Ахтем Сеітаблаєв про українців на Netflix, комедії та складові популярного кіно
Сьогодні в кінотеатри виходить «Номери», фільм Олега Сенцова, знятий, поки режисер перебував у російській в’язниці. Тому ми поспілкувалися з Ахтемом Сеітаблаєвим, постановником «Кіборгів» і «Захара Беркута», який виконував обов’язки режисера на знімальному майданчику «Номерів».
Хотів би почати з «Номерів», вашого найсвіжішого фільму. Наскільки я розумію, Сенцов повернувся ще до прем’єри стрічки. Він встиг подивитися фільм до прем’єри і чи брав участь у фінальному монтажі картини?
Він бачив фільм до прем’єри, але фінальний монтаж мій, якщо казати про технічну складову. Узагалі наш режисер монтажу — Ярослав Камінський. Це оскароносний режисер монтажу, той самий, який свого часу робив монтаж у тому числі стрічки «Холодна війна» Павла Павліковського. Тому небайдужа людина робила монтаж стрічки.
А як ви узгоджували акторів із Сенцовим?
У листуванні. Ми надсилали фотокартки. Деяких з акторів Олег знав особисто. Наприклад, він дуже хотів і з самого початку радив запросити на роль Нуля Віктора Андрієнка. Чим мене спочатку здивував. Я Віктора теж знаю багато років, і я надзвичайно вдячний Олегу і, разом з тим, і Віктору за те, що Олег запропонував і наполіг на запрошенні Віктора; а Віктору за те, що він в черговий раз здивував людину, яка нібито його добре знає.
П’єса «Номери», як на мене, дуже гармонійно поєднана Олегом і в антиутопію, і в драму, і в гротеск, і в буфонаду.
До речі, хотів запитати. І Віктор Андрієнко, і Олександр Ярема — комедійні актори, які часто знімаються в скетчах. Ви спеціально шукали комедійних акторів чи просто так сталося?
Ну, звичайно, ми шукали навмисно. Але хочу підкреслити, що, як доволі часто відбувається, дуже якісні, надзвичайно професійні, з величезним досвідом і з великим внутрішнім об’ємом комедійні актори додають до своїх комедійних ролей, у яких є драматургічна або навіть трагічна складова, надзвичайного звучання, надзвичайної інтонації. Згадайте Євгена Леонова, наприклад. У його драматичних ролях і персонажах це просто фантастичне поєднання. Це вміння так органічно, гармонійно, майстерно працювати на території комедії — як на мене, якщо не найважчого жанру для втілення, то точно одного з найважчих — і при цьому надавати настільки трагічного звучання цьому матеріалу.
І ця суміш відповідає драматургії. Ця п’єса, як на мене, дуже гармонійно поєднана Олегом і в антиутопію, і в драму, і в гротеск, і в буфонаду. І, власне, в театр парадоксу, або абсурду, як іноді його називають. І саме такі актори, як на мене, краще підходять для виконання таких завдань.
А були якісь режисери чи фільми, якими ви надихалися, коли працювали над «Номерами»?
Під час показів на «Берлінале» доволі часто проводили паралелі зі стрічкою Ларса фон Трієра «Доґвілль». Можливо, тому, що там також використані «принципи французьких мізансцен» — це єдиний простір, який ти навмисно ділиш, розподіляєш не фізично, мурами якимись, а так будуєш мізансцени, що кожна нібито стає окремим приміщенням. Ти ніби замикаєш цю зону у великій локації. Можливо, від цього. Бо за жанром, усе ж таки, це зовсім інше. І інструментарій знімальний теж.
Я сказав одразу про «Доґвілль», бо переважна більшість порівнює. Для мене, з одного боку, це комплімент, бо Ларс фон Трієр дійсно видатний професіонал, видатний режисер. Проте я розумію чому — бо це в першу чергу візуальною складовою, єдиним простором, нагадує «Доґвілль».
А що стосується натхнення, то, як я й казав, ти сам іноді не розумієш. Це може бути аромат дівчини, яка пройшла повз, або світло, яке падає, коли сонце заходить, або навпаки, сходить. Або ти почув фразу, або подивився якусь стрічку, і в цій стрічці та сама сцена, одна, щось тобі допомогла вирішити. І це просто свідчить про те, що коли ти заряджений темою, емоцією, ідеєю певної розповіді, то натхнення може приходити з будь-якого джерела.
У мене є друзі, яких важко назвати кіноманами, які можуть раз-два на рік ходити в кіно, але вони ходили на «Кіборгів» декілька разів і казали, що це один з їхніх улюблених фільмів. І коли цей фільм вийшов, він встановив рекорд за касовими зборами серед українських фільмів. Я хотів запитати, у чому, на вашу думку, причина, чому «Кіборги» відкрилися для такої широкої аудиторії.
Мені здається, тут декілька чинників. Пробачте за нескромність, почну з команди. На мою думку, нам вдалося зняти якісне кіно. По-друге, хоча, можливо, це й по-перше, ми дуже хотіли зняти чесне кіно. І воно побудоване, і ми завжди про це казали і промотували (про промоцію я окремо скажу), що сценарій написаний Наталкою Ворожбит по реальних спогадах реальних людей, які реально брали участь у захисті Донецького аеропорту.
По-друге, промоція фільму розпочалася майже одразу після того, як ми ввійшли в знімальний період. З нами працював найкращий, як на мене, промопродюсер Валерій Козлітінов. Він розробив дуже потужну, змістовну, зрозумілу, соціально-орієнтовану концепцію, стратегію промотування стрічки. І я навіть скажу більше: що це для мене виявилося, врешті-решт, не тільки промоцією стрічки. Наведу один факт: коли ми знімали стрічку, у нас майже щодня хтось був присутній на знімальному майданчику з тих, хто був прообразами наших персонажів. Тобто ті самі люди, які захищали Донецький аеропорт. І ми завжди всередині команди в підготовчому періоді розмірковували над тим… Ясна річ, що ми будемо робити безкоштовні покази для ветеранів, волонтерів, лікарів, батьків, дітей, студентів. Але ми відчували, що… Замало цього.
Звичайно, ми розуміли й розуміємо, що ніякими грошима ти не повернеш загиблу людину до її родини… І ми постійно казали всередині про небайдужість. Що ми знімаємо кіно про небайдужих і, в принципі, задля небайдужих. І Валерій, можливо, вихопив оцю фразу і запропонував зробити таке: ми ближче познайомилися з фондом «Повернись живим», з Віталієм Дейнегою. А вони дуже прискіпливо ставляться взагалі до таких прохань. Вони ж розуміють, що ми звернулися до них з пропозицією, і, можливо, ми були далеко не перші взагалі. Хоча, можливо, на території кіно ми були перші, хто звернувся з такою пропозицією: давайте разом зробимо акцію «Я небайдужий», зміст якої полягає в тому, що — і це був якраз задум Валери — з кожного офіційно придбаного квитка 5 гривень ідуть у спеціальний фонд через «Повернись живим». І потім, після закінчення офіційного прокату, всі ці гроші, скільки ми зберемо, завдячуючи в першу чергу глядачам, ми передамо в цей фонд. І цей фонд уже під наглядом або за рішенням поважних серед військових, волонтерів і добровольців людей — власне, тих самих кіборгів — буде розподілений між родинами, скільки в нас вистачить грошей. Врешті-решт так і сталося.
Коли ви зробили настільки популярне кіно, чи відчинилися перед вами якісь нові двері? Що це режисер, якому можна довірити великий фільм, і він зробить результат, відіб’є бюджет, або принаймні не соромно буде дивитися.
Мені здається, що так. Після цього я знімав «Захара Беркута» і, напевне, це пов’язано саме з тим, що там є військові сцени. І коли я зустрічаюся з військовими чи будь-якою людиною, яка взагалі знаходиться в контексті того, чим країна живе ці останні сім років, то мені дуже приємно, коли впізнають, або, якщо в обличчя не знають, то коли кажуть, що це режисер «Кіборгів», я завжди отримую дуже теплі емоції.
Це ж така амбівалентна річ: ти намагаєшся працювати якісно, чесно, і якщо так стається, і фільм виходить гарний — це потім працює на тебе.
Ви самі сказали, що «Захар Беркут», «Кіборги» — масштабні військові фільми. Тепер камерний, можна сказати, фільм, в обмеженому просторі. Які ще жанри хочеться? Може, вам хочеться щось нове спробувати?
Узагалі-то я дуже давно мрію зняти комедію. Уже 8 років у мене лежать майже завершені 2 сценарії. 8 років я намагаюся зняти комедію, але постійно знімаю драми. (сміється — прим. ред.) Я взагалі дуже полюбляю комедії. І в якості актора — щоправда, поки тільки в театрі, — у мене чимало ролей, які певною мірою мали комедійну складову. І в тих ролях, які я зараз граю в деяких виставах, це теж є.
Але коли мене запрошують як актора, то абсолютна більшість… Можливо, це обличчя в мене таке серйозне, що запрошують на ролі, скажімо так, не розважального жанру, не комедійного. Хоча я дуже люблю комедії і вважаю, що це один з найскладніших жанрів, які взагалі можуть бути. Тобто мрію зняти комедію.
Так, наприклад, у «Додому» ви дуже переконливо граєте суворого батька.
Ну, це професія така. А що стосується «Додому», то цю роль я сам дуже хотів зіграти, і передав Наріману, дотримуючись не соціальної дистанції — тоді ще не було цього, дякувати Всевишньому, — а через кастинг-директора свою пропозицію, що я приходитиму на проби стільки, скільки буде потрібно, але я дуже хочу спробувати себе в іншій ролі, аніж ту, яку мені пропонують. І я вдячний за те, що вони — і режисери, і продюсери, — затвердили мене на цю роль.
Я дуже люблю комедії і вважаю, що це один з найскладніших жанрів, які взагалі можуть бути.
Ви в попередніх інтерв’ю згадували, що в Україні немає поки інтернет-платформи, яка могла б на запит глядачів замовляти серіали. Цього місяця виходить серіал Лукіча для інтернет-платформи. Як ви вважаєте, у нас є потенційно в Україні ресурс, щоб створити власні стрімінги? Чи є на них запит аудиторії?
Тільки вчора був присутній на презентації проєкту від платформи sweet.tv. І отримав від них запрошення якраз зняти для них невеличкий серіал за власним сценарієм. До цього вони зробили проєкт «Голлівуд українською», де разом з Film.ua зробили для культових фільмів на зразок «Володаря перснів» та «Гаррі Поттера» якісний дубляж з українськими акторами, якого у них раніше не було. І це, як на мене, дуже класний проєкт з усіх боків. Тому що це якісний дубляж, а ми знаємо, якого рівня український дубляж. І це і робота, і економіка, і, власне, має художню цінність.
І вчора була презентація якраз того, що вони запускають другу складову цього проєкту, «Голлівуд в Україні». Тобто робити український контент для української платформи для українського глядача, але з метою, щоб цей контент був цікавим не тільки в Україні.
Якраз хотів про це далі запитати. Бо останні кілька років Netflix допомагає якимось локальним серіалам вирватися на глобальну арену. Іспанський «Паперовий будиночок», бразильський «3%», деякі російські серіали.
«Фауда», ізраїльський серіал.
Так. А у нас поки, якщо подивитися на глобальний Netflix, єдиний український серіал, який є на Netflix, це «Слуга народу». Чи є потенціал у нас увірватися туди якимись власними проєктами?
Якщо казати про потенціал, то він є. Бо потенціал це, в першу чергу, люди — спеціалісти, які роблять якісний контент. Потім, звісна річ, це можливість, власне, донести до представників Netflix — або до локальних менеджерів, або до тих менеджерів, які опікуються певними територіями — щоб хоча б спочатку подивилися, і якщо є зацікавленість, то долучили цей контент до того, щоб він демонструвався і промотувався на Netflix.
Також є факт, що влітку цього року представники Netflix разом із, якщо я не помиляюся, StarMedia два або три тижні знімали частину того, що стане серіалом з Жан-Клодом Ван Даммом у головній ролі. І я теж познайомився з представниками Netflix, це французи, які були тут. Тобто певні напрацювання, якщо казати загалом про індустрію, вже є. Наша справа — по-перше, знімати якісний контент, і… Хоча тут важко розділяти, що перше, а що друге. Тому поєднаємо якісний контент і їхню можливість його подивитися, зацікавитися і стати нашими промоутерами вже в глобальному світі.
Історичних постатей на цій землі вистачає мінімум на 25 років безперестанного виробництва кіно по цих історіях.
Ви сказали, що зніматимете серіал для sweet.tv, ви також зняли серіал «Доброволець» для ICTV. Чим для вас відрізняється робота, як режисера, з кіно та з серіалами? Що вам простіше, що вам ближче?
Для мене немає різниці, знімати прокатне кіно чи серіал для телебачення. Просто тому, що це твоя професія, це твоє сумління, це твоє відношення до професії. Тому, звичайна річ, переважно серіали українського виробництва дуже рідко мають такий бюджет, який уже мають українські стрічки, завдячуючи підтримці держави. Але менше з тим, коли ти отримуєш пропозицію чи сценарій, ти ж повинен розуміти, читаючи сценарій, розуміючи бюджет, що ти можеш зробити, чи ти можеш зробити якісно, чи дозволить це тобі зробити так, щоб не було соромно ані тобі, ані всій команді. А щодо відношення немає ніякої різниці.
Ви казали в попередніх інтерв’ю, що вам було спочатку важко взятися за «Кіборгів», бо це сучасна тематика. Але ми бачимо, що зараз фільми про сучасні конфлікти на Сході активно знімаються: «Атлантида» про це, «Забуті»…
«Погані дороги».
Так, «Погані дороги» Ворожбит. Можливо, це мені здається, але в кіно в час від того, як ми отримали незалежність і до 2014 року, ми як фільми тоді не знімали, так і фільми про цей час не знімали. У нас немає про що в цей час сказати чи немає цікавих тем? Можливо, про якісь постаті епохи незалежності?
Ви маєте на увазі байопіки?
Байопіки чи якісь судові драми про рішення українських судів. Бо складається враження, що ніби не було України в кіно від 1991 до 2014 року.
Просто події, свідками яких ми є, а іноді навіть і співучасниками, настільки глобальні, настільки емоційні, настільки трагічні. Що може бути трагічнішим, ніж війна? Це, з одного боку, дивна річ, а з іншого, можливо, цілком природно, що саме під час отаких от глобальних геополітичних, людських змін, трагедій, драм саме життя якось так врівноважує, що поруч зі смертю, поруч із трагедією, поруч з тим, що людина багато чого втрачає, в тому числі життя — якщо не своє, то своїх близьких чи друзів — поруч із цим з’являється дуже багато творчої енергії.
Звичайно, у нас в Україні є дуже багато історичних постатей. На жаль, не для всіх цих постатей станом на зараз знайшовся бюджет у державі. Це окреме питання, і дуже об’ємне. Але казати про те, що немає про кого знімати — ні, звичайно, є. І Леся Українка, в першу чергу. Про Тараса Шевченка дві стрічки вже завершені, якщо я не помиляюсь. І так далі, і так далі. Історичних подій, історичних постатей на цій землі вистачає, мені здається, років так на 25 мінімум безперестанного виробництва кіно по цих історіях.
І наостанок хотів запитати якісь поради читачам, що подивитися з серіалів або фільмів. Можливо, вам щось сподобалося останнім часом. От ви згадували про «Фауда» на Netflix.
«Фауда» на Netflix це серіал, який був створений, починаючи з ідеї, двома офіцерами в запасі ізраїльської спецслужби Моссад. Наскільки мені відомо, вони не знайшли підтримки на ізраїльському телебаченні, коли вперше звернулися по копродукцію чи створення. І, якщо я не помиляюсь, вони мало не на власні гроші зняли перший сезон або перші декілька серій. Я не знаю, яким чином вони змогли продемонструвати це комусь із Netflix, але зараз вони знімають чи вже відзняли третій сезон. Надзвичайний серіал.
Якщо казати взагалі про всесвіт Netflix, то чим він мені подобається… Пробачте, скажу зараз не професійну річ, але глядацьку. Можливо, це буде правдою. Заходьте на Netflix або на Amazon, і якщо ви тиснете на будь-яку стрічку або будь-який серіал, це буде як мінімум якісно та незвично. Навіть якщо тема вам цілком знайома, то це буде або такий акцент, або такий кут зору на цю тему, що викличе у вас подив, зацікавленість, бажання подивитися до кінця, чим врешті-решт це закінчиться, і здивування тому, наскільки життя, і творчість як частина його, наскільки об’ємне, різноманітне і ще раз підтверджує ту тезу, що мистецтво взагалі — це безкінечна річ. Не має даху — в хорошому сенсі цього слова — тому що ніхто, ніколи не зможе сказати «Я знаю все: всі нюанси, що треба робити отак і отак, і буде вам щастя».
Тому що ми знаємо багато прикладів, коли нібито все складається: надзвичайний акторський склад, потужний бюджет, вся команда, промо, і так далі — і не відбувається. Або немає бокс-офісу, або ще чогось, не відбувається якоїсь магії. Тому Netflix, мабуть, тому й стали лідерами, що першими в світі зробили ставку на те, що це передусім якісний, незвичний контент, який ти можеш передивлятися тоді, коли ти сам хочеш. Що теми, жанри — будь-які, на будь-яку тему. Аби це було цікаво, змістовно й гуманістично врешті-решт. Я не бачив жодного серіалу чи фільму Netflix — звісно, я не можу передивитися всі — який би не був би всередині з гуманістичною стратегією. І це дуже важливо, бо я прихильник того, що не глядач формує контент, а контент формує глядача. І Netflix якраз цим і взяв. Бо коли кажеш Netflix, у тебе одразу асоціація, що це якісно, класно й цікаво.
