«Ясуке» від Netflix: коли ідей забагато для одного аніме
В одному з перших матеріалів, який я написав на Vertigo, я обстоював думку, що аніме може бути різним, і хибно вішати на нього ярлики на кшталт «мультики для збоченців» чи «мультики для хлопчиків». Аніме це не жанр, а носій інформації; те, що англійською лаконічно називається medium. Аніме може бути комедійним, може бути романтичним, може бути пригодницьким. Саме поєднання жанрів є однією з його найсильніших рис: тут є не тільки звичні для західного ринку романтичні комедії або пригодницькі бойовики, а й широкий асортимент фентезі-комедій, кіберпанк-антиутопій чи спортивної фантастики. Словом, є коктейлі майже на будь-який смак.
Тому якщо ви хочете створити серіал про чорношкірого самурая з велетенськими роботами, бойовими шаманами, священиками-мутантами та магічними дівчатами, то аніме — мабуть, найкращий інструмент для реалізації цього бажання. Новий серіал «Ясуке» («у» не вимовляється, звучить як «я́ске») на Netflix показує, як виглядатиме таке поєднання. Але не дає відповіді на численні питання «Навіщо?» Навіщо додавати в реальну історію чорношкірого самурая роботів і магію? Навіщо додавати реальні історичні події в серіал про магічну дівчинку? Навіщо поєднувати в одному серіалі католицького священика-мутанта і старого самурая, який відмовляється сприймати інновації Оди Нобунаґи? А головне — навіщо тіснити все це в дві з половиною години хронометражу?
2 історії, 1 шоу
«Ясуке» за свої шість серій (незвично маленька цифра для аніме, де стандартний сезон складається з 12-13 серій) розповідає одразу дві історії, які поєднує, головним чином, персонаж Ясуке. У першій він зустрічає генерала Оду Нобунаґу, стає самураєм та його довіреною особою. Це реалістична оповідь, заснована на реальних подіях, про притаманний Японії (і не тільки) реакціонізм, опір суспільним змінам і прогресу. Ця історія закінчується самогубством Нобунаґи на очах у Ясуке. І це не спойлер — з цієї події починається перша серія.
Друга історія серіалу розгортається через багато років після цього, коли Ясуке працює човнярем у невеличкому селищі. Там він зустрічає Сакі, дівчинку з таємними магічними здібностями. Коли він намагається відвезти її в інше селище до лікаря, він зустрічає банду найманців, що складається з велетенського робота; росіянки, що обертається на ведмедя; чорношкірого шамана, що викликає духів; і вбивці з цілим арсеналом холодної зброї. Вони всі працюють на католицького священика, якому потрібна дівчинка, щоб за допомогою її сили очолити католицьку церкву. А ще він мутант. І навіть не головний антагоніст серіалу.
Як можна побачити, ці дві історії не просто різні, вони тонально та ідейно суперечливі. І хоча візуально ефект зміни хронології зроблений дуже приємно, складається враження, ніби хтось прямо під час серії перемикає канали. Подій і персонажів у «Ясуке» достатньо як мінімум для трьох таких сезонів: у першому Ясуке стає самураєм при Оді Нобуназі; у другому, через багато років, зустрічає Сакі та захищає її від священика; у третьому ми нарешті сходимося в бою з Даймьо, головним антагоністом серіалу. Натомість усе це перетворюється на безглуздий вінегрет з персонажів, які постійно змінюють одне одного, не встигаючи розкритися чи запам’ятатися. Сюжет рухається настільки бурхливо (і нелогічно), що може скластися враження, ніби в серіалі пропущено кілька серій.
Недбала світобудова
Зрозумілий і послідовний світ — одна з невід’ємних складових якісного фентезі. Але як цього досягти, якщо «Ясуке» не вистачає час навіть на сюжет і персонажів? Тому про світ серіалу майже нічого не відомо. Нас всліпу закидають у світ феодальної Японії, де з якоїсь причини з’являються шамани, маги та роботи, а ключем до влади стає маленька дівчинка. Як саме працюють її сили, нам не пояснюють, як і причину появи всіх паранормальних елементів. Вони просто є. Як то кажуть, deal with it.
А ще в цьому світі розмовляють англійською. Ні, не такою англійською, як, наприклад, у фільмі «Спартак» чи серіалі «Рим», де зрозуміла глядачам мова заміняє незрозумілу латинську. А справжньою англійською мовою замість японської. І я це кажу не тому, що англійська доріжка є для серіалу оригінальною.
У першій серії Ясуке, зустрівши найманців, говорить японською фразу «Ви не знайдете тут звитяги. Тільки біль і кров». Після цього один з найманців його не розуміє, а інший дивується, що Ясуке, виявляється, знає японську. Здавалося б, маленький епізод. Але він означає, що вся англійська мова, яку ми чуємо в серіалі — справді англійська. І від Оди Нобунаґи, і від традиціоналіста Хатторі Хандзо, і від пересічних жителів маленьких селищ. Або що сценаристам серіалу абсолютно наплювати на такі деталі. Як і на решту складових світобудови.
І це особливо прикро, якщо порівняти з іншими сучасними творами. Наприклад, у аніме «Реінкарнація безробітного», яке виходило в зимовому сезоні, в останніх серіях герої потрапляють на інший континент, де всі розмовляють іншою мовою. І щоб це не загубилося для глядача, усі тамтешні персонажі розмовляють вигаданою мовою, на яку внизу дають японські субтитри. З цієї ж причини і в «Грі престолів» для дотракійців створили окрему мову. Бо англійська вже вживалася на позначення спільної мови Вестеросу. Саме з таких дрібниць і складаються достовірні (або хоча б мінімально цікаві) вигадані світи. Але «Ясуке» не зацікавлений у такій детальній світобудові. У чому саме він зацікавлений, мені встановити так і не вдалося.
Ідейна вторинність
Здавалося б, з таким набором різних ідей аніме приречене бути принаймні оригінальним і неповторним. Але, на жаль, усі ідеї «Ясуке» вже були реалізовані в інших серіалах, і до того ж набагато краще. Поєднання самураїв і хіп-хопа? Це вже було в «Самураї Чамплу» Шінічіро Ватанабе, автора «Ковбоя Бібопа». Роботи у феодальній Японії? «Ґінтама» створила в цих декораціях сотні серій. Головний герой, який захищає маленьку дівчинку? Про це є недавній суперхіт «Клинок, що знищує демонів».
Навіть історію про чорношкірого самурая вже розповідали. У 2007 році вийшов п’ятисерійний мінісеріал «Афросамурай», де головну роль озвучив Семюел Л. Джексон, а композитором став RZA з гурту Wu-Tang Clan. Головного героя звуть не Ясуке, але не секрет, що саме він став прототипом героя. І навіть сетинг «Афросамурая» теж додає до феодальної Японії фантастичні елементи: пов’язки, які надають своїм власникам надприродні здібності.
Можливо, творці «Ясуке» свідомо вирішили уникнути порівнянь із таким попередником, тому й додали в своє аніме настільки багато нових компонентів. Але від цього серіал не став більш оригінальним, а скоріше перетворився на мішанину з поширених в аніме тропів, жоден з яких не отримує достатньо часу на те, щоб бути справді ефективним.
Музика і Flying Lotus
Коментар Сергія Кейна, головного редактора Comma
Лос-Анджелеський продюсер Flying Lotus виріс на аніме — «Перлина дракона», «Сіндзюку: місто демонів», «Кулак Полярної Зорі», «Акіра», «Манускрипт ніндзя». Кілька років тому він навіть попрацював із кумиром, режисером «Ковбоя Бібопа» Шінічіро Ватанабе, над кліпом на пісню «More». Тож цей саундтрек — його мрія наяву.
Артист розумів, що глядачі порінюватимуть звукову доріжку із джазом «Ковбоя Бібопа» та хіп-хопом «Самурая Чамплу», тож взявся створити інакшу естетику. У багатій та водночас виваженій палітрі «Ясуке» поєднуються чілові хіп-хопові біти, японська й африканська перкусія, розріджені футуристичні синтезатори. Певною мірою, це еволюція «шаолінського звучання» в хіп-хопі, яке розпочали Wu-Tang Clan (ще одні фани аніме) у дев’яності, помножена на фірмовий прифанкований вайб Flying Lotus, при цьому синти інколи нагадують космічні мотиви з фільму «Той, хто біжить по лезу» — і продюсер справді згадує роботу Вангеліса як джерело натхнення. Також за словами ФлайЛо на концепцію вплинули треки культового бітмейкера J Dilla, в яких той семплював японського кінокомпозитора Ісао Томіту.
Музика тут вшивається ледь не у всі визначні сцени. Психоделічна, як суперсили у кадрі, вона часто додає сюжету несподівані виміри — наприклад, під час битв може випромінювати не загрозу, а захоплення, дух пригод. Саме саундтрек втілює стиль Ясуке — світлого, мудрого, мирного воїна посеред гнучкої реальності, сповненої езотерики.
Головна тема «Black Gold», приправлена фальцетом і грайливою лірикою Thundercat (ще один фан жанру), за емоційним забарвленням примарно нагадує піднесені балади з класичних аніме. Додаткова родзинка — пісня «African Samurai», де вривається репер Дензел Каррі (і ще один фан), римує катани і Гану, неймдропить полководця Оду Нобунаґу та рогатого демона з японського фольклору Оні.
Будучи музичним графоманом, Лотус створив для сезону понад 200 треків, з яких режисер обрав потрібні. У підсумку «Yasuke OST» просідає як самостійний альбом, проте після перегляду серіалу слугує достойною путівкою назад у цю атмосферу нової самурайської фантастики.
Netflix і проблема анімації
Якщо ви дивилися перші сезони оригінальних мультсеріалів Netflix («Кастлванія», «Принц-дракон», «Кров Зевса»), то можете чудово уявити, який вигляд має анімація «Ясуке». Так, фірмові для стримінгу «лаги» не оминули і цей серіал. Не допоміг навіть той факт, що відповідальною за зовнішній вигляд була японська студія MAPPA. Точніше, це могло навіть завадити. Річ у тім, що МАРРА в кінці останнього року випустила одразу два крупнобюджетні популярні аніме: «Магічну битву» та фінальний сезон «Атаки титанів». А ресурси японських студій анімації, з їхніми завжди перевантаженими працівниками, аж ніяк не нескінченні.
Щоправда, перед кожною екшн-сценою аніматори ніби збирають свої сили в кулак та показують, на що вони справді здатні. Але кожна екшн-сцена рано чи пізно закінчується, і «Ясуке» знову повертається до грубої та смиканої анімації.
Припускаю, що на всі закиди на адресу серіалу може бути одна спільна відповідь: гроші. Можливо, Netflix дав гроші тільки на 6 серій, і, не бажаючи щось викидати, режисер ЛеШон Томас зі своєю командою вирішив вмістити в цей хронометраж усе, що мав. І, можливо, маючи в розпорядженні 12 серій або декілька сезонів, ми б побачили іншу, більш послідовну та цілісну історію з персонажами, які справді запам’ятовуються. Натомість «Ясуке» вийшов сирим, суперечливим і непослідовним. І якщо його продовжать, творцям доведеться чимало попрацювати, щоб у наступних сезонах перетворити його на аніме, варте уваги.
