Драма в космічних декораціях: чи варто дивитися серіал Away від Netflix
4 вересня на Netflix вийшов 10-серійний перший сезон нового серіалу Away, який розповідає про першу пілотовану експедицію на Марс. Роль лідерки експедиції Емми Ґрін виконала дворазова лауреатка премії «Оскар» Гілларі Свонк. Серіал отримав змішані відгуки від критиків (близько 6/10 як на Metacritic, так і на Rotten Tomatoes), але при цьому став найпопулярнішим на тижні в українському сегменті стрімінгу. Ми його подивилися й підказуємо, кому варто звернути на нього увагу, а кому краще пропустити.
Оскільки враження від перегляду часто визначаються попередніми очікуваннями, то одразу почнімо з головного, до чого треба бути готовим усім, хто захоче подивитися Away.
Вам не варто дивитися Away, якщо:
Ви очікуєте побачити «тверду» наукову фантастику на кшталт «Марсіанина» чи «Гравітації». На перший погляд серіал від Netflix чудово вкладається в канони цього піджанру: тут немає ні гіпердвигунів, ні телепортації, ні навіть малюсіньких чорних дір чи кротовин. Та й саме фантастичне припущення, перша пілотована місія на Марс, не здається останнім часом аж настільки недосяжним. Проте якщо вас приваблює саме науково-фантастичний компонент серіалу, і ви хочете побачити, які виклики та складнощі можуть чекати на космонавтів дорогою на Марс, то Away — не для вас. Тому що всі «технічні» проблеми в серіалі існують тільки як привід внести щось нове у стосунки персонажів.
Наприклад, у першій серії ми дізнаємося, що ще до початку місії, під час польоту на Місяць, на борту корабля сталася пожежа, яка мало не обернулася загибеллю всіх членів екіпажу. І хоча нам пояснюють, що саме було причиною надзвичайної ситуації, не це є головним фокусом серії. Так само мало важить і спосіб, у який цю пожежу ліквідували. Натомість нам показують, як ця ситуація змусила окремих космонавтів сумніватися в лідерських якостях героїні Свонк. Коли пізніше у одного з космонавтів спалахує вірус, що загрожує всім членам екіпажу, серія зосереджується не на тому, як врятувати долю космічної місії, а на тому, як ця ситуація нагадує хворому про травматичний дитячий досвід.
До того ж відсутність гіперпросторових стрибків і двигунів на антиматерії зовсім не означає, що творець серіалу Ендрю Гіндеракер зацікавлений в реалістичності своєї космічної подорожі. Члени екіпажу вільно розмовляють по мобільному телефону з членами своєї сім’ї, які залишилися на Землі; якість відеовикликів з відкритого космосу перевершує оптоволокно; а коли ракета нарешті віддаляється, то дзвінки й відеовиклики обриваються раптово й незворотно.
Якщо «Марсіанин» і «Гравітація» працювали за формулою «людина проти байдужості й безкрайності космосу», то тут персонажам треба здолати не космос, а самих себе: пристосуватися до нового життя, переступити через власні страхи, змиритися з новою реальністю. Тому якщо ви готові до того, що це не фантастика, а драма в космічних декораціях, то розповідаємо про те, чим Away заслуговує на вашу увагу.
Варто подивитися Away заради:
Особистої і сімейної драми. Як уже було сказано, політ на Марс і космічні пригоди — це просто способи додати драми в життя головних героїв. Для всіх п’яти членів екіпажу подорож на іншу планету стає особистим чистилищем, випробуванням, підготовленим спеціально для них. Серіал не дарма має таку назву. Саме відстань між п’ятьма космонавтами та їхніми сім’ями відіграє вирішальну роль у сезоні. І зі збільшенням цієї відстані змінюються й стосунки між членами екіпажу.
Але драма не обмежується тільки людьми в космосі. Чоловік головної героїні ще в першій серії вимушений лягти на невідкладну операцію, і на його відновленні після неї та прийнятті нового життя, без дружини та з дочкою-підлітком, зосереджується «земна» частина серіалу.
Іншими словами, Away, попри свій зовнішній вигляд, зроблений не для людей, яким подобається телесеріал «Простір» (The Expanse), а для глядачів хітового шоу NBC «Це — ми» (This Is Us). Космічний сетинг просто додає нових барв і освіжає знайомі формули сімейної драми.
Головної героїні. Гіларі Свонк зробила собі кар’єру та заробила два «Оскари» на амплуа «сильної жінки», і тому не дивно, що саме її покликали очолити екіпаж місії на Марс. Емма Ґрін у її виконанні — водночас і мати, яка вимушена покинути свою дочку; і дружина, яка може тільки на відстані спостерігати за відновленням коханого чоловіка після важкої операції; і капітан космічного корабля, від якого залежить доля найважливішої експедиції в історії. Свенк чудово знаходить баланс між вразливістю та холодним командирським тоном, між сумнівами у правильності свого вибору та впевненістю у власних лідерських якостях.
«Першу людину» Дем’єна Шазелла у 2018 році критикували за те, що його головний герой майже не виявляв емоцій. Але навряд чи можна звинувачувати режисера в тому, що Ніл Армстронг і справді був «холодною» людиною — недарма саме його вибрали для ролі капітана. Тому що такими зазвичай і є справжні космонавти: спокійні, врівноважені та передбачувані. У реальному космосі нікому не потрібні «гарячі голови». Але Away дуже далекий від реального космосу, тому героїні Гіларі Свонк дозволено бути емоційною, приймати ризиковані рішення та конфліктувати з командою. Це додає серіалу видовищності та збільшує градус драматизму, але, знов-таки, може відвернути людей, які очікують на більш точне зображення справжніх космічних подорожей.
«Diversity» здорової людини. Культурна, ґендерна та расова різноманітність фільмів і серіалів — тема, що вже давно створює суперечки. Комусь її забагато, що порушує історичні контексти та вже сформовані канони, комусь її замало, що заважає піднімати та висвітлювати проблеми, які до цього ігнорувалися. Away — чудовий приклад того, як можна справді елегантно й природно зробити акторський склад різноманітним. Адже що може бути логічнішим для поєднання персонажів з різних культур, ніж спільна космічна місія? Робота на МКС уже давно об’єднує космонавтів з різних країн, і перша експедиція на Марс гарантовано буде результатом співпраці різних космічних агенцій.
Екіпаж у серіалі складається з п’яти космонавтів: росіянина, китаянки, британця, індійця та американки. Кожен з них розмовляє зі своєю родиною та співвітчизниками своєю мовою, причому, якщо судити за росіянином, то мовою якісною, не ламаною «голлівудською». Хтось читає Тору, хтось вірить у забобони, хтось приховує свої «заборонені» стосунки, а хтось хоче ніколи більше не бачити свою родину. Ніхто з персонажів не здається «токеном», необхідним для того, щоб виконати квоти, кожен є повноцінною й потрібною частиною історії. І хоча героїня Свонк і є призмою, крізь яку ми сприймаємо події на кораблі, усі члени екіпажу отримують власну серію, присвячену їхньому особистому досвіду, що поставив їх на шлях до Марса.
