Кіно, комікси і теорії змови: найкращі пасхалки другого сезону «Академії “Парасоля”»
31 липня на Netflix нарешті вийшов довгоочікуваний другий сезон супергеройського серіалу «Академія “Парасоля”», знятого за мотивами однойменного коміксу Джерарда Вея та Габріеля Ба. Продовження історії дивакуватої родини Гарґрівс не розчаровує – тут не менше жартів, закручених сюжетних ліній та загадок, ніж у дебютному сезоні шоу. Пасхалок та референсів до поп-культури та історії теж вистачає – за словами самих сценаристів, вони ще до початку роботи над другим сезоном склали цілий список відсилок, які хотіли вписати у шоу. Ми, звісно, не встояли та спробували знайти усі ці пасхальні яйця та дрібні деталі, які можна пропустити під час першого перегляду. Скоріше за все, підмітити вдалось не все, але цікавих референсів вистачило на цілий матеріал. Розповідаємо, що ми знайшли, і як ці дрібниці можуть вплинути на третій сезон серіалу.
Звісно, остерігайтесь спойлерів – якщо ви досі не бачили другу частину «Академії “Парасолі”», або не дивились серіал взагалі, то матеріал краще не читати.
Старі горори та «Назад у майбутнє»
Напевне, найбільше відсилок у другому сезоні якраз до кінематографу – шоураннери неодноразово згадують про класичні блокбастери, давно забуті фільми жахів та культові спортивні драми. Наприклад, коли протагоністи одне за одним прилітають у Даллас минулого, нам на декілька секунд показують афішу місцевого кінотеатру. У 1959 році тут показують не надто успішний горор-вестерн Curse of the Undead, а в 1961 та 1963 – The Curse of the Werewolf та The Kiss of the Vampire британської кіностудії Hammer Pictures. На жаль, сюжети цих стрічок доволі стандартні як для тогочасних фільмів жахів, тому навряд в них зашифрована якась підказка щодо подій третього сезону. Але якщо ви не дивилися Curse of the Undead, то зверніть на нього увагу – де ще ви побачите історію про вампірів-ковбоїв?
Перші дні Гарґрівсів у минулому нагадують сцени з першої частини трилогії «Назад у майбутнє», де розгублений Марті Макфлай йде незнайомим містечком Гілл-веллі під ретро-музику, і краде зі смітника газету, щоб зрозуміти, куди ж він потрапив. Спочатку ми подумали що, це співпадіння випадкове – будь-які мандрівники в часі теж би дезорієнтовано ходили містом та намагались знайти хоч якусь інформацію про рік, у який потрапили. Але тут надто багато референсів, щоб ця відсилка не була навмисною – П’ятий практично напряму цитує «Назад у майбутнє», кажучи щось на кшталт «ні, питання не в тому, де ми, а в тому, коли ми». А бідолашну Ваню, як і Марті Макфлая, пускає до себе додому незнайомець, який перед цим випадково збив її машиною.
«Зоряні війни» та «Роккі»
Потрапивши у минуле, імпульсивний Дієґо відразу опиняється у психіатричній лікарні – герой аж надто серйозно сприймає свої супергеройські обов’язки, і марно намагався врятувати Джона Ф. Кеннеді. Перебуваючи у клініці, персонажу передбачувано доводиться говорити про головну травму свого дитинства – специфічне виховання та складні стосунки з прийомним батьком. Дієґо навіть описує Реджинальда Гарґрівсів як кіношного антагоніста та порівнює його з Дартом Вейдером, а себе – з героїчним Люком. Звісно, у 1960-тих ніхто не розуміє цієї паралелі, але відсилка справді хороша.
Ще один ретро-оммаж у другому сезоні серіалу – ранкова пробіжка Лютера, яка відразу нагадує майже ідентичну сцену з «Роккі». Як і легендарний герой Сільвестра Сталлоне, Перший біжить вулицями у сірому спортивному костюмі, а за ним слідує натовп радісних дітей. Ось тільки закінчується пробіжка Лютера трохи менш весело – йому на секунду здається, що поруч йде Еллісон, і бідолаха падає на землю. Але найбільш неочікувані кінематографічні відсилки у цьому сезоні – аж три оммажі Гаю Річі: і невдалий боксерський поєдинок Лютера, і похід Клауса в супермаркет, і пісня Golden Brown нагадують сцени з фільмів британського режисера. Ну а найбільш сінефільський референс сезону – «годарівський» монтаж у сцені, коли Ваня їде машиною до ферми.
Відсилки до коміксів та пісні 90-х
Хоча другий сезон доволі суттєво відходить від подій оригінального коміксу, тут все одно вистачає референсів графічного першоджерела. Наприклад, нарешті з’являється А. Дж. Кармайкл – розумна золота рибка, яка очолює Комісію. У серіалі його роль набагато менша, ніж у коміксі, але сама лише поява А. Дж. вчергове нагадує про те, наскільки дивний світ «Академії “Парасоля”», До речі, в одній зі сцен Клаус левітує за допомогою невидимого Бена – у коміксах він теж так робив, але цілком самостійно. А одна відсилка потрапила в сюжет лише у форматі жарту – у коміксі Лютер набирає вагу через депресію, а в серіалі він жартує про те, що братам та сестрам не варто сміятися з його ваги. Сценаристи вирішили не знімати сцени з товстим Лютером якраз через те, що Тайка Вайтіті нещодавно використав схожий комедійний прийом у третьому «Торі».
Крім цього, у другому сезоні регулярно можна помітити відсилки до інших графічних творів: сюжетна лінія героїні Еллен Пейдж часом нагадує історію Джин Грей з «Людей Ікс», а надприродні події посеред кукурудзяних полів відразу викликають асоціації з дитинством Супермена. Ще одна цікава пасхалка – чоловік з плакатом «Кінець близько», який відсилає нас до «Вартових». А ось сили Дієґо часом нагадують здібності Магнето – протагоніст не лише надзвичайно уміло кидає ножі, але й змінює траєкторію куль, що летять прямо на нього.
Утім, найбільш інтригуючі вміння проявляє Гарлан Купер – мовчазний син Сіссі, любовного інтересу Вані. У одній з фінальних сцен шоу хлопчик змушує дерев’яного горобця левітувати у повітрі, і це не лише вказує на те, що в третьому сезоні ми точно познайомимось з новим супергероєм (чи потужним антагоністом), але й пов’язує малого з новою організацією сера Реджинальда, яка називається The Sparrow Academy. Уважні глядачі мабуть не надто здивовані – загадкові малюнки горобців з’являлися чи не в кожній серії другого сезону.
Музика теж грає у серіалі не останню роль. Наприклад, Клаус регулярно повчає послідовників свого культу, цитуючи класичні поп-хіти: серед його «мудростей» опиняються фрази з пісень TLC («Don’t go chasing waterfalls, please stick to the rivers and the lakes that you’re used to»), Глорії Гейнор («I will survive») та The Backstreet Boys («Oh my God, we’re back again. Brothers, sisters, everybody sing»). Та й навіть сама секта називається Destiny’s Children!
Загадкове вбивство Джона Ф. Кеннеді
Цікаво, що у серіалі вистачає згадок про реальні історичні події – у першу чергу, про вбивство американського президента Джона Ф. Кеннеді. Спочатку нам розповідають про те, що Дієґо намагався вдертися у будинок Лі Гарві Освальда – чоловіка, який справді застрелив політика. Згодом – знайомлять з Джеком Рубі, тимчасовим роботодавцем Лютера і справжнім гангстером, який свого часу вбив Освальда, поки того вели у судову залу.
Протагоністи, звичайно, підозрюють, що їх прийомний батько якось пов’язаний з убивством президента – і цей сюжетний хід теж запозичено з історії. Річ у тім, що на документальних плівках недалеко від машини Кеннеді справді видно загадкового чоловіка у капелюсі, який в руках тримає чорну парасолю. Любителі теорій змов досі підозрюють, що ця людина була працівником ЦРУ, і подавала Лі Гарві Освальду таємний знак – чому б інакше він так дивно одягнувся у сонячний літній день? Але офіційне розслідування встановило, що «чоловік з парасолею» звичайний мешканець Далласу Луї Стівен Вітт, який обрав такий специфічний костюм з політичних причин. Річ у тім, що батько Кеннеді був фанатом контраверсійного британського політика Невілла Чемберлена, який завжди ходив з чорною парасолею в руках. Тож Вітт хотів дорікнути Кеннеді, нагадавши президентові про те, що його рідний батько мав сумнівні політичні погляди.