Детермінізм та золоті моноліти: чи варто дивитися серіал Devs Алекса Гарленда
На Hulu вже третій тиждень виходить новий науково-фантастичний серіал Devs, який перекладається як «Розроби» (скорочено від developers — розробники). Критики доволі високо оцінили шоу — на Rotten Tomatoes воно тримає рейтинг в 84 бали, а на Metacritics — 71. Не останню роль в такому успіху зіграв автор сценарію та режисер Devs Алекс Гарленд — постановник sci-fi трилерів «З машини» та «Анігіляція». Перед нами його перша телевізійна робота, яка, ймовірно, буде не останньою.
Спершу Devs змушує нас думати, що головним героєм серіалу є Сергій (Карл Гусман) — російський програміст, якого запрошують в елітарну команду «розробників» — найперспективнішого (і доволі таємничого) відділу компанії Amaya. Devs, вочевидь, займаються квантовими обчисленнями, а очолює їх харизматичний Форест (Нік Офферман). У перший же день роботи серед розробів Сергій зникне безвісти (не будемо спойлерити подробиці), а основний сюжетний фокус переміститься на його дівчину Лілі Чан (Соноя Мідзуно), що працює у відділі шифрування в тій же корпорації Amayа. Лілі намагається з’ясувати, що ж все-таки відбулося, підозрюючи компанію у вбивстві коханого.
Розповідаємо про переваги та недоліки серіалу.
Варто дивитись через:
Алекса Гарленда. Будучи постановником лише двох повнометражних картин, Алекс Гарленд вже випрацювував певний впізнаваний режисерський стиль. З автором взагалі цікава історія — Гарленд від початку був письменником і прославився після виходу в 1996 році роману «Пляж», який він написав, за власними словам, сидячи довго без роботи. Згодом, в 2000 році «Пляж» екранізував Денні Бойл, запросивши на головну роль молодого Леонардо Ді Капріо. А Гарленду тим часом відкрилась дорога в кіно — Алекс з натхненням написав сценарії ще до пари фільмів Бойла («28 днів потому» і «Пекло»), а потім вирішив сам спробувати стати режисером.
Devs — це серіал-побратим і «З машини», і «Анігіляції» водночас. Тут присутня та сама смислова щільності наповнення кадру, філософська дискусія про призначення людини та її плачевну вичерпність як виду. Гарленд знову розвиває саспенс про технологічну компанію, очолювану ексцентричним генеральним директором, який зберігає в секреті свої першочергові завдання та методології. При цьому в Devs Алексу явно зручніше вибудовувати нарратив — хронометраж не обмежує, рівно як і можливість закласти одразу кілька жанрів у паралельні сюжетні лінії. Алекс Гарленд — черговий приклад, як талановитий постановник знаходить свою творчу зону комфорту у серіальному форматі на противагу повнометражному кіно (окрім нього на думку спадають ще як мінімум Ніколас Віндінг Рьофн та Девід Лінч).
Розумний sci-fi. Наукова фантастика — улюблена тема Гарленда, яку він продовжує плекати, причому у доволі конкретному напрямку. Головна тема Devs — зв’язок між даними і детермінізмом (теорія про загальну причинність, згідно якої існує можливість передбачення вибору, що таким чином заперечує його існування). У першому епізоді Форест пояснює Сергію: «Всесвіт безбожний та нейтральний, і визначається лише фізичними законами. Люди впадають в ілюзію вільної волі, тому що трамвайні колії невидимі, але вони все одно є». Робота Сергія була пов’язана з штучним інтелектом, який відображав поведінку простого організма в комп’ютерній програмі. Герой зі своєю командою міг передбачити поведінку примітивного організму майже до 100%, але лише на 30 секунд вперед. В той же час розроби під керівництвом Фореста займаються створенням програми, здатної передбачити будь-яку подію у Всесвіті.
Як результат, Гарленд говорить про детермінізм, хитро схиляючись то в теологію, то в психоделіку — тут вам і розп’яття Христа, і техно-німб, що світиться над головою Фореста, який і без того нагадує божевільного пророка. Режисер в черговий раз досліджує причини і наслідки збою в системі, але цього разу зовсім не у питаннях штучного інтелекту. Автор шукає баг у коді всієї світобудови.
Відсилки та багатожанровість. Гарленд не поспішає розкручувати дію і доволі туманно формулює інтригу, але у споглядальних сценах цілком органічно назрівають кінематографічні відсилки на классику: головну будівлю Devs оточують кубриківські моноліти (правда, в золотому, а не в класичному чорному кольорі), а на території компанії Amaya стоїть гігантський монумент покійній дочці Фореста, що безсовісно натякає на «Соляріс» Тарковського. За антуражем серіал міг би позмагатися зі «Світом Дикого заходу», або ж хоча б з «Маніяком» Кері Фукунаги — обидва спроможні закласти здорову долю скептицизму та сумніву у реальності.
Від зарозумілої наукової фантастики про квантову фізику Devs рятує багатожанровість — це ще й цілком зрозумілий трилер про кібершпигунство з присмаком політичної сатири. Додайте сюди головну героїню, яка зовнішньо дещо схожа на Лісбет Саландер з трилогії «Міленіум» — будьте певні, друга половина міні-серіалу розгортатиметься у абсолютно непередбачуваному ключі.
Візуальне та музичне оформлення. Гарленд вибудовує шоу дуже послідовно, кожен епізод починається з чогось на кшталт увертюри — випадкових сцен, які прояснюються трохи згодом. Візуально це споглядати — справжня насолода. Режисер поміщає футуристичні об’єкти в центр незайманої природи, вибудовуючи свій кадр, знов ж таки, по-кубріківськи симетрично (оператор тут — Роб Харді, який знімав для Гарленда і «З машини», і «Анігіляцію»). Devs загалом сигналізує про свою грандіозність з самого початку за допомогою абстрактного монтажу і ембієнтного саундтрека від Джеффа Берроу з Portishead.
Тут не менш важливим є місце дії серіалу — Сан-Франциско. Гарленд майстерно використовує живу фактуру міста, насичуючи кадр тутешньої нью-ейджівською естетикою. Футуризм цієї історії, гайт-тек Сан-Франциско напрочуд добре римується з філософськими ремінісценціями та нуарними настроями мегаполісу, який у певні моменти навіть про «Того, що біжить по лезу» може нагадати.
Не варто дивитись, якщо:
Вас відштовхує повільний темп і складна термінологія. Для Гарленда естетичні деталі важливі не менше, ніж сценарій. Музика, картинка, сюжет Devs — все разом занурює глядача в гіпнотичний стан. Не виключено, що деяких така постановка може схилити в сон. Режисер свідомо обирає неспішний темп і багатозначні зависання, протипоказані для повного метру (якщо ти не Дені Вільнев). Формат міні-серіалу з восьми епізодів позбавляє Гарленда необхідності різати свій твір. Це, звісно, не «Too Old To Die Young» Рьофна, але події, що розгортаються в медитативному темпі, вимагають від глядача не аби якого зосередження.
Разом з тим варто бути готовим до осмислення складних філософських концепцій і розуміння технічних термінів. До прикладу, почитайте що таке теорія детермінізму, кубіти та квантовий комп’ютер, квантова механіка та, знов ж таки, квантова заплутаність, принцип невизначеності Гайзенберга і принцип суперпозиції.
Ви чекаєте серйозних драматичних робіт від акторів. При такому складному наповненні, як не дивно, творіння Алекса Гарленда має один дійсно вагомий недолік — акторська робота. Соноя Мідзуно грала у обох попередніх фільмах Гарленда другорядні ролі, а в Devs отримала можливість проявити свій талант протагоністки. Лілі описують як надзвичайно ерудовану та кмітливу дівчину, що там казати, за сценарієм вона — геній, яка стає на шлях викриття могутньої корпорації. Але Соноя Мідзуно просто не дотягує до амплуа зірки серіалу. Карл Гусман з гротескним російським акцентом постійно відволікає від, власне, сюжету, а Елісон Пілл в ролі беземоційної заступниці Фореста Кейті не викликає асоціації холоднокровної надлюдини, а скоріше просто дуже відмороженої негідниці.
Всі ці не надто вдалі кастинг-рішення рятує одне на мільйон доларів — призначити Ніка Оффермана на роль Фореста. Всі ми пам’ятаємо Оффермана по ролі Рона Свонсона з серіалу «Парки та зони відпочинку». Це канонічний комедійний персонаж, від цього ще більш вражаюче бачити актора у драматичній ролі гнітючого очільника містичної корпорації з комплексом месії.
В деяких сценах Форест дійсно нагадує самовдоволеного лиходія. Його можна було б зіграти як класичного злого техно-генія, але Офферман показує владну людину, в якій прихована м’якість, теплота та величезний сум в очах. Цілком зрозуміло, чому люди довіряють йому і вважають мало не провидцем. З першого ж епізоду ви не можете ставитися до Фореста, як до однозначного антагоніста. Для його не зовсім благородних вчинків є певні причини. А які ж причини штовхають Фореста бути негідником — найбільша інтрига Devs, яка, я сподіваюсь, розкриється у фіналі.
