Грубі жарти й більше нічого: чи варто дивитися серіал Hoops від Netflix
Наприкінці серпня на Netflix вийшов мультсеріал для дорослих Hoops, який розповідає про запального й нестриманого тренера шкільної баскетбольної команди Бена Гопкінса. Його заповітна мрія – стати легендарним тренером і купити нескінченний басейн, де йому смоктатимуть усі його члени. Так, у множині. Але поки що він вимушений тренувати таких самих лузерів, як і він сам; жити в тіні свого батька, колишнього майже зіркового баскетболіста; та страждати через те, що від нього пішла дружина.
Вам варто звернути увагу на Hoops, якщо:
Ви любите мультсеріали для дорослих (і подивилися всі інші). Передивилися всі сезони «Сімпсонів», «Гріффінів», «Бургерів Боба» і «Південного парку»? Не можете дочекатися, коли з’являться нові сезони «Арчера» і «Розчарування»? Сумуєте, що закінчилися «Футурама», «Кінь БоДжек» і «Брати Вентура»? З ностальгією згадуєте «Бівіса і Батхеда»? Якщо ви відповіли «так» на всі ці запитання, і вам більше нічого дивитися, то, можливо, Hoops – саме для вас.
Мультсеріали для дорослих уже давно сформувалися в окремий жанр з власною аудиторією. І, як завжди в таких ситуаціях, щоб вийти за межі цієї аудиторії, треба запропонувати глядачам щось нове. Усі вищезгадані серіали роблять щось, що відрізняє їх від інших представників жанру. «Рік і Морті» та «Футурама» обігрують тропи наукової фантастики, «Розчарування» намагається робити те саме з фентезі, «Брати Вентура» пародіюють пригодницькі серіали, «Арчер» – шпигунські (поки Адаму Ріду в останніх сезонах це не набридло). «Південний парк» уже давно синонімічний з соціальною критикою, «Сімпсони» – з попкультурою, а «Кінь БоДжек» по-дорослому не тільки жартує, але й говорить про депресію. Таким чином, можна не любити мультсеріали для дорослих як жанр, але дивитися окремі з них, які вам більше до душі.
Проте є серіали, яким цілком комфортно в межах цього жанру. Вони не намагаються його розширити, поглибити, поєднати з чимось іншим – вони просто роблять мультик для дорослих. Саме до таких і належить Hoops. Він знає, чого хоче: грубих жартів і обсценної лексики. Синопсис і трейлер повністю розкривають зміст серіалу: тренер шкільної баскетбольної команди кричить з матюками на своїх гравців і на всіх інших. Якщо ви розумієте, що це серіал для вас – сміливо вмикайте.
Не варто дивитися Hoops, якщо:
Ви хочете, щоб жарти були не просто грубими, а ще й дотепними. У руках майстра обрáзи можуть бути справжнім мистецтвом. Наприклад, як у Армандо Іануччі в The Thick of It та Veep, які за 90 серій на двох показали, наскільки вигадливою та смішною може бути груба лексика. Але якщо обрáзи у Іануччі – це пензлик у руках майстра, то у сценаристів Hoops це скоріше кольоровий олівець у руках дошкільнятка: гама значно бідніша, а мазки набагато простіші та пряміші. І проблема не в тому, що гумор серіалу рідко піднімається вище пояса – жарт зі словом «член» теж може бути смішним. Але коли сміятися треба над самим словом «член», і так 10 серій поспіль, це швидко набридає.
Мультсеріалу критично бракує того, що називається punch-up – щоб жарти «підтягнули», зробили смішнішими, жвавішими, енергійнішими. Натомість складається враження, що зі сценаріями не працювали, а записували першу ж версію, або навіть акторський експромт. Проте це не стендап, де можна за один вечір зняти повнометражний випуск, а анімація, на яку йде безліч людино-годин. І хоча візуально цей мультсеріал абсолютно не вражає, усе одно шкода мультиплікаторів, які витратили стільки часу на втілення напрочуд примітивних жартів. Особливо рідко влучають останні жарти сцен, які незграбно зависають у повітрі, залишаючи після себе кілька секунд тиші, за яку встигає стати соромно за людей, які це написали. Так само недолугими є й безглузді пісеньки, які чомусь звучать майже в кожній серії.
Ви хочете побачити цікавих персонажів. Для комедійних серіалів персонажі є ледь не найголовнішою складовою. Адже якщо за ними хочеться спостерігати, то можна пробачити серіалу і недоліки в сценарії, і невдалі жарти. На жаль, у Hoops персонажі ще слабші за жарти. Вони не просто стереотипні й пласкі, вони одновимірні. Уся глибина, яка розкривається за 10 серій, це те, що високий гравець виявляється ще й тупим, а товстий гравець – ще й шепелявим. Крім того, всі без винятку дійові особи, від учнів до директорки, схиблені на сексі, ніби пубертатні восьмикласники.
Але найгіршим, в усіх сенсах цього слова, персонажем є головний – сам тренер, озвучений Джейком Джонсоном. Він поганий як людина, бо це дурний самозакоханий грубіян, у якого немає жодної хорошої риси. Проте цікавий персонаж не має бути взірцем моральності. Навпаки, за персонажами без вад нецікаво спостерігати, їм нікуди рости. Але Бен Гопкінс теж не росте, і він такий самий примітивний, як і всі, хто його оточує. Він кричить на всіх і мріє вразити батька, щоб той його любив – от і весь персонаж. Коли обов’язковий епізод з флешбеками нарешті розкриває причини такої його поведінки, виявляється, що він… просто любить лаятися. Це робить його щасливішим.
У результаті перегляду не може не виникнути враження, що група друзів-коміків просто знайшла можливість легко заробити за рахунок вічно спраглого до контенту Netflix, нашвидкуруч придумала простенькі сюжетики, за тиждень записала всі свої репліки, після чого віддала матеріал аніматорам і згадала про нього тільки коли серіал був уже готовий до ефіру. Не дивно, що головний герой Hoops цинічно думає тільки про себе – ймовірно, ця риса об’єднує його з творцями мультсеріалу.