«Темні матерії» від HBO: огляд восьмої серії
«Темні матерії» виявились неоднозначною спробою адаптувати світ Філіпа Пулмана. Серіал вийшов кращим за голлівудську адаптацію 2008 року, але його теж складно назвати ідеалом – деякі епізоди страждали від нерівного темпу, нагромадження експозиції та затягнутості. А головне – часом взагалі здавалось, що шоураннери так і не розуміють, за що ж мільйони читачів так полюбили світ «Золотого компасу».
Фінальний епізод виявився одним із найкращих у першому сезоні – емоційним, напруженим та динамічним. Нарешті стає зрозуміло, чого ж намагаються досягти антагоністи, і Ліра дізнається жахливу правду про свого батька. Фінальні хвилини серії навіть натякають на захоплюючі події другого сезону! Але чи буде цього достатньо, щоб переконати глядачів дивитись продовження? Я, звісно, не можу передбачати майбутнє, але щось мені підказує, що ні.
Експерименти Азріеля
Коли ми востаннє бачили нашу протагоністку, Ліра (Дафна Кін) та її друг Роджер (Льюін Ллойд) опинились у саморобній лабораторії лорда Азріеля (Джеймс МакЕвой). Як ви напевне пам’ятаєте з попередньо епізоду, батько Ліри якось підозріло відреагував на появу своєї доньки на Півночі – замість того, щоб радіти, він почав розлючено вимагати, щоб вона йшла додому. Зате поява Роджера – випадкової дитини, яку він побачив уперше, заспокоїла Азріеля. Дуже швидко з’ясовується, що Ліра помилялась – вона думала, що має принести батькові алетіометр, але насправді він сподівався отримати ще одну дитину для своїх експериментів. Не дивно, що епізод називається “Зрада” – героїня Дафни Кін випадково здійснила старе пророцтво, про яке згадували в одній з перших серій, і посприяла смерті свого найближчого друга.
Більшість епізоду займають спокійні спостереження за Азірелем – Ліра просто спілкується зі своїм похмурим батьком, а Роджер відпочиває після довгої подорожі. І тут герой МакЕвоя нарешті розкривається – і виявляється набагато більш глибоким, ніж мені спочатку здавалось. Так, він фанатичний, і готовий на страшні вчинки заради своєї мети. Але він і сам страждає від власних дій – тому і намагається приховувати емоції та віддалятися від доньки. Одна з найкращих сцен серії – розслаблена та навіть жартівлива розмова Ліри та Азіреля. Протагоністка починає трохи розуміти свого батька – вона теж цікавиться наукою та забороненими знаннями, тому з ентузіазмом розпитує його про гріхопадіння та Пил. Якщо раніше сценаристи лише натякали на зв’язок між міфічною субстанцією та людською природою, то тепер усі карти на столі. Більше того, тепер стає зрозуміло, чому Пулмана так недолюблювала Католицька церква – зображуючи жорстокі експерименти Магістеріуму, письменник висміював та критикував цілком реальний релігійний фанатизм.
Бідний Роджер
Поки Азірель готується до свого досліду, місіс Коултер (Рут Вілсон) наближається до його гірської схованки. І не сама – за нею ціла армія Магістеріуму. Але вони знаходять лабораторію занадто пізно – герой Джеймса МакЕвоя вже вирушив на засніжену гору, прихопивши сонного та наляканого Роджера. За ним слідом біжить Ліра, яка нарешті зрозуміла власну роль в цій жахливій історії. Вона здогадується, що Азірель теж хоче розділити хлопчика та його деймона, але досі не знає, навіщо.
Як виявляється, при «відрізанні» людини від її душі відбувається вражаючий викид енергії, якого достатньо, щоб пробити шпарину між всесвітами. Іншими словами, створити портал, через який можна пройти у паралельний вимір. І саме цього прагне Азірель. До речі, сцена перед смертю Роджера нарешті передає емоційний зв’язок між людьми та деймонами – дитина та її душа слізно благають героя МакЕвоя їх не розділяти. Якраз цього не вистачало епізоду про дослідницький центр місіс Коултер. Але Азріель не зупиняється, він відриває Роджера від його деймона, ще й за допомогою страхітливого механізму, який точно набагато страшніший за апарати в Болвангарі. Тут нема гострої гільйотини, яка ріже з хірургічною точністю, є лише іржавий ніж, який повільно відрубує деймона. Біль виявляється надто нестерпним, і Роджер вмирає – прямо на очах у Ліри.
Любов та обов’язок
Перш ніж Азірель проходить крізь портал та мандрує між світами, його наздоганяє місіс Коултер. Спочатку здається, ніби вона просто застрелить свого давнього коханця, але все набагато складніше. Попри те, що героїня Рут Вілсон заявляє про свою відданість Магістеріуму, вона потайки мріє приєднатись до Азіреля та зруйнувати могутню релігійну організацію. Якби це була якась інша історія, то герой Джеймса МакЕвоя був би протагоністом – це рішуча людина, яка планує назавжди змінити світ, навіть якщо для цього треба буквально боротись із богом. Його мета здається навіть дуже благородною – Азірель хоче звільнити людство від релігійної тиранії. Але це не його історія – ми бачимо все це очима Ліри. А вона сприймає батька набагато прозаїчніше – що б він не казав про високі цілі, він щойно вбив її найкращого друга, і це вже ніяк не виправдаєш.
Місіс Коултер відмовляється приєднатись до хрестового походу проти релігії – її більше цікавлять її материнські обов’язки, вона хоче залишитись поряд з Лірою. Але жінка не здогадується, що донька зачаїлась за сніговими завалами та навряд знову захоче мати з нею справи. Щойно Коултер відходить від порталу, Ліра прощається зі своїм мертвим другом та прослизає у паралельний вимір. Точніше – у пустий простір між світами. У той самий момент, ще один портал виникає посеред Лондона, і туди ж заходить Вілл. Наші протагоністи ось-ось зустрінуться, але це буде вже у другому сезоні.
Загалом, останній епізод вийшов дуже непоганим – і він дає підстави сподіватись на те, що наступні сезони будуть кращими. Але все одно залишився неприємний осад – шоураннери так і не змогли передати усю магію світу Пулмана.
