Пограбування по-французьки: чи варто дивитися серіал «Люпен» від Netflix
Європейськими серіалами на Netflix уже нікого не здивуєш: ми пережили надпопулярний німецький Dark і досі нетерпляче чекаємо на фінальний сезон іспанського Money Heist. Французи вирішили, що вони нічим не гірші, і зняли свій оригінальний серіал для стримінгу з Омаром Сі в головній ролі. Що з цього вийшло, зараз спробуємо розібратися.
Арсен Люпен — це персонаж романів французького письменника Моріса Леблана. Так званий «шляхетний грабіжник», що поєднав у собі якості Робіна Гуда та Шерлока Голмса, втрапляє в безліч пригод та небезпек, завжди знаходячи з них неочевидний порятунок. Серіал «Люпен» пропонує сучасний погляд на відомого французького персонажа, однак не розповідає конкретно про нього. У центрі сюжету — чоловік на ім’я Ассан Діоп, який настільки захопився історіями про Люпена, що почав досконало його наслідувати й перетворив своє життя на віддзеркалення сюжетів улюблених книжок.
Варто дивитись, якщо ви:
Любите надміру розумних героїв. Якщо серед ваших улюблених творів кінематографу є «Шерлок», «Ілюзія обману» чи той самий «Паперовий будинок», мерщій умикайте «Люпена». Формат серіалу ідеально пасуватиме вашим смакам, адже головний герой тут найхитріший, найрозумніший та найвигадливіший чоловік в усій Франції. Звісно, є кілька «але», однак про них — пізніше. Злі люди нашкодили сім’ї Ассана, і він має намір мститися. Проте помста ця має бути делікатною, а її план — продуманим до крихітних подробиць. У такого архетипного персонажа є свої недоліки: глядач завжди знає, що він знайде вихід із будь-якої ситуація, якою б заплутаною вона не була. З нашим наслідувачем Люпена все так само: найцікавіше не в тому, чи зможе герой розв’язати проблему, а в тому, як саме він це зробить.
Надаєте перевагу стрімким сюжетам без «води». Події перших серій розвиваються так швидко, що іноді з’являється бажання попросити шоуранерів трошки охолонути й дати хоча б краплю експозиції. Та такий підхід авторами був вибраний не дарма: оповідь у серіалі починається з умовної середини, коли глядача кидаються прямісінько у вир подій без жодних пояснень. А тоді маленькими порціями й дуже поступово розкривають подробиці з минулого, дозволяючи переосмислити вже побачене й відшукати там нові сенси. Та й загалом серіал достатньо короткий за сучасними стандартами: у першому сезоні лише п’ять серій по 50 хвилин, які ви швидко ковтнете завдяки кліфгенгерам у фіналі кожного епізоду.
Не варто дивитись, якщо:
Не терпите повсюдної наївності. На гостроту розуму головного героя починаєш дивитися інакше, коли звертаєш увагу на недолугість дій з боку персонажів, що йому протистоять. Тоді ж виявляється, що це не Ассан такий розумний, а просто навколо всі дурники. Тому йому і вдається завжди бути на десять кроків попереду, бо поліція те й робить, що відкидає очевидні зачіпки, нехтує сучасними засобами комунікації чи нераціонально витрачає свої ресурси. Коли ж герой вдається до маскування — одягає шапку й окуляри чи начіплює бороду, — сюжет ледь балансує, щоби раптово не звалитися в безглузду комедію. Риси зовнішності Омара Сі занадто виразні, щоби всерйоз ховати їх за інструкціями із Суперменівської методички.
Не вірите клішованим персонажам. Ассан не воює проти системи, у нього на меті винятково власні інтереси, тому серіал обходиться без зайвих виправдань благородності. Без докорів сумління він ладен обдурити й пограбувати заможну літню леді, коли конче знадобляться кошти. А втім, покидьком його теж не виставляють, бо на протилежному боці — лихий товстосум, куплена поліція та решта типових представників темної сторони, яким треба дати бій. «Люпену» дуже не вистачає контрастів у образах персонажів, без них серіал сприймається як дитяча казка про непереможне добро. Щоправда, з дуже рідкими вкрапленнями несправедливості, щоби дати головному герою плюс одну причину ще раз усіх переграти. Хочеться сподіватися, що авторам таки вдасться виправити помилки й оживити своїх дійових осіб у другому сезоні. Чекати на продовження доведеться недовго, його обіцяють випустити вже влітку.