що у кожного в нашій редакції своя думка стосовно кращого екранного втілення персонажа.

Саша: Невелике попередження — я з дитинства шалено люблю історії про Шерлока Голмса у будь-яких інтерпретаціях, тому в мене багато улюблених виконавців цієї ролі, і говорити ро них я можу вічно. На першому місці – дуже олдскульні, але атмосферні екранізації студії Universal (1939 — 1946) з британцем Безілом Ретбоуном в головній ролі. На відміну від багатьох пізніших виконавців, які робили акцент на найбільш різких та неприємних рисах знаменитого детектива, Ретбоун зробив свого Голмса людяним, благородним та навіть теплим. Він все ще самовпевнений, дратівливий та непосидючий — інакше це був би вже не Шерлок. Але з таким Голмсом було би приємніше спілкуватися, ніж з невротичним героєм Руперта Еверетта («Шерлок Голмс і справа шовкової панчохи») чи з беземоційним протагоністом «Шерлока» у виконанні Камбербетча. Крім цього, якраз фільми з Безілом Ретбоуном вперше продемонстрували нам вже канонічний образ детектива — з плащем у клітинку, трубкою та мисливським капелюхом.

Єдине, що мені не дуже подобається у серії фільмів Universal — те, що доктора Ватсона (Найджел Брюс) чомусь зобразили неповоротким, забудькуватим телепнем, який думає лише про те, як пошвидше перекусити чи випити чарку бренді. У якості комік-реліфу це, можливо, і працює, але Конан Дойль би точно засмутився, побачивши, у що перетворився його літературний аватар. І все ж, я дуже раджу вам якось заварити чай, зручно вмоститися та влаштувати собі марафон цих фільмів. Їх всього 14, тому вистачать на декілька дуже затишних тижнів.

Ще один культовий виконавець Голмса, якого я дуже люблю — Пітер Кушинг. Загалом цей актор найбільше прославився завдяки класичним горорам британської кіностудії Hammer, але в 1959 році він взявся за роль Шерлока. Попри те, що ця версія «Собаки Баскервілів» була першою кольоровою екранізацією повісті, стрічка вийшла готичною, похмурою і дуже напруженою. Навіть роль трохи наївного сера Генрі дісталась елегантному Крістоферу Лі — легенді британських фільмів жахів. Згодом Кушинг зіграв Голмса у серії телефільмів для BBC, їх я теж дуже раджу подивитися. Хоча б заради емоційного образу вже немолодого, але все ще блискучого детектива, якого даремно недооцінюють суперники.

Але найкраща теле-адаптація Конан Дойля (на мою думку, тут все дуже суб’єктивно!) — британський серіал «Пригоди Шерлока Холмса» (1984 — 1994). Головну роль там зіграв Джеремі Бретт — неймовірно талановитий актор, для якого темпераментний та змучений Голмс став образом всього життя. Річ у тім, що сам Бретт страждав від біполярного розладу, тому його Шерлок був ні краплі не карикатурним персонажем, а живою, багатосторонньою людиною, якій хотілось співпереживати.

Аня: Серед нас трьох Саша — справжній знавець, а ми з Юрою просто юні падавани у питаннях Шерлоків Голмсів. Я просто озвучу двох не очевидних і одного дуже очевидного фаворита. По-перше — Бастер Кітон! Окей, технічно він не Голмс, адже сюжет «Шерлока-молодшого» (1924) абсолютно не заснований на книгах Конан Дойля. Головний герой всього лише кіномеханік, що захоплюється книгами про Шерлока Голмса і мріє стати детективом. Одного разу хлопець засинає на робочому місці і бачить сон в якому він — знаменитий детектив.

Це блискуча комедія, де актор, традиційно, виконав всі неймовірні трюка самотужки і навіть у сцені з потягом і водою травмував шию, яка потім турбувала його до кінця життя. Зараз важко повірити, але на тестових показах кіно зустріли прохолодно і студія зобов’язала скоротити його до 44 хвилин. Втім, тут застосований унікальний для того часу сторітелінг «фільм у фільмі» — сам Кітон знімав цю історію лише заради сцени, де головний герой заходить в фільм через екран в кінотеатрі. Ось де Вуді Аллен віднайшов своє натхнення для «Пурпурної рози Каїру». Так само як і Вес Андерсона, який явно надихався джампкатами «Шерлока-молодшого» під час роботи над «Королівством повного місяця».

Ще один неочевидний приклад Шерлока в кіно, якого я, тим не менше, вважаю достойним втіленням — Ієн Маккеллен в драмі «Містер Голмс» (2015). Тут дія розгортається в 1947-му, детективу 75 років і він давно пішов на спочинок.
Голмс ходить в кіно аби посміятися над усіма кліше, які отримав його образ в кінематографі, заводить дружбу з сусідським хлопчиком — любителем детективів, а також намагається розгадати таємницю нерозкритої 50 років тому справи. Режисер Білл Кондон спробував поглянути на персону слідчого не з точки зору Ватсона, котрий завжди був оповідачем, тим самим показавши, що справжній Шерлок Холмс зовсім не той, яким ми його звикли бачити. До того ж важко уявити достойнішого англійця за Ієнна Маккеллена який зміг би у поважному віці втілити цей легендарний образ.

Наостанок я лишила Камбербетча, каюсь. Називати Бенедикта кращим Шерлоком — так передбачувано, але я вважаю, що акторові неймовірно пощастило зі сценарієм та шоураннерами. Марк Геттіс та Стівен Моффат створили міні-серіал «Шерлок» (2010 — 2017), де дія розгортається в наші дні, але при цьому кожен епізод доволі близький до першоджерела (не фіналом, авжеж, але зав’язкою). Цікаво, що Бенедикт був першим і єдиним, хто прослуховувався на роль Шерлока. Моффат і Гетісс запросили його на проби після перегляду фільму «Спокута», після чого стало очевидно, що розсилати сценарій кому-небудь ще не має сенсу. До того ж у цієї варіації Голмса з’явився не менш достойний компайон/блогер Ватсон у виконанні Мартіна Фрімена і блискучий брат Майкрофт (Марк Геттіс), чий образ ще ніколи до того так детально не розкривали.

Юра: Схоже я опинився у максимально програшній позиції. По-перше, ви напевно знаєте про кого розповідатиму я, по-друге, ці імена явно не дадуть мені додаткових балів у кінознавстві. Але все ж!

Нікуди правди діти, Васілій Ліванов був для мене першим екранним Голмсом у серії тв-фільмів про Шерлока (1979 — 1986) і від його впливу нікуди дітися. Все ж радянські екранізації Конана Дойля були надзвичайно атмосферними, максимально «західними» і базувалися на візуальних образах, до яких усі звикли. Я навіть підозрюю, що профілі Шерлока для книжок радянського періоду малювалися з Ліванова. Готовий був навіть сказати, що не дарма йому видали за втілення образу орден Британської імперії, але підтримка анексії Криму актором поставила хрест на актуальності радянського Шерлока. Дуже шкода, але поза політикою ми залишатися не можемо.

Я звичайно міг би здивувати когось, згадавши Джонні Лі Міллера за його роль Голмса в серіалі «Елементарно», але там цікавіше було спостерігати за Люсі Лью в образі Ватсона чи Моріарті у виконанні Наталі Дормер. Тому скажу про очевидного Роберта Дауні-молодшого в «Шерлок Голмс» (2009) та «Шерлок Голмс: Гра тіней» (2011).

Завдяки Гаю Річі ми отримали найбільш анархічного Шерлока зі всіх — образ детектива вийшов незабутнім. Так, часом від цього віяло американізмом Дауні-молодшого, але його Голмс однозначно серед найактуальніших інтерпретацій, особливо у зв‘язці з куди більш агресивним і проблемним доктором Ватсоном Джуда Ло.

Але досить продовжувати цей нескінченний перелік. Розкажіть у коментарях, хто ваш улюблений Голмс!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: