«Теорія кризи»
Отже, третій сезон «Світу Дикого заходу» закінчився і я нарешті повністю можу зрозуміти людей, які вирішили не повертатися до серіалу цього разу. Фінальна серія повністю оформила перетворення шоу в подобу адакадемічної роботи про свободу волі, написану дуже талановитою і розумною парою науковців, які надто заглибилися тему, втрачаючи по дорозі читачів, що прийшли сюди за веселощами кривавого вестерну.
Але давайте спочатку поговоримо про фінальну серію, яка виявилась неочікувано прямолінійною і надто вже інтелектуальною. Одразу попереджу, я не буду переказувати події серії — давайте зразу перейдемо до конкретики.
Долорес, Калеб і Мейв
Герой Аарона Пола, з якого на ходу ліплять Джона Коннора, слідує плану Соломона, який, неочікувано, починається з повернення Долорес! Виявляється, що старе тіло персонажки якимось чином потрапило у реальний світ (а чому б і ні), що дозволяє Калебу почати затяжну «пісню» під назвою «Чому я?», яка буде продовжуватися цілий епізод. Долорес йому прямо не відповідає, але ми дізнаємося, що один з парків використовувався американською армією для тренувань — цікаво, що про це думав Форд.
Поки герої прориваються через охоплений бунтами Лос-Анджелес, їхні шляхи розходяться — Калеб відправляється в Incite, тоді як Долорес спочатку має неприємну розмову з Шарлорес, а потім і бійку з Мейв. У першому випадку виявляється, що вбивство сім’ї Шарлотти Гейл подіяло на хоста не зовсім так як всі очікували — вона вирішила просто перебити усіх людей, але про це пізніше. В другому випадку Долорес отримала можливість взяти реванш у героїні Тенді Ньютон, паралельно кинувши круту фразу про «матір усіх роботів» (ага-ага). Щоправда якимось чином Шарлорес примудрилася вимкнути свою колишню власницю «з середини», що теж можна записати у список «роялів у кущах», яких у цьому епізоді вистачає.
Як результат, у фіналі всі опиняються в залі керування Ровоамом — Долорес туди приносить Мейв, а Калебу не вдається прорватися крізь охоронців і, знову таки, Мейв. Зрозуміло, що на смертному одрі героїні Еван Рейчел Вуд, обидва роботи отримують можливість для фінального діалогу. Ця сцена є справжньою перлиною усього серіалу — Нолан/Джой ідеально закрили арку персонажки, яка спромоглася вирватися з рабства і зробити справжній вільний вибір. Попри бажання розчавити набридливе людство, яке не здатне жити в гармонії з самими собою, Долорес вирішує дати йому шанс — адже хорошого у нас теж вистачає. Мейв, яка прийшла до схожої думки інакшим шляхом вирішує допомогти «колезі», прибравши Серака і взявши під своє крило Калеба. Як виявилося, вона могла зламати запобіжник, зроблений героєм Касселя для її стримування — ось вам ще один чорно-білий клавішний інструмент.
У фіналі персонаж Пола стирає Ровоам (як виявилося ключ доступу до Соломона був ідентичним і система проковтнула його разом зі спогадами Долорес), Мейв говорить фразу «Це новий світ. І тут можна бути ким завгодно», яку пам’ятає ще з часів роботи керівницею салуну, звучить Brain Damage, йдуть титри.
Зачекайте, скажете ви. А як же Серак, який виявився рабом Ровоаму? Так, дійсно герой Касселя, як виявляється, постійно слухав команди свого власного творіння і керувався ними. По-перше, теорія про Серака-як-голограму була набагато цікавішою. По-друге, складно повірити, що персонаж прямо-таки був буквальною маріонеткою машини — я розумію, що Нолан/Джой хотіли показати антипода Долорес, який відмовився від свободи волі заради порядку, але камон! Ми і так знали, що Серак жив за передбаченнями Ровоама, нічого нового ситуація не додала.
Бернард, Стаббз і Вільям
Вже на початку серії Стаббз отримує кулю в груди, беземоційний Бернард роззброює Вільяма і відпускає стариганя через появу ще одного (майже) «роялю». Долорес в тілі Лоуренса (остання не показана нам свідомість) передає старому другові валізку з попередньої серії і адресу, за якою, як пізніше виявиться, мешкає дружина Арнольда (компаньона Форда, по подобі якого був зроблений Бернард).
Виявляється, Долорес вирішила передати координати «Долини» та інформацію з «Кузні» герою Джеффрі Райта, який вирішив нею скористатися, щоб врятувати (?) людство (?). Можна, звичайно, було б детальніше зупинитися на зустрічі Бернарда з його… я не знаю, як описати його стосунки з дружиною Арнольда, але не можна ось так прямолінійно і без жодного контексту діставати з рукава давно забуту сюжетну лінію для додаткового емоційного контакту з героєм! Після восьмої серії можемо із впевненістю сказати, що герой Райта був потрібен лише для продовження — в третьому сезоні жодної серйозної ролі він не зіграв.
До речі, щодо продовжень…
Сцени після титрів
Шоуранери «Світу Дикого заходу» перейняли звичку Кевіна Файгі, вставивши після титрів важливу для сюжету сцену. Вільям після втечі якимось чином дістається до свого адвоката, вимагає у нього власні гроші та список локацій Delos, свято вірячи у своє нове призначення.
Після прибуття в Абу-Дабі (чи може то Дубаї), Вілл береться вже за реальні вбивства, а потім неочікувано зустрічає Шарлорес і… власну копію! Яка, з великою вірогідністю, таки вбиває діда. Що цікаво, це перегукується зі сценою після титрів попереднього сезону, де Вільяма тестували на «точність». Якщо раніше були сумніви чи герой Еда Гарріса хост, то тепер ми це знаємо точно. Бо новий герой Гарріса таки хост.
А десь в майбутньому Бернард таки знаходить те, що хотів, серед файлів Долорес і повертається назад. Цікаво, чи дасть HBO Нолану і Джой грошей на бажані ще три сезони.
Куточок роздумів про серіал
Як я і писав на початку, мені здається у новому сезоні шоуранери надто заглибилися у складні питання свободи вибору, забувши про те, що для серіалу сценарію потрібне щось зрозуміліше, ніж спроба написати докторську з психології за кілька сотень мільйонів доларів. Не зрозумійте мене неправильно, мені дуже подобаються ідеї, які досліджують шоуранери і подобається візуальне оформлення цих ідей. Але чи є у мене бажання щотижня з легким трепетом чекати вихід серії та із задоволенням сідати за перегляд? Не дуже.
Я не збираюся кидати дивитися «Світ Дикого заходу», я дуже хочу, щоб серіал вийшов саме таким, яким його бачать Нолан і Джой, але давайте дивитися на ситуацію реалістично — шоу вже аж надто ускладнює собі життя. І «м’який перезапуск», який, здавалося б, був хорошою ідеєю, тепер здається невдалим рішенням. Чому? Тому що він прибрав із серіалу залишки тих веселощів, які несли парки розваг. Але що найгірше, він відсунув на антресолі Роберта Форда — напевно, найкращого персонажа останні 5 років, чиї ідеї раптом виявилися пшиком у абсолютно новому світі.
