Стара легенда в нових декораціях: чи варто дивитися серіал Cursed від Netflix
Стрімінговий гігант нарешті презентував публіці перший сезон серіалу «Проклята», який переповідає одну з найголовніших історій західної цивілізації – легенду про короля Артура – з точки зору Німуе, Володарки Озера. Умовним першоджерелом серіалу став однойменний роман авторства Тома Вілера з ілюстраціями легендарного Френка Міллера. Але лише умовним, бо права на екранізацію продалися ще до того, як книжка побачила світ, а сам Вілер пов’язаний передусім з Голлівудом, а не з письменництвом. Не дивно, що саме він і став шоуранером проєкту.
В основі серіалу – криваве винищення червоними паладинами (католицькими фанатиками) народу Фей, корінного населення Туманного Альбіону. Головна героїня – Німуе, дочка верховної жриці Небесного племені, яка з дитинства почувається вигнанкою у власному селищі через свої надприродні здібності. Коли червоні паладини знищують її дім, вона несподівано отримує чарівний меч, який має віддати легендарному чаклуну Мерліну.
У артурівських легендах Німуе, як і переважна більшість персонажів, має багато різних зображень: від могутньої чаклунки, що вбила Мерліна та виростила Ланселота, до дивної жінки у ставку, що роздає мечі, які не можуть бути основою державного устрою. Якою ж саме постала Німуе в серіалі Netflix та кому варто звернути на нього увагу?
Варто дивитись Cursed, якщо:
Ви любите класичну легенду, але вам не подобається особисто Артур.
Звичний нам король Артур – справжній герой з тисячею облич. Він народжується ніким, отримує надприродне покликання, спершу відмовляється від нього, але потім приймає свою долю та рятує свій народ. Його можуть звати Люк Скайвокер. Його можуть звати Фродо Беггінс. Його можуть звати Гаррі Поттер. У цьому серіалі його звуть Німуе. Саме так: замість переповідання легенди про короля Артура з точки зору іншого персонажа цієї легенди, «Проклята» просто міняє героїв місцями.
Замість того щоб працювати з наявними сюжетами, де Німуе відводиться в найкращому випадку роль другого плану, серіал переписує історію Артура під неї. Вона отримує Меч Влади (у серіалі він не називається ні Кларентом, ні Екскалібуром), вона стає королевою, а всі герої циклу пов’язані з нею: хтось як коханець, хтось як родич, хтось як ворог, хтось як заступник і друг. І героїв цих у фільмі чимало. Вже з першої серії і аж до останніх кадрів серіал грається з глядачем у гру «Вгадай, яке ім’я з артурівського циклу носить цей персонаж». Деякі очевидні відповіді приховуються аж занадто довго, тому їхнє розкриття не справляє бажаного ефекту.
Але, перетасувавши персонажів, саму легенду «Проклята» розповідає вправно, а подекуди навіть майстерно. Серіал завжди знає, що буде далі й навіщо, тому безцільні блукання персонажів тут зведені до мінімуму (але зовсім без них не можна, це ж усе-таки Netflix).
Ви готові довіритися сценаристам у розкритті персонажів.
Найманець Артур, який погано співає на ринковій площі перед простим людом. Вічно п’яний Мерлін, що манерами нагадує капітана Джека Горобця. Король Утер Пендраґон, що веде себе як розпещений малюк. Така інтерпретація знайомих персонажів може змусити глядача вимкнути серіал уже під час першої серії. Не буду приховувати, що таке саме бажання виникло і в мене. Але поступово стає зрозумілим, що шок-ефект – не єдина причина, чому ці та багато інших персонажів постають саме такими.
За 10 серій сценаристи встигають показати, що вони знають своїх героїв, і розуміють, чому саме вони так поводяться та чого саме вони хочуть. Персонажі не просто виступають тлом для королеви Німуе, вони теж розвиваються, і вже під кінець сезону стає зрозуміло, чому деякі з них отримали саме такі імена.
Проте все одно не відпускає відчуття, що цю саму історію можна було розповісти з іншими іменами. Це могло бути масштабне фентезі про дівчину-чаклунку, яка має захистити свій народ, що перебуває на межі вимирання. Можливо, тоді образи релігійних фанатиків, що криваво витісняють корінне населення, яке живе в гармонії з природою, були б ще разючішими. Натомість серіал щосили чіпляється за Артуріану, змушуючи замислитися над тим, чого справді хотіли творці: вдихнути нове життя в стару легенду чи просто скористатися безкоштовною інтелектуальною власністю для того, щоб розповісти власну історію.
Варто пропустити Cursed, якщо:
Ви хочете побачити продуманий і унікальний фентезійний світ.
Здавалося б, це очевидно: про яку унікальність може йтися, якщо легенду про короля Артура переповідали вже десятки, якщо не сотні разів? Але світ «Проклятої» – це не звична для цих легенд Англія раннього середньовіччя. Це пересічний фентезійний світ, де поруч із людьми живуть не-людські істоти, яких людство потроху знищує. Знайомо? Мабуть, тому, що в такому самому світі відбуваються події іншого фентезі-проєкту Netflix – «Відьмака». І хоча артурівське коріння історії про Ґеральта не заперечує сам Сапковський, хотілося б, щоб «сусідні» фентезійні серіали не викликали відчуття, що в сусідньому лісі ховається Цірі, а в місто, яке захопили червоні паладини, от-от в’їде Білий Вовк на Плітці.
Причому «Проклята» має потенціал до того, щоб вирізнятися: у цьому світі магії значно більше, ніж у світі «Відьмака», багато племен, що зовні відрізняються від людей. Але в кадрі вони всі зливаються в мішанину з оленячих та баранячих рогів, крил, луски та інших незвичайних частин тіла. Замість того, щоб зосередитися на кількох племенах і зробити їх різними та запам’ятовними, серіал перетворює будь-які зібрання Фей на геловінську вечірку. Парадоксально, що в цілому схожих між собою людей художники-постановники змогли виразно візуально поділити на вікінгів, червоних паладинів та простолюдинів, а серед настільки різних Фей отримали індивідуальність хіба що члени племені Бивнів, та й те під кінець сезону. Ще кілька племен отримали назви, про решту не відомо взагалі нічого, це просто рогата маса, яку треба рятувати.
Ще менше уваги серіал приділяє єдності простору та часу. Персонажі неодноразово дивляться в мапи й говорять назви міст і регіонів, але це абсолютно не полегшує орієнтацію в просторі. Незрозуміло, яка відстань розділяє різні географічні об’єкти, скільки часу треба, щоб дістатися іншої локації, скільки часу проходить між різними подіями. Через це у світ «Проклятої» не віриться, він залишається нагромадженням дорогих декорацій та непоганих для телебачення спецефектів, на фоні яких розгортається історія, яку розповідали вже тисячі разів, і розкажуть ще стільки ж.
